В проведеному дослідженні автором піддано науковому аналізу проблему мілітаризації на трьох рівнях (теоретико-концептуальному, доктринальному та практико-політичному) та в двох вимірах – просторовому (в межах близькосхідної регіональної системи) та часовому, обмеженому хронологічними рамками дисертаційного дослідження – 70-90 рр. ХХ століття. Автором виокремлюється два виміри сучасного мілітаризму - вертикальний, тобто якісний, та горизонтальний. Під горизонтальним виміром мілітаризму автор розуміє втягування в орбіту мілітаризму все більшої кількості держав та регіонів світу. На підставі системного аналізу автор приходить до висновку, що мілітаризм являє собою систему, яка охоплює все суспільство внаслідок наявності мілітаристських або напівмілітаристських установ, виступає як система насичення всього суспільного та приватного життя мілітаристським духом, призводить до мілітаризації як внутрішнього життя країни, конкретного регіону або субрегіону, так і міжнародного життя в цілому. Мілітаризм поділяється автором на внутрішній (спрямований на внутрішнє життя суспільства, який має забезпечити внутрішньополітичну стабільність існуючих режимів), та зовнішній. Нарешті, автором аналізується три рівні мілітаризму – політичний, військовий та економічний. Політичний рівень генерує ідеї зовнішньої політики та визначає зовнішньополітичний курс держави, в тому числі його силовий компонент. Доведено, що найбільш гнучким є політичний мілітаризм, найбільш консервативним - мілітаризм військовий. На підставі проведеного дослідження автором виокремлюються три головних підходи до пояснення причин мілітаризації: плюралістичний; обмежено плюралістичний та моністичний. Моністичний підхід заснований на виокремленні одного з факторів – від класового характеру суспільства та приватної власності в радянській історіографії до протиріч мів Сушею та Морем або глобальної дихотомії Схід-Захід. Плюралістичний підхід визнає фактично необмежену кількість причин, перелік яких постійно поповнюється. Обмежено плюралістичний підхід віддає перевагу певній групі причин. Мілітаризм притаманний всім етапам розвитку людської цивілізації. В той же час кожен з різновидів мілітаризму несе на собі відбиток відповідної історичної епохи, головних її рис та особливостей, регіональні характеристики. Тому в процесі дослідження цього феномену автором з’ясовувалися не тільки його загальні риси, традиційні ознаки, але й специфічні форми прояву в тій чи іншій історичній епосі (зокрема в 70-90-х рр. ХХ століття), в тому чи іншому регіону, в даному контексті близькосхідному, тобто його просторово-часові характеристики. В міжнародно-політичній науці в мілітаризмі другої половини ХХ століття виокремлюються як загальні риси, зокрема формування і розвиток військово-промислового комплексу; зростання масштабів та форм мілітаризації; те, що він виступає як система, яка починає охоплювати все суспільне та приватне життя суспільства; поява зброї масового знищення, так і національні та регіональні особливості. Автором доводиться, що на протязі періоду, що досліджується, мала місце мілітаризація близькосхідного регіону Близькосхідний мілітаризм поруч з загальними рисами має і національне забарвлення, що пояснюється історичними умовами його формування. На протязі довгого періоду часу тенденція до мілітаризації близькосхідного регіону постійно зростала. Автор визначає причини мілітаризації близькосхідного регіону, доводить, що причини мілітаризації мають ієрархічний характер, в межах цієї ієрархічності на тих чи інших стадіях змінюється співвідношення між ними. Мілітаризм – це перш за все соціально-політичне, суспільне явище, тому при визначенні його масштабів автором використовувалися , на відміну від оцінки ступеню мілітаризації економіки, категорії не тільки кількісні, а в першу чергу якісні. Це перш за все вплив військової ідеології на суспільство та політичний механізм, ступінь підкорення зовнішньої політики ідеології агресії і військово-політичним доктринам, розміри та форми унії політичної верхівки з військово-промисловим