У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий підхід до розв’язання наукової проблеми щодо розробки обґрунтованого механізму розвитку й якісного вдосконалення управління міграційними процесами та збереження людських ресурсів України як визначального фактора міжнародної конкурентоспроможності країни в умовах глобалізації. Міждисциплінарне дослідження сутності міжнародної міграції людських ресурсів, багатофакторний аналіз наслідків міграції людських ресурсів та аналіз ролі висококваліфікованої робочої сили у формуванні стратегічних конкурентних переваг країн дозволили автору сформулювати такі висновки. 1. З другої половини ХХ ст. в умовах поширення процесу глобалізації економіки відбуваються якісні зміни в динаміці і характеристиці міжнародної міграції людських ресурсів, а саме: завдяки розвитку світової інфраструктури та комунікацій, відкритості національних економік, врегулюванню багатьох політичних та регіональних конфліктів у світі значно зростають динамізм і масштабність процесів міграції людських ресурсів; якісних змін набуває світовий ринок праці, котрий характеризується структурними зрушеннями в зайнятості робочої сили, що обумовлені розвитком нової економіки, які привели до її нарощення в третинному секторі економіки; зростання мобільності висококваліфікованих фахівців; посилення тенденції фемінізації міграційних потоків, що пов’язано з розширенням сектору послуг за рахунок нових видів обслуговування – інформаційного, комунікаційного, а також з переміщенням частини виробничих функцій до сфери послуг та зростаючою потребою розвинутих країн у жінках-мігрантах, зайнятих некваліфікованою працею. Це дозволяє виділити новий етап в розвитку світових міграційних процесів – етап трансміграції. 2. В умовах поширення процесу глобалізації економіки характерним є транснаціоналізм мігрантів, змістом якого є інтенсифікація трансміграційного процесу у напрямку розвитку та підтримання сімейних, соціальних, економічних, політичних та культурних відносин міжнародних мігрантів незалежно від країни їхнього походження чи перебування; рециркуляція високоосвічених кадрів, що полягає у підвищенні наукового фаху і професійного досвіду мігрантів за кордоном і подальшому добровільному їх поверненні в країну еміграції; транснаціоналізація передачі знань та обміну технологіями за посередництвом міжнародних інтелектуальних центрів мігрантів; набуває розвитку мережева міграція, яка сприяє виникненню соціальних зв’язків, що поєднують країни еміграції та імміграції, приводить до обміну ідеями та соціальним досвідом і робить процес міграції більш регульованим. 3. Розвиток нової економіки сформував глобальний феномен міжнародної інтелектуальної міграції, що являє собою міграцію наукових та висококваліфікованих кадрів, які реально чи потенційно можуть бути зайняті НДДКР. Мотивами міграції вчених та спеціалістів є більш висока матеріальна винагорода, широкі можливості для творчості та саморозвитку, необхідна дослідницька база, комфортніші побутові умови, забезпечення громадянських прав та демократичних свобод тощо. Проте часто визначальним спонукальним чинником міграції інтелектуальних ресурсів є увага, яку привертає до себе учений, можливість користуватися найсучаснішими лабораторіями, науковими центрами. Саме тому найбільше інтелектуальних ресурсів емігрує з країн, які розвиваються, а країнами-реципієнтами є найбільш розвинені країні світу, найперше США, де кількість іммігрантів значно перевищує аналогічний показник усіх високорозвинених держав світу. У результаті міжнародної міграції висококваліфікованих фахівців формуються міжнародні центри високих технологій та інтелектуальні центри (організації, мережі) мігрантів за кордоном (студентські/наукові мережі, локальні асоціації висококваліфікованих емігрантів, об’єднання експертів, інтелектуальні мережі діаспори). 4. Дослідження свідчать, що для країни корисні всі види короткострокових ефективних контрактів вчених при виїзді за кордон (конференції, наукові симпозіуми, колоквіуми тощо), а також здійснення спільних розробок у наукових центрах і лабораторіях інших країн, що дозволяють ученим підвищити свій фах, сприяють зростанню авторитету національної наукової школи, підтверджують напрям досліджень, входження до світового наукового співтовариства. У цьому контексті міграційні хвилі відіграють позитивну роль. Водночас в умовах становлення інформаційного суспільства та загострення міжнародної конкуренції особливого значення набуває людський капітал, відтік якого з країни означає значні матеріальні збитки для її національної економіки та втрату професійної й наукової еліти, а в кінцевому рахунку – втрату конкурентних переваг для країн еміграції. 