Анотація до роботи:

Шкода Н.А. Місце і роль українського драматичного театру Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в національно-культурному відродженні. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2006.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню місця і ролі українського драматичного театру другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в національно-культурному відродженні. Розглядаються особливості етапів розвитку українського професіонального театру, соціальний склад професіонального й аматорського сценічних рухів, з’ясовується роль українських культурно-просвітницьких організацій громад і “Просвіт” у виникненні й діяльності аматорських сценічних гуртків. Виявлені й проаналізовані форми творчих зв’язків між професіональним театром і аматорськими гуртками, їх значення для національно-культурного відродження. Досліджені масштаби театральних зв’язків між Наддніпрянською Україною та Галичиною, їх форми, значення в процесі формування єдиної української нації.

У висновках узагальнено результати дослідження:

аналіз історіографії проблеми дає підстави стверджувати про відсутність спеціальних комплексних досліджень з проблеми. Наявна література розглядає лише окремі аспекти, що стосуються діяльності українського професіонального театру і аматорських гуртків. Тому необхідність об’єктивного вивчення теми не викликає сумніву. Аналіз джерельної бази дисертації свідчить про її достатність для належного розкриття теми;

сценічне мистецтво, як бісоціальний процес, розвивалось під впливом об’єктивних (етносоціальних, політичних, економічних процесів) і суб’єктивних (характерологічних, психологічних особливостей театральних діячів) чинників. Їх переплетіння зумовило різноманітну мотивацію поведінки суб’єктів драматичного руху, багатофункціональність, суперечливість розвитку сценічного мистецтва;

театр в умовах національно-культурного відродження виконував не тільки естетичні завдання, але й цілу низку етносоціальних. Його фундатори, керуючись патріотичною мотивацією, реалізовували етносоціальні функції драматичного мистецтва за допомогою комплексу художньо-естетичних засобів – побутового репертуару, етнографічного характеру костюмів, декорацій, хореографічних заставок. Специфічний побутовий репертуар не вимагав спеціальних знань і був зрозумілий широкому колу неосвіченої публіки. Завдяки названим чинникам театр легальними засобами виконував етнозберігаючу, етнопропагандистську, етноконсолідуючу ролі;

на мотивацію поведінки провідних сценічних діячів впливали особливості їх характеру, психології, природні творчі розбіжності. Результатом цього були постійні конфлікти між ними, розколи труп. Конкуренція між професіональними драматичними колективами мала позитивні й негативні наслідки. З одного боку, український професіональний театр виконував важливу етноконсолідуючу роль у суспільстві, а з другого боку, в середовищі його фундаторів була відсутня єдність;

аналіз джерельної бази дисертації дозволяє стверджувати, що розвитку драматичного мистецтва досліджуваного періоду заважав цілий комплекс чинників, серед яких були не тільки урядові заборони і цензурні утиски, але й наступні – постійні суперечки між його фундаторами, відсутність стаціонарного приміщення для виступів, низький культурний, освітній, у багатьох випадках моральний, рівень виконавців, недосконалість, невибагливість смаків публіки та ін.;

професіональний театр, незважаючи на наведений комплекс негативних умов його розвитку, досяг європейського рівня, реальних творчих перемог, був важливим чинником національно-культурного відродження;

на початку ХХ ст. в сценічному мистецтві відбувалися модерністичні експерименти. Провідні театральні діячі не сприйняли нову естетичну систему, за винятком М.Садовського. Український варіант сценічного модернізму був нерозвинутий, дещо обмежений, найяскравіше представлений у драматургії;

важливим чинником національно-культурного відродження був аматорський театр. Починаючи з 60-х рр. ХІХ ст. відбувається його поширення на представників різних соціальних груп, професій, культурного й освітнього рівня. Самодіяльні гуртки виникали в середовищі учнів, студентів, військових, ремісників, інтелігенції, робітників, селян. Об’єктивно всі учасники цих колективів ставали учасниками національно-визвольного руху;

у досліджуваний період завдяки культурницькій діяльності громад і “Просвіт” відбулося виникнення значної кількості самодіяльних драматичних колективів і першої української професійної трупи. Учасники громадівського і просвітянського руху вважали сценічне мистецтво оптимальним легальним засобом національного виховання українського населення;

творчі контакти між професійними трупами й аматорськими гуртками сприяли утворенню мережі зв’язків між суб’єктами, яких об’єднували не тільки мистецькі інтереси, але й усвідомлення своєї причетності до національного відродження. Завдяки цим контактам реалізовувалась етноконсолідуюча функція театру;

важливою складовою процесу формування української нації були театральні зв’язки між Наддніпрянською Україною і Галичиною. В умовах існування державного кордону сценічні контакти були засобом пізнання етнічних братів. Вони здійснювалися в кількох напрямках: репертуарна політика, перебування деяких наддніпрянських артистів, режисерів у складі галицьких труп і навпаки, особисті контакти між ними.

Основні положення викладено в таких публікаціях:

1. Шкода Н.А. Суперечливість розвитку українського професіонального театру у 80-ті роки ХІХ ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 15. – С.190-194.

2. Шкода Н.А. Самодіяльні театральні гуртки Криму у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2003. – Вип. 16. – С.81-86.

3. Шкода Н.А. Творчі зв’язки між українськими професійними драматичними трупами і самодіяльними гуртками у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Культура народов Причерноморья. – Сімферополь, 2003. – №43. – С.153-157.

4. Шкода Н.А. Соціальний склад українського аматорського театрального руху другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. у Наддніпрянській Україні // Культура народов Причерноморья. – Сімферополь, 2004. – №51. – С.95-97.

5. Шкода Н.А. Театральні зв’язки Наддніпрянської України з Галичиною другої половини ХІХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: Збірник наукових праць. Серія: Історія. – Вип. 8: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ-ХХІ ст.” / Гол. ред.: П.С.Григорчук. – Вінниця, 2004. – С.63-65.

6. Шкода Н.А. Театральна діяльність Михайла Старицького // Збірник праць Всеукраїнської наукової конференції “Михайло Старицький: постать і творчість”. – Черкаси, 2004. – С.188-193.

7. Шкода Н.А. Українська тема у театральному житті Криму у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Історико-філософська серія. – Вип. 3: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Теоретична спадщина М.Міхновського та Д.Донцова в контексті українського державотворення” / Гол. ред.: В.В.Ґудзь. – Мелітополь, 2004. – С.273-278.

8. Шкода Н.А. Модерністичні пошуки українського професіонального драматичного театру початку ХХ ст. // Зб.: Теоретичні та практичні питання культурології. – Вип. ХХІІ. – Мелітополь: Сана, 2006. – С.176-178.