комплексом, історичні і політичні традиції минулого, рівні соціально-економічного розвитку та особливості правових інститутів. Саме це дає реальну уяву про особливості мілітаризму близькосхідного регіону. Автором запроваджуються критерії оцінки мілітаризації близькосхідного регіону, які передбачають оцінку того, яку частку складають військові витрати стосовно валового національного продукту; кількість і науково-технічний рівень озброєнь і збройних сил; обсяг мобілізаційних ресурсів і підготовлених до війни людських резервів, ступінь воєнізації життя суспільства, інтенсивність використання військового насильства у внутрішній і зовнішній політиці. З врахуванням даних критеріїв автор виокремлює декілька рівнів мілітаризованості держав близькосхідного регіону: позамежна ; наддостатня ( що перевищує в тій чи інший мірі оборонні потреби без підриву добробуту народу): в межах оборонної достатності (від максимальної до мінімальної); у межах підтримки внутрішньої стабільності . В концентрованому вигляді мілітаризм знаходить своє найбільш повне відображення в процесі гонки озброєнь. Органічний зв’язок між мілітаризмом, гонкою озброєнь та соціально-економічним розвитком знаходить найбільш повний прояв на регіональному рівні, зокрема в близькосхідному регіоні. В 70-х – 80-х роках ХХ ст. у структурі світової геополітичної системи закінчився процес формування певних військово-політичних зон з високою концентрацією озброєнь. До їх числа належить близькосхідна регіональна системи. Існує тісний взаємозв'язок між міжнародною безпекою, мілітаризацією та гонкою озброєнь як на регіональному, так і на локальному рівнях. Мілітаризація близькосхідного регіону в період, що розглядається, зумовлюється специфікою його історичного розвитку, а також низкою військово-політичних та економічних чинників. Всупереч економічним та фінансовим складнощам, які переживає більшість держав близькосхідного регіону, жодна з них не має сумніву щодо пріоритетності зміцнення військового потенціалу саме у зв'язку з центросиловими тенденціями, що є основою міждержавних стосунків у регіоні. Політична нестабільність та схильність до мілітаризації близькосхідного регіону визначається рядом історичних та військово-політичних чинників, пов'язаних з відносно недавнім переходом ряду країн регіону до незалежного політичного і економічного розвитку. Розвиток країн близькосхідного регіону, бажання поширити свій регіональний та міжнародно-політичний вплив визначили орієнтацію на застосування військової сили з метою зміни, нейтралізації або покращання відносин з іншими державами. З усіх регіонів світу Близький Схід є одним з найбільш перевантажених зброєю, військово-політична ситуація в його межах характеризується значною нестабільністю. У даному регіоні військові структури та військова влада відіграють значну роль у міждержавних відносинах. В історії Близького Сходу саме армія, ставши в авангарді модернізації та секуляризації, надала вирішального поштовху соціально-політичним змінам у житті більшості країн . За умов відсутності серйозної конкуренції з боку громадських інститутів та недостатнього національного військового досвіду, військові структури стали визначальною центральною політичною силою у державах регіону. Даний фактор став одним з чинників мілітаризації регіону. За ознакою високої мілітаризації та суттєвого впливу військових на розробку державної політики слід виділити такі країни регіону, як Сирія, Єгипет, Іран, Ірак, Ізраїль, Лівію. Значною є роль військових у політичному житті Саудівської Аравії, Оману та Йорданії. Крім того, серед факторів, які є покажчиками інтенсивності мілітаризації, а також підсилення впливу військових у суспільно-політичному житті країн Близького Сходу, є значні обсяги чисельності особового складу їх збройних сил. Серед особливостей військової організації близькосхідних країн, які пов'язані з підвищенням мілітаризації, слід зазначити не тільки високу чисельність збройних сил, а й особливе місце армії в житті цих країн. Поширення авторитарних режимів сприяло тому, що національна безпека