1. У дисертації розроблено концептуально-методологічні засади забезпечення державного управління сталим розвитком в умовах перехідного періоду на основі використання відповідних методів моделювання соціально-економічних процесів для обгрунтування необхідних заходів їх державного регулювання. Раніше ця проблема в цілому спеціально не досліджувалась у науковій літературі, хоча державне регулювання та моделювання окремих складових сталого розвитку було предметом уваги вітчизняних учених і практиків. Відсутність науково обгрунтованої державної стратегії сталого розвитку й ефективного державного управління процесами, що його забезпечують, є однією з основних причин ряду негативних явищ у соціально-економічному розвитку країни. В основу дисертаційної роботи покладено комплексний системний підхід до вирішення проблеми забезпечення державного управління сталим соціально-економічним розвитком. Це дало можливість зробити низку принципових висновків і пропозицій стосовно напрямів подальшого формування системи державного управління сталим розвитком у цілому, а також удосконалення окремих її компонентів. 2. Вирішення проблеми забезпечення ефективного державного управління сталим розвитком ускладнюється неоднозначним трактуванням самого цього поняття в науковій літературі й управлінській практиці. Прийняте в роботі визначення поняття сталого розвитку дозволило розкрити зміст, завдання, функції, обгрунтувати критерії і цілі державного управління ним у перехідний період на основі принципів системного підходу. Державне управління сталим розвитком повинно забезпечити зрівноважені (збалансовані) зміни параметрів соціально-економічної системи відповідно до визначених критеріїв і цілей, що виключали б можливість виникнення дестабілізуючих процесів як в окремих її компонентах, так і системі в цілому. При цьому головними завданнями державного управління в розрізі окремих компонентів сталого розвитку є: а) для економічного компоненту - забезпечення стійкого економічного зростання як основи досягнення сталого розвитку в цілому; б) для соціального компоненту - здійснення прогресивних соціальних змін, спрямованих на підвищення рівня життя населення, індексу людського розвитку; в) для екологічного компоненту - покращання екологічної ситуації, дотримання припустимих концентрацій шкідливих речовин; г) для природно-ресурсного компоненту - збереження природного середовища, забезпечення раціонального природокористування. 3. Забезпечення державного управління сталим соціально-економічним розвитком вимагає чіткого визначення його цілей у відповідності з критеріями сталості. Виходячи з особливостей соціально-економічної системи в перехідному періоді, що виявляються