У Висновках викладаються основні результати і підсумки дисертаційної роботи, які були отримані у ході дослідження, робляться узагальнення та надаються рекомендації. Розглянуте у дослідженні коло питань, що пов’язані з міжнаціональною толерантністю в політичному процесі сучасної України, дозволяє зробити ряд висновків, що мають теоретичне і практичне значення для подальших наукових розробок та практичної політичної діяльності в зазначеній сфері: сьогодні держава повинна зробити все можливе, щоб норми та стандарти, розроблені світовою спільнотою у сфері прав національних меншин, перетворилися на реальні важелі суспільного буття, свого роду світову конституцію. Зобов’язання, які взяла на себе Україна відповідно до міжнародних документів із прав національних меншин, необхідно виконувати неухильно, послідовно і у повному обсязі. Лише тоді можна говорити, що в Українській державі права національних меншин дійсно захищені; державна політика щодо прав національних меншин повинна включити такі напрями, як розширення представництва національних меншин в управлінських структурах; удосконалення соціального законодавства щодо національних меншин; викорінення у суспільній свідомості та управлінській практиці пережитків інтолерантної ідеології; національні меншини зможуть реалізувати всю повноту своїх прав, коли почнуть працювати механізми застосування політико-правових актів щодо їх прав та захисту. Очевидно, що існуючі де-юре закони ні в якому разі не дискримінують національні меншини, а навпаки — підтримують їх. Однак де-факто більшість правових документів у сфері законодавчого забезпечення прав національних меншин не діють. Тому першочерговим завданням політики Української держави повинно стати втілення в практичне життя українського суспільства норм і принципів захисту прав національних меншин. Для цього необхідно створити ефективний державний механізм забезпечення рівних прав і рівних можливостей національних меншин, побудувати чітку вертикальну структуру, що здатна розробляти та послідовно здійснювати державну політику у цій сфері. Такою структурою може стати спеціальне Міністерство у справах національностей України. Загальний висновок, отриманий в результаті здійсненої роботи, може бути зафіксованим у вигляді таких тез: досягнення в Україні прогресу та демократії неможливе без гармонійного поєднання зусиль, спрямованих на забезпечення рівних прав національних меншин у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Адже українське суспільство є поліетнічним, а отже, крім загальнолюдських, у національних меншин є ще й свої специфічні інтереси, які повинні рівною мірою враховуватися в політиці, економиці, в усіх сферах суспільних відносин. Демократичне суспільство може успішно розвиватися лише в умовах рівноваги, збудованої на рівних можливостях всіх його членів та принципі толерантності; інтеграція України в європейський цивілізаційний простір, адаптація національного законодавства до міжнародних стандартів потребують розширення прав національних меншин, що є чинником для досягнення політичної, соціальної, правової, економічної, культурної безпеки. Лише за таких умов можна сподіватися на подальший демократичний розвиток України та формування цивілізованих міжнаціональних відносин; так звані «міжетнічні питання» або «міжнаціональні проблеми» — це не що інше, як соціальні, політичні та правові питання, які мають відношення до усього народу. Прагнучи гідно увійти у світове співтовариство, Україна повинна підняти до державного рівня роль національних меншин, визначити їх місце в суспільно-політичному житті. З урахуванням викладеного та з метою дієвого сприяння розвитку етнічної, культурної та мовної самобутності національних меншин України, запобігання національним суперечностям і конфліктам, рекомендується: Для укріплення правових засад реалізації державної політики щодо національних відносин і національної політики: внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти: «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України», «Про внесення змін до Закону України «Про національні меншини в Україні». Для створення достатньої матеріально-фінансової бази діяльності у цій сфері: внести зміни до Бюджетного кодексу України щодо виділення місцевим органам виконавчої влади права окремим рядком визначати видатки на збереження і розвиток етнокультурної самобутності національних меншин; передбачати у місцевих бюджетах кошти на фінансування регіональних програм розвитку культур національних меншин. Для організаційно-інституціонального вдосконалення механізму реалізації національної політики: розглянути питання про відновлення центрального органу виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин – Міністерства у справах національностей України; здійснювати контроль Кабінету Міністрів України за станом виконання Комплексних заходів з реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин та розвитку культур національних меншин України на період до 2010 р. Для створення максимально сприятливих умов свідомого суспільного вибору толерантності як моделі взаємин у міжнаціональних стосунках: Державному комітету телебачення і радіомовлення України вжити заходів щодо збільшення обсягів ефірного часу обласних державних телерадіокомпаній, що висвітлюють етнокультурне життя національних меншин, зокрема у місцях їхнього компактного проживання; при обласних державних адміністраціях, з метою обговорення актуальних проблем взаємодії органів місцевої влади та громадських організацій національних меншин та прийняттю управлінських рішень, активізувати діяльність Рад представників громадських організацій національних меншин. Тільки за умови повної реалізації таких рекомендацій Україна стане високорозвиненою демократичною, правовою, соціальною державою. Адже піднесення ролі національних меншин в політиці, економіці, культурі, освіті, інших сферах людського буття сприяє гуманізації й стабілізації суспільства, його орієнтації не лише на економічні показники, а й на духовні критерії. Це вимога сьогодення, яка має бути реалізованою. | 