займала підлегле місце відносно безпеки режиму, у зв'язку з чим використання військової сили у питаннях міждержавних відносин, супроводжуване гонкою озброєнь, здійснювалося не на основі раціонального та детального аналізу балансу сил та можливих наслідків, а ставало засобом досягнення вузькокорисливих інтересів посилення режимів. У числі факторів , які мали значний вплив на розвиток мілітаризму в країнах регіону автор вважає за необхідне відзначити високу мілітаризацію та тривалість військових конфліктів, що зумовило, поряд з іншими факторами, особливе місце військових структур у державотворенні країн Близького Сходу. Формування військового потенціалу країн Близького Сходу відбувалося в умовах складної військово-політичної, економічної, етнічної та релігійної ситуації в межах регіону, що зумовило центросилові тенденції у політиці цих країн та створило додаткові чинники для мілітаризації та гонки озброєнь. Отже, мілітаризація близькосхідного регіону зумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми причинами, специфікою його історичного розвитку, а також низкою політичних, військово-політичних та економічних чинників. З усіх регіонів світу близькосхідний є одним з найбільш мілітаризованих та військово-політична ситуація в його межах характеризується постійною нестабільністю. Аналіз політичної ситуації у близькосхідному регіоні в період, що досліджується, свідчить про наявність прямо пропорційної залежності між мілітаризацією та ескалацією збройного протистояння. У період, що досліджується, мілітаризація регіону була обумовлена динамікою гонки озброєнь, процесами гонки озброєнь а також пов’язана з торгівлею зброєю. З динамікою гонки озброєнь пов’язана торгівля зброєю, що включає відповідні кількісні та якісні параметри. У структурі торгівлі зброєю у близькосхідному регіоні імпорт традиційно перевищує експорт, що зумовлене тим, що більшість країн не має розвиненої національної військової промисловості. Особливості мілітаризації в значній мірі відбилися на загальнополітичному та соціально-економічному житті країн Близького Сходу. Виходячи з того, що в межах періоду, який розглядається, вирізняються етапи, для яких характерною є різна динаміка гонки озброєнь, підкреслюється, що політичні та соціально-економічні наслідки цього процесу в рамках цих періодів відзначалися різним ступенем прояву. Із завершенням "холодної війни", коли у міжнародних відносинах настав переломний етап, проблема мілітаризації набуває особливого значення. Все більш очевидною стає така важлива характерна риса сучасних міжнародних відносин, як розбіжність процесів, що відбуваються на глобальному та регіональному рівнях. На глобальному рівні - роззброєння, інтеграція, гармонізація процесів. На регіональному рівні гонка озброєнь, дезінтеграція, регіональні конфлікти. Ці конфлікти набувають тенденцій глобалізації, а розповсюдження зброї масового знищення у зонах нестабільності становить загрозу для міжнародної безпеки. На сучасному етапі Близький Схід знаходиться на перехідному періоді своєї історії, коли усі традиційні основи суспільного життя змінюються швидко й фундаментально, що призводить у багатьох випадках до напруженості та конфліктів Радикальним засобом забезпечення гарантованої військової безпеки для усього світового співтовариства й окремих регіонів та держав є демілітаризація. Без її рішення буде зберігатися матеріальна база світової війни, можливість загибелі в ній землян і самого життя на нашій планеті, прискореного виснаження природних ресурсів у малих війнах. Однак ця проблема залишається незрозумілою для правлячих кіл країн регіону. Більш того, багато хто, у тому числі фахівці, дивляться дуже песимістично на саму можливість її рішення . Об'єктивна потреба як демілітаризації суспільства в цілому, так і окремих регіонів та країн зіштовхується з тенденцією до збереження і навіть посилення військової могутності держав, до поширення мілітаризму на нові простори. Реалізація цілей демілітаризації — самий надійний шлях до забезпечення справжньої глобальної і національної безпеки. | 