У висновках підбито підсумки наукового дослідження відповідно до поставлених у дисертації мети та завдань. Основні з них є наступними: 1. За умов сучасних трансформаційних процесів у межах поліетнічного суспільства особливого значення набуває вивчення і моніторинг міжетнічних конфліктів, що впливають на рівень політичної стабільності і всеохоплюючої безпеки країни. Їх наявність (або відсутність), врешті-решт, і визначають характер відносин між суб'єктами етнополітичного життя та впливають на поведінку останніх. Міжетнічний конфлікт у рамках багатонародної країни виступає як різновид певно довготривалого політичного процесу. З точки зору політолого-етнологічної, його можна визначити як різновид соціального конфлікту, ситуацію зіткнення протилежних потреб та інтересів (і викликаних ними дій) двох і більше народів-етносів, зумовлені стадіями соціоцивілізаційної зрілості – особливо меншинських народів-етносів, мірою їх “вплетення” в етнополітичну структуру багатонародного суспільства, об’єктивним їх внеском в етносоціокультурний прогрес усієї країни, георегіональною специфікою їх розміщення. Обґрунтовуючи теоретико-методологічні засади сучасних етноконфліктологічних досліджень приходимо до висновку, що регулювання міжетнічних взаємин та гармонізація стосунків між суб’єктами етнополітики має бути покладено на етнополітичний менеджмент – як комплекс заходів з управління усіма різновидами етноконфлікту. У процесі теоретичного прояснення причин виникнення та подальшого розвитку міжетнічних конфліктів були виявлені джерельні чинники його започаткування, конституювання й „згасання”. 2. На даний момент найбільш апробованими виявились наступні позиції: соціально-економічна, політико-правова та етнокультурна облаштованість/ необлаштованість народів-етносів взагалі та, зокрема, етнонаціональних меншин; ефективна/неефективна державна етнополітика в окремих регіонах багатонародної країни. Остання вважається суттєвим суб’єктивним фактором виникнення різносенсових етноконфліктів. 3. В ході дисертаційного дослідження були розроблені нові підходи до класифікації міжетнічного конфлікту за горизонтальним („з приводу чого виник конфлікт?”) та вертикальним („хто є етносуб’єктами конфліктної взаємодії?”) критеріями. 4. Повністю та об’єктивно в усьому урівняти, а тим більше „нівелювати” народи-етноси нікому і ніде ще не вдалося, бо ж усі вони є різноієрархічними і знаходяться на різних стадіях соціоцивілізаційної зрілості, що, в кінцевому підсумку, і зумовлює характер та рівень гостроти висунутих ними до політичного керівництва багатонародної країни відповідних вимог. Здатність/несхильність конфліктувати з іншими народами-етносами та народонаселеннями проявляється в конкретних формах політичної участі, а саме: соціумо- і державотворення, партієтворення, елітотворення, ідеєтворення та творення всекраїнової політичної нації. Останнє і є першочерговим завданням державної етнополітики. Якщо певний народ-етнос є повноправним суб’єктом усіх згаданих форм політичної участі, – у нього немає об’єктивних потреб ініціювати етноконфлікти або ж втягуватись в контексти вже „діючих”. Отже, найглибинніша об’єктивна зумовленість міжетнічних конфліктів – прагнення народів-етносів подолати чийсь спротив у проходженні ними стадій політичної соціалізації. 5. Більшість етнополітичних конфліктів, що відбувались (або перебувають у „замороженому стані”) на пострадянському просторі зумовлені ресурсними чинниками, що відображають прагнення етноспільнот зайняти (або відновити) статусні позиції в багатонародному суспільстві. Обрання силової моделі конфліктної взаємодії може призвести до їх подальшої ескалації. Невирішені остаточно, міжетнічні конфлікти справляють деструктивний вплив на сучасний геополітичний простір. 6. Адекватними рамками для продовження спільно-сумісного існування народів-етносів має стати ефективна територіальна практика поділу гілок політичної влади, розподілу повноважень етнополітичних інститутів та специфічних функцій управління. Етнічними, як і іншими різновидами соціополітичного конфлікту, успішно управляти в рамках унітаризму досить складно. Такий різновид територіального державного устрою не завжди відповідає бажанням і свідомості співвітчизняних народів-етносів, які прагнуть до утвердження власного суверенітету. А тому доходимо висновку: державна етнополітична автономія як асиметрична дилема етноконфліктогенності – суто внутрішній феномен етносоціального життя у багатонародній країні. 