Анотація до роботи:

М’язова І.Ю. Міжкультурна комунікація: зміст, сутність та особливості прояву (соціально-філософський аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню міжкультурної комунікації, її змісту, сутності та особливостей прояву. На підставі аналізу основних концептуальних підходів до проблеми міжкультурної комунікації останню визначено як соціальний феномен, сутність якого полягає у конструктивній чи деструктивній взаємодії між представниками різних культур (національних та етнічних), субкультурами в межах чітко визначеного просторово-часового континууму.

В роботі розглянуті основні форми міжкультурної комунікації та акцентовано увагу як на позитивних, так і на негативних аспектах кожної з них. Показано вплив стереотипізації та упереджень на ефективність міжкультурної комунікації; з’ясовано неоднозначну роль етноцентризму. Доведено, що в сучасному світі культурну свободу індивіда уможливлює мультикультуралізм, що утверджується в якості культурного розмаїття соціуму.

Визначено специфіку та суперечності міжкультурної комунікації в сучасному українському суспільстві та запропоновано шляхи оптимізації культурного розвитку і вдосконалення міжкультурних відносин.

Ключові слова: культура, комунікація, міжкультурна комунікація, етноцентризм, мультикультуралізм, толерантність, стереотипи, упередження.

Дисертаційне дослідження, у якому здійснено соціально-філософський аналіз міжкультурної комунікації, розкрито її зміст, визначена сутність та особливості прояву, дозволяє зробити наступні підсумки.

Визначено, що у соціально-філософському аспекті поняття “міжкультурна комунікація” історично виникає як констатація факту взаємодії культур. Тут культура розглядається як одна з основ соціально-комунікативного процесу, оскільки виступає як динамічна та багатогранна система, що пронизує всі аспекти життя суспільства, впливає на розвиток та саморозвиток людини, формування її власної картини світу, визначає її ставлення до інших людей. При цьому, комунікативні процеси сприяють оновленню культури, а людина виступає одночасно і суб’єктом, і об’єктом взаємодії культур. Тому принагідно дати наступне авторське визначення міжкультурної комунікації як соціального феномену, сутність якого полягає у конструктивній чи деструктивній взаємодії між представниками різних культур (національних та етнічних), субкультурами в межах чітко визначеного просторово-часового континууму. Таке визначення ґрунтується, насамперед, на аналізі сучасних теорій міжкультурної комунікації, який показав, що вони розкривають лише окремі аспекти цього явища, хоча суть виявляється у дискусії щодо її змісту, об’єкту, предмету та цілей існування.

Досліджено функціонування основних форм міжкультурної комунікації: аккультурації, культурної експансії, культурної дифузії, конфлікту культур та синтезу культур, що дозволяє розглядати міжкультурну комунікацію як соціальний феномен. Серед всіх форм прояву міжкультурної комунікації найзмістовнішою є синтез, який поєднує позитивний історичний та культурний досвід з новітніми тенденціями у розвитку сучасного світу, одночасно зберігаючи власний стрижень культури.

Обґрунтовано, що варто бути обережним з використанням стереотипів та упереджень, зважаючи на сучасну ситуацію міжкультурних контактів. Людина повинна усвідомлювати їх вплив на ефективність міжособистісної та міжкультурної комунікації, оскільки стереотипи та упередження здатні утворювати непередбачувані наслідки, породжені їх єдністю із низкою конкретно-історичних соціальних детермінант.

Слід вважати, що явище етноцентризму є нормою повсякденного функціонування суспільства та органічною складовою соціального порядку і миру, тому в міжкультурній комунікації він відіграє неоднозначну роль: позитивний аспект полягає у підтриманні ідентичності та збереженні цілісності етнічних груп, а негативний – у неприйнятті чужих етнічних груп. Своєрідним синтезом позитивних і негативних аспектів етноцентризму постає мультикультуралізм, що утверджується в якості чинника єдності індивідуальної і соціальної свободи людини та ознаки культурного розмаїття соціуму.

Окреслено основні тенденції розвитку культури в процесі глобалізації та визначено наступні суперечності міжкультурної комунікації: протиріччя між глобальним та локальним; протиріччя між традиціями та новаціями; протиріччя між посиленням національної ідентичності та набуттям маргінального статусу індивідом; протиріччя між індивідуальними та соціальними цінностями; релігійні протиріччя, що загострюються на тлі глобалізації культури.

Оскільки невід’ємною складовою розгортання сучасних глобалізаційних процесів є Україна, то цілком природно виникають питання про те, як їй існувати у глобальному культурному просторі: чи просто прийняти всі надбання (як позитивного, так і негативного характеру), чи зберігати традиційну культурну ідентичність, не підпадаючи під вплив загальнолюдського в культурі, опиняючись на узбіччі цивілізаційного процесу. Швидше тут питання в іншому, адже проведене у дисертації дослідження показує, що якісно новим поворотом участі України в глобалізаційних процесах є формування на її теренах по-сучасному цивілізованого культурно-комунікативного простору.

Публікації автора:

1. М’язова І.Ю. Особливості тлумачення поняття “міжкультурна комунікація” / І.Ю. М’язова // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2006. – № 8 . – С. 108–113.

2. М’язова І.Ю. Ієрархія соціальних та індивідуальних цінностей в контексті міжкультурної комунікації / І.Ю. М’язова // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2006. – Вип. 309–310. – С. 155–158.

3. М’язова І.Ю. Роль маргінальності особистості в міжкультурній комунікації / І.Ю.М’язова // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Альманах. Зб. наук. праць / Вип. 19. – К. : Видавничий центр КНЛУ, 2007. – С. 109–114.

4. М’язова І.Ю. Національна ідентичність та націоналізм в контексті міжкультурної комунікації / І.Ю. М’язова // Практична філософія. – К. : Центр практичної філософії. – 2007. – № 3 (25). – С. 163–167.

5. М’язова І.Ю. Про місце та роль мультикультуралізму в комунікативному просторі / І.Ю.М’язова // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2008. – № 13. – С. 156–160.

6. Міжкультурна комунікація: межі соціального функціонування: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції [“Дні науки філософського факультету – 2006”], (Київ, 12–13 квітня 2006 р.) / К. : ВПЦ “Київський університет”. – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2006. – 149 c.

7. Толерантність як принцип міжкультурної комунікації: матеріали наукової конференції [“Філософія гуманітарних наук: актуальність та перспективи розвитку”], (Чернівці, 5–6 жовтня 2006 р.) / “Рута”, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, 2006. – 263 c.

8. Ціннісний аспект міжкультурної комунікації: матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених [“Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку”], (Київ, 1–4 березня 2007 р.). – К. : ВЦ “Принт-центр”, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2007. – 354 c.

9. Аккультурація як форма міжкультурної комунікації: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції [“Дні науки філософського факультету – 2007”], (Київ, 18–19 квітня 2007 р.) – К. : ВПЦ “Київський університет”, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2007. – 142 c.

10. Маргинальная личность в межкультурной коммуникации: труды международной научно-практической конференции [“Коммуникативные стратегии информационного общества”], (Санкт-Петербург, 9–11 октября 2007 г.). – СПб: Издательство Политехнического университета, Санкт-Петербургский государственный политехнический университет, 2007. – 266.