Анотація до роботи:

Сулятицький М. І. Міфологічні парадигми художнього мислення в драматургії Лесі Українки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертація досліджує міфологічний аспект драматургічної творчості Лесі Українки.

З’ясовується місце письменниці у тогочасному літературному процесі. На основі аналізу контексту доби, визначається приналежність Лесиної творчості до модернізму якраз почерез міфологічне посередництво, бо міфологізація відкривала шлях пошуку новизни в художній площині.

Через призму міфологічних чинників сприймаються часові та просторові виміри, які набувають сакралізованої характеристики, коли з категорією часу пов’язана горизонтальна площина світобудови, а простору – вертикальна.

Посутнім елементом художньої свідомості Лесі Українки є архетип хронотопу, особливістю так званого циклічного хронотопу у творчості письменниці є наявність вертикальної площини, що синонімізується із сакралізованим топосом світового дерева. У драматичних творах Лесі Українки можливе розкладання на мотиви, співвідносні з рухом по горизонталі чи вертикалі, що детермінує символічну площину виміру психологічних, етико-естетичних градацій героїв драматичних творів.

Принцип просторової опозиційності буття розподіляє його на дві сфери, тут проявляється символічність числа «два», яке програмує подвійність буттєвого сприйняття, походження так званого чужого простору.

Міфологічно-ритуальні мотиви виявляють ритуал як конструктивний компонент реалізації міфу. Сама ритуалізованість культури передбачає космізацію хаосу. Провідними ритуально-міфологічними формами культури, що експлуатуються у художній тканині Лесиних драматичних творів є гра, музика, свято, маска, жертва, катарсис.

Принципова відмінність міфологічного та літературного показово маніфестує прийом реміфологізації як вияв естетичної категорії індивідуалізму, що виявляється у переосмисленні традиційних сюжетів і ревізій міфу на літературно-художньому рівні. Драми Лесі Українки слід сприймати через переосмислення персонажної схеми, через культивування повноцінності змагання ідей, через деструкцію міфу з метою віднайти внутрішню суть прихованого змісту художнього твору.