7. Проаналізувавши політико-правові засади та гарантії захисту прав і свобод етнічних груп робимо висновок, що правове поле української держави гарантує широкий вибір форм політичної участі для всіх суб’єктів етнополітики. Однак залишаються невирішеними такі питання, як визначення політико-юридичного статусу та специфічних прав корінних народів, а також впровадження національнокультурної автономії як основної форми для збереження і розвитку етнокультурної самобутності народів-етносів. 8. Оптимальним варіантом гармонізації міжетнічних взаємин та дій етнополітичних інституцій є формування сучасної моделі всекраїнової політичної/етнополітичної нації. Теоретико-ідеальним стрижнем цього процесу може стати феномен кореляції національної ідеї титульної нації та етноесенціальних ідей меншинських народів-співвітчизників. У лоні даного феномену можна узгодити потреби й інтереси різних етноісторичних спільнот між собою. Отже, багатонародна країна фактично виступає як своєрідна „лабораторія” апробації сучасної політолого-етнологічної теорії взагалі та, зокрема, міжетноконфліктологічних проблем, ідей, концепцій, гіпотез тощо. А, отже, ідейно-теоретичні синтези, що випливають із аналізу міжетноконфліктної „практики” першопочаткового етапу української незалежності, мають увійти до наукового арсеналу Концепції державної етнополітики завтрашньої багатонародної України. Основні положення і висновки дослідження викладено у таких публікаціях авторки: 1. Ларченко М.Л. Національна ідея як складова ціннісних орієнтацій молоді /М.Л.Ларченко // Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (11-12 грудня 2002 р., м.Київ). – Київ: Вид-во Київ. нац. торг.-екон. у-ту, 2002. – С.196-198. 2. Ларченко М.Л. Ефективна соціальна політика – гарант запобігання етнополітичних конфліктів /М.Л.Ларченко // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць. Вип. 25. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2003. – С.100-107. 3. Ларченко М.Л. Етнополітичні конфлікти. Ставка на виважені стратегії /М.Л.Ларченко // Віче. – 2003. – № 7. – С.58-61. 4. Ларченко М.Л. Ігнорування інтересів кримськотатарського народу було б нераціональною стратегією держави /М.Л.Ларченко // Віче. – 2003. – № 9. – С.73-76. 5. Ларченко М.Л. Роль соціально-психологічних факторів у розгортанні етнополітичного конфлікту / М.Л.Ларченко // Творчість врятує світ: Матеріали 7-ї Міжнародної наук.-практ. конф. (22-23 травня 2003 р., м. Київ). – К.: ІВЦ „Видавництво „Політехніка”, 2003. – С.369-371. 6. Ларченко М.Л. Правове регулювання етнополітичних відносин – основна передумова запобігання ескалації політичних конфліктів /М.Л.Ларченко // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта’2004 р.” (10-25 лютого 2004 р.). Том 1. Політологія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С.5-7. 7. Ларченко М.Л. Національні меншини. Правові запобіжники дискримінації / М.Л.Ларченко // Віче. – 2004. – № 4. – С.11-14. 8. Ларченко М.Л. Соціальна дистанційність етнічних груп в Україні /М.Л.Ларченко // Соціальна робота і сучасність: теорія і практика: Тези доповідей учасників ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (20-21 травня 2004 р., м. Київ). – К.: ІВЦ „Видавництво „Політехніка”, 2004. – С.35-37. 9. Ларченко М.Л. Мовна проблема в Україні як чинник конфліктів /М.Л.Ларченко // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень” 2005 (20-30 червня 2005 р., м. Дніпропетровськ). Том 40. Політологія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С.15-18. 10. Ларченко М.Л. Етнополітичні конфлікти: чи можливе остаточне врегулювання? / М.Л.Ларченко // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Наука та інновації” 2005 (17-31 жовтня 2005 р., м. Дніпропетровськ). Том 4. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С.53-56. 11. Ларченко М.Л. Законодавчі ініціативи у сфері етнополітики /М.Л.Ларченко // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць. Вип. 30. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2005. – С.167-176. 12. Ларченко М.Л. До логіки конституювання та „розрядження” етноконфліктів у недалекому минулому: історико-концептуальні синтези у світлі політолого-етнологічних проблем сучасності /М.Л.Ларченко // Політолого-етнологічні проблеми розвитку сучасної України: Матеріали Всеукр. наук.-теорет. конф., м. Київ, 28 лют. 2006 р. / Редкол.: М.Ф. Головатий (голова) та ін.; За наук.ред. І.М. Варзаря. – К.: МАУП, 2007. – С.312-335. 13. Ларченко М.Л. Політолого-етнологічні синтези з аналізу конкретики етнополітичних конфліктів у політичній історії від „весни народів” середини ХІХ ст. до початку ХХІ ст. /М.Л.Ларченко // Наукові праці МАУП / Редкол.: М.Ф. Головатий (голов.ред.) та ін. – Київ: МАУП, 2007. – Вип. 2 (16). – С.144-155. | 