У висновках представлені теоретичні узагальнення результатів дослідження. Внаслідок розгляду джерельних матеріалів з’ясовано, що мікротопоніми Сколівщини становлять невід’ємний компонент онімної системи і входять до загальнонаціональної мікротопонімної системи. Як виразники певних історичних особливостей суспільства, природно-географічних умов, суспільно-економічних і культурних традицій народу, вони мають свої специфічні риси. Встановлено, що мікротопоніми Сколівщини вперше системно зафіксовані в одному з найдавніших реєстрів – поземельному кадастрі Галичини “Йосифінській метриці” (1785 – 1788), відтак у “Францисканській метриці” (1819 – 1820). У них представлено назви мікрооб’єктів з усіх обстежуваних сіл, хоча в неоднаковій кількості та в різному мовному оформленні. Важливим джерелом виявився “Sownik geograficzny Krlestwa Polskiego i innych krajw sowiaskich”. Зі спеціальною історико-культурологічною та лінгвістичною метою на початку ХХ ст. були укладені “Матеріали до географічного словника Буковини і Галичини” М. Кордуби. Багатий на мікротопонімні одиниці список мікротопонімів у праці Я. Рудницького “Географічні назви Бойківщини”, складений за спеціальним питальником автора. Чималий мікротопонімний фактаж зібрав Г. Дем’ян. Найбільш репрезентативними є власні польові дослідження з усіх сіл Сколівщини. З’ясовано, що в українській мікротопоніміці досі ще немає узагальнюючої праці, яка охопила б увесь національний матеріал. Однак є цінні наукові розробки регіонального характеру (Я. Рудницький, С. Грабець, З. Штібер, Ю. Карпенко, Г. Аркушин, Д. Бучко, З. Купчинська, Є. Черепанова, Я. Пура, І. Чеховський, О. Михальчук, Л. Костик, Н. Лісняк та ін.). Виявлено, що для мікротопонімікону Сколівщини характерні відапелятивні та відонімні утворення, з яких найбільша кількість відапелятивного походження. Група назв, похідних від географічних термінів на означення рельєфу, найчисельніша (1055 назв). Один і той самий географічний апелятив на різних етнографічних теренах, насамперед гірських, мав практично ідентичну семантику. Однак якщо йдеться про Полісся, Волинь, Буковину чи Центральну Україну, то там існували певні відмінності у значеннях. Семантична диференціація у межах однієї лексеми випливає з існування синонімічних рядів у народній географічній термінології. Аналіз матеріалів показав, що окрему групу творять мікротопоніми, які походять від назв на позначення рослинного і тваринного світів (410 одиниць). Високою продуктивністю характеризуються мікротопоніми, похідні від гідрографічної номенклатури (400 найменувань). Географічні найменування, твірні основи яких відображають форму, розмір, розташування, забарвлення об’єктів, становлять невисоку частотність (150 назв). Мікротопонімів, утворених від термінів на позначення специфіки грунтів, на Сколівщині існує доволі мало (80 одиниць). Деякі назви містять загальнокультурологічну інформацію. Мікротопоніми, основою яких виступає лексика, пов’язана з культурно-історичними реаліями, формують менший, однак вагомий для пізнання досліджуваного регіону пласт. У своїй основі вони вказують на спосіб освоєння земель, одиниці виміру земель, промисли тощо (420 найменувань). Мікротопоніми, походження яких пов’язується з іншими класами власних назв, на зазначеній території репрезентовані менше (1055 назв). Їхню твірну основу становлять антропоніми, ойконіми та гідроніми. Серед представлених онімів домінують відантропонімні утворення (550 одиниць). Етимологічні засади вивчення мікротопонімів дозволяють ствердити, що досліджувані назви формують переважно апелятиви слов’янського походження. Інколи твірну базу становлять румунські запозичення, що є закономірним явищем, оскільки Українські Карпати виступають межевою територією з постійними міграційними процесами. Згідно з структурними особливостями мікротопонімів, виявлено прості та складені назви. Проста структура в мікротопонімії Сколівщини побутує досить активно. Найменування такого характеру превалюють у лексичному фонді. Прості мікротопоніми лексико-семантичного способу творення займають чільне місце в мікротопоніміконі Сколівщини (2520 одиниць). Цей спосіб властивий для назв дрібних об’єктів і представлений двома різновидами – онімізацією апелятивів та трансонімізацією. Серед морфологічного способу деривації мікротопонімів Сколівщини найпродуктивнішими виявились суфіксальні моделі з формантами -ів, -ин-а, -ськ, -щин-а, -івк-а, -их-а. Їх зафіксовано 170 одиниць. Мікротопоніми, виражені субстантивами, теж входять до активного складу лексики Сколівщини (145 назв). Найменування префіксального типу менш характерні для досліджуваного регіону (80 одиниць), як і для інших українських територій. Основоскладання не було визначальним при мікротопонімотворенні на досліджуваній території (15 одиниць). Назви складеної структури важливі у з’ясуванні регіонального мікротопонімікону, оскільки для них, як для жодних інших власних назв, характерні цілі синтаксичні конструкції в ролі іменування об’єктів. Серед складених структур провідне місце займають прийменникові назви. Найхарактерніші моделі з прийменниками за, під, на, оскільки вони найчіткіше окреслюють розташування об’єкта в просторі (424 мікротопоніми). Встановлено, що номінативно-прийменникові конструкції застосовуються нечасто в сучасному мікротопоніміконі (50 одиниць). Двокомпонентні атрибутивні сполуки виражають в основному якісну характеристику об’єктів, яка часто грунтується на засадах полярних оцінок. Значна частотність спостерігається у двокомпонентних назвах з означальною антропонімною основою. На території сучасної Сколівщини їх засвідчено 396 одиниць. Усі зазначені способи у межах простої та складеної структур чітко віддзеркалюють важливі принципи мікротопонімотворення на тлі інших власних назв та у зв’язку з ними. Пріоритетною виявилася проста структура оформлення мікротопонімів – 3165 найменувань. Багатокомпонентніих структур зафіксовано 920 одиниць. Історична тяглість мікротопонімів Сколівщини у просторі й часі показала, що основний фонд найменувань (близько 2000 одиниць), зафіксованих наприкінці XVІІІ – початку ХІХ ст., перейшов у мікротопонімний обіг ХХ ст. – початку ХХІ ст. Продуктивними виявилися багатокомпонентні одиниці. Незважаючи на те, що з кінця XVІІІ – початку ХІХ ст. така структура була домінантною, у ХХ – початку ХХІ ст. переважали все ж однокомпонентні структури. Більшість назв залишалася переважно стійкою з погляду лексики, особливо топографічні утворення. Таким чином, проведений аналіз мікротопонімного матеріалу Сколівщини засвідчив чимало нових специфічних назв на фоні загальноукраїнських, подав важливу інформацію про особливості мікротопонімікону цієї території. Виявлені найменування становлять цінне джерело для мовознавчих студій з історії мови, діалектології, міжмовних та міждіалектних зв’язків. |
