Анотація до роботи:

Киричко О.Б. Мікрофлора молока та показники резистентності здорових і хворих на субклінічний мастит корів при застосуванні полтавського бішофіту. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.03 – ветеринарна мікробіологія та вірусологія. Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, Харків, 2006.

Дисертація присвячена пошуку засобів та удосконаленню методів підвищення природної резистентності тварин на прикладі субклінічного маститу корів. Із цією метою застосована природна екологічно чиста суміш мінералів – розчин полтавського бішофіту (РПБ). Дослідження були направлені на вивчення складу та властивостей мікрофлори, а також рівнів неспецифічної природної резистентності клінічно здорових і хворих корів до та після застосування РПБ. Як модель для досліджень обрали корів, хворих на субклінічний мастит. Розроблена схема бактеріологічного дослідження молока при даній патології. Запропоновано метод застосування РПБ як препарату для стимуляції неспецифічної резистентності організму тварин та лікування хворих на субклінічний мастит корів шляхом втирання РПБ у шкіру вимені переважно ураженої запаленням частки протягом 5-7 хвилин відразу після доїння з інтервалом 12 і 24 годин. У підгострих дослідах на білих мишах вивчена токсичність і здатність РПБ до кумулятивної та шкірно-резорбтивної дій.

1. У дисертації наведені результати дослідження дії розчину полтавського бішофіту (РПБ) на видовий склад та біологічні властивості мікрофлори молока, показники природної резистентності клінічно здорових і хворих на субклінічний мастит корів та розробки методів його застосування.

2. При обстеженні з допомогою епізоотологічного, клінічного і лабораторних методів стада із 130 корів одного господарства та 150 – іншого виявили 20 (15,4%) та 46 (30,7%) корів, хворих на субклінічний мастит, і 3 (2,3%) та 4 (2,7%) – серозно-катаральний, відповідно. Так, субклінічний мастит у цих стадах був поширений у 6,7 і 11,5 разів частіше від серозно-катарального.

3. У результаті бактеріологічних досліджень 80 проб молока хворих на субклінічний мастит корів першого господарства виділили 46 культур бактерій, в тому числі 28 (60,9%) Staph. aureus, 12 (26,1%) E. сoli та 6 (13,0%) Staph. epidermidis, а 184 проб іншого – 158 культур, у тому числі 63 (39,9%) Str. аgalactiaе, 35 (22,1%) Staph. aureus, 39 (24,7%) Str. lactis, 12 (7,6%) Staph. epidermidis, 6 (3,8%) Str. faecalis та 3 (1,9%) E. сoli, відповідно. Із 64 проб молока здорових корів ізолювали 30 культур бактерій, із яких віднесли 22 (73,3%) до Str. lactis, 4 (13,3%) Staph. epidermidis, по 2 (по 6,7%) Staph. aureus та Str. faecalis. Таким чином, із молока хворих на субклінічний мастит корів виділили переважно культури Staph. aureus, Str. аgalactiaе і, рідше, – E. сoli; а клінічно здорових – Str. lactis та Staph. epidermidis.

4. Після нанесення на шкіру вимені і втирання протягом 5-7 хвилин РПБ у хворих корів зникали ознаки субклінічного маститу, а в їх молоці – бактерії з вірулентними властивостями видів Staph. aureus та Str. аgalactiaе і залишалися переважно Str. lactis, Str. faecalis, Staph. epidermidis та інші, які нерідко знаходяться у молоці клінічно здорових тварин.

5. При втиранні РПБ коровам, хворим на субклінічний мастит, у шкіру вимені через 12 годин, 24, 48 і 60 годин до виліковування оптимальними були 12- та 24-годинний інтервали, при яких спостерігали зникнення ознак захворювання в найкоротший термін та бактерій у пробах молока, достовірне збільшення рівнів еритроцитів, гемоглобіну та опсоно-фагоцитарної реакції нейтрофілів у периферійній крові, а також бактерицидної, лізоцимної і комплементарної активності сироваток крові, альбумінів і g-глобулінів у них. Після застосування препарату з 48- та 60- годинними інтервалами динаміка названих показників була менш вираженою і мала варіації в достовірності.

6. Staph. aureus та Str. аgalactiaе, ізольовані від хворих на субклінічний мастит корів до та після застосування РПБ, значно відрізнялися біологічними властивостями. Культури Staph. аureus, виділені з молока до застосування РПБ, мали такі ознаки вірулентності, як наявність плазмокоагулази, термостійкої ендонуклеази, ферментів для розкладання манніту в аеробних і анаеробних умовах, здатність викликати - чи -гемоліз еритроцитів вівці та загибель білих мишей, а від вилікуваних при допомозі РПБ чи антибіотиків, як і клінічно здорових тварин, – частину цих ознак: згортали плазму і розкладали манніт лише в аеробних умовах.

Із молока хворих корів виділили 65 культур Str. аgalactiaе, що мали в основному подібні біологічні властивості, описані в літературі, проте 49 (75,4%) із них були вірулентними для білих мишей і продукували -гемолізин, а 16 (24,6%) цих властивостей не мали. Культури мікроорганізму не ізолювали із проб молока клінічно здорових корів та тих, які одужали від субклінічного маститу після застосування антибіотиків чи РПБ з інтервалом 12-24 години.