5. Найважливішими наслідками еміграції для трудових мігрантів є працевлаштування та поліпшення матеріального стану домогосподарств. Грошові перекази мігрантів є не лише матеріальною підтримкою родини емігранта, але й відіграють важливу роль в економічному становленні країн (наприклад, Греції, Португалії, Іспанії та ін.); для країн, які розвиваються, являють собою найважливіше, після прямих іноземних інвестицій, джерело фінансових ресурсів, а в багатьох з них грошові перекази перевищують обсяги ПІІ, валютні надходження від експорту товарів і послуг та розміри зовнішньої фінансової допомоги; є важливим та стабільним чинником зовнішнього фінансування країн, які розвиваються, оскільки майбутні потоки переказів використовуються як забезпечення або гарантії під час отримання позикових коштів на міжнародному ринку капіталу; здатні чинити вагомий антициклічний вплив на ділову активність у країнах еміграції, оскільки не прив’язані до динаміки інвестицій; є важливим чинником скорочення рівня бідності населення; відіграють роль стимулятора сукупного попиту та розвитку національного виробництва. 6. Для країни імміграції мігранти збільшують кількість населення, що важливо в умовах низьких темпів його приросту, знижують показник середнього віку населення (особливо в європейських країнах) та забезпечують ринок праці робочою силою, у тому числі висококваліфікованою інтелектуальною, стимулюють попит на товари і послуги. Оцінка вкладу мігрантів в економічний розвиток приймаючих країн свідчить, що накопичений людський потенціал мігрантів - важлива передумова економічного зростання останніх. 7. Україна є важливим сегментом світових міграційних процесів. Трудова еміграція стає для громадян дієвим засобом працевлаштування, гарантованого доходу, самореалізації, що в цілому сприяє включенню країни до світового ринку праці, формуванню середнього класу та є каталізатором інтеграції до світової спільноти. Водночас протягом останнього десятиліття внаслідок міжнародної трудової міграції в країні посилилися негативні демографічні тенденції – відтік молодих людей і жінок призвів до постійного скорочення населення внаслідок негативного природного приросту, а також негативних соціальних наслідків (зруйновані сім’ї та залишені без батьківської опіки діти тощо). Еміграція висококваліфікованої робочої сили й науковців створює загрозу суттєвих втрат трудового інтелектуального потенціалу нації, знижує факторну забезпеченість міжнародної конкурентоспроможності країни та ставить під сумнів реалізацію інноваційної моделі розвитку. 8. Для регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні необхідна розробка дієвих нормативно-правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних механізмів на законодавчому рівні, а саме: вдосконалення правової бази через розвиток національного законодавства, укладання двосторонніх міжурядових угод, що обумовлюють соціальні гарантії громадян, які працюють на території іншої країни, а також підготовка умов для приєднання до міжнародних правових актів ООН, МОП і Ради Європи про захист прав трудящих-мігрантів та членів їх родин; розроблення і законодавче закріплення стимулів для повернення до країни висококваліфікованих спеціалістів; лібералізація законодавства щодо умов надходження грошових переказів через фінансово-банківську сферу; на макроекономічному рівні: забезпечення максимально ефективного використання наявного трудового потенціалу шляхом створення нових робочих місць через зростання обсягів інвестицій в основний капітал та інноваційний розвиток; удосконалення політики доходів, перш за все підвищення рівня оплати праці, оскільки заробітна плата має відповідати рівню затрат на відтворення робочої сили; створення іменних технопарків і зон технологічного розвитку, в яких би поєднувалися фундаментальні і прикладні дослідження, що послабило би стимули до еміграції висококваліфікованих фахівців та науковців; удосконалення регіональної політики, яка має передбачати розробку регіональних програм зайнятості, засобів соціального захисту населення, з урахуванням регулювання ринку праці, прогнозу соціально-економічного і демографічного розвитку регіонів, стан виробничого та фахового потенціалу тощо; необхідним є створення стимулів для повернення до України мігрантів, що раніше виїхали на роботу за кордон на постійне місце проживання чи за трудовими контрактами в першу чергу, висококваліфікованих фахівців. |