7. З урахуванням динаміки фізіологічних та імунологічних показників і гістологічної картини внутрішніх органів білих мишей, яким всередину застосовували РПБ, встановлено, що його однократною дозою є 130-200 мг сухого залишку з розрахунку на 1 кг живої маси тіла.

8. РПБ як фармакологічний препарат в одно- та двохкратній дозах не викликав отруєння та алергізації білих мишей, легко всмоктувався через шкіру, мав кумулятивну та стимулюючу на гемопоез дію; а в чотирьох- та десятикратній – призводив до їх загибелі в 50 та 100% (LD₅₀ та LD₁₀₀, відповідно) з ознаками отруєння ( загальне пригнічення, зниження апетиту, ерозійний гастрит, білкова дистрофія ниркових канальців тощо).

9. Після застосування РПБ на шкіру чи всередину в одно- та двохкратній дозах у білих мишей спостерігали задовільний клінічний стан та достовірне (р<0,05-0,001) збільшення в крові кількості еритроцитів до 9,14±0,49 Т/л (контроль 5,90±0,14 Т/л), гемоглобіну – до 158,00±3,00 г/л (контроль 112,50±2,50 г/л), показників опсоно-фагоцитарної реакції нейтрофілів (ФА – 80,00±1,68 %, контроль – 64,67±0,84 %; ФІ – 8,24±0,39 од., контроль – 5,61±0,60 од.; ФЧ – 6,43±0,60 од., контроль – 3,63±0,39 од.). На гістологічній картині у селезінці виявили збільшені в розмірах фолікули до 44,3±3,0 од. (контроль – 33,0±2,68 од.) та їх росткові зони – до 25,6±0,25 од. (контроль – 8,8±2,16 од.), а в червоному кістковому мозку підвищення числа гемоцитобластів та мегакаріоцитів – до 7,67±0,42 (контроль 3,67±0,42), що свідчить про стимуляцію гемопоезу. Гістологічна будова тканин серця, шлунку, печінки та нирок тварин була такою ж , як і в контролі.

10. РПБ є біологічно активною речовиною, яка в оптимальній дозі нашкірно чи всередину викликає у тварин стимуляцію гемопоезу та підвищення рівнів показників природної стійкості. У порівнянні з базовим методом, економія затрат при застосуванні РПБ з інтервалом 12-24 години до одужання від субклінічного маститу складає 32,52 гривні на одну корову.

Публікації автора:

1. Застосування бішофіту полтавського для лікування корів хворих на мастит / Плугатирьов В.П., Довгопол В.Ф., Бердник В.П., Адамова /Киричко/ О.Б. // Вісник Білоцерківського державного аграрного університету. – Вип. 5, ч. 2. – Біла Церква, 1998. – С. 76 – 79.

Дисертант проводила нашкірне застосовування розчину полтавського бішофіту коровам, хворим на субклінічний мастит.

2. Адамова /Киричко/ О.Б. Деякі гематологічні, біохімічні та імунологічні показники здорових і хворих на субклінічний мастит корів після нашкірного застосування полтавського бішофіту // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. – 1999. – №. 5 – С. 71 – 73.

3. Адамова /Киричко/ О.Б. Природний мінерал бішофіт та його застосування у ветеринарній медицині // Матеріали науково-практичної конференції “Екологічні проблеми регіону: суть і шляхи вирішення”. – Полтава, 2000. – С. 89 – 91.

4. Бердник В.П., Дорошенко С.В., Адамова /Киричко/ О.Б. Клінічні та деякі фізіологічні показники білих мишей при застосуванні бішофіту у підгострому досліді. Повідомлення 1 // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. – 2000. – № 3. – С. 27 – 28.

Дисертант визначила вміст еритроцитів, гемоглобіну та лейкоцитів у периферійній крові білих мишей на фоні нашкірного та внутрішнього застосування їм розчину полтавського бішофіту.

5. Маса тіла та деяких внутрішніх органів білих мишей після застосування бішофіту / Бердник В.П., Дорошенко С.В., Адамова /Киричко/ О.Б. та ін. // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. – 2000. – № 3. – С. 29 – 30.

Дисертант проводила патологоанатомічні дослідження та аналіз маси внутрішніх органів білих мишей на фоні нашкірного та внутрішнього застосування їм розчину полтавського бішофіту.

6. Киричко О.Б. Клінічні та деякі фізіологічні показники білих мишей при застосуванні бішофіту у підгострому досліді. Повідомлення 2 // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2004. – № 1. – С. 80 – 82.

7. Киричко О. Динаміка гуморальних факторів природної резистентності здорових та хворих на субклінічний мастит корів при застосуванні розсолу полтавського бішофіту // Ветеринарна медицина України. – 2005. – № 7. – С. 37 – 39.

8. Методичні рекомендації щодо діагностики, профілактики субклінічного маститу корів та боротьби з ним / Бердник В.П., Аранчій С.В., Бердник І.Ю., Киричко О.Б. та ін. – Полтава, 2005. – 55 с.

Дисертант запропонувала схему бактеріологічних досліджень субклініч-ного маститу, метод стимуляції резистентності та лікування корів при даній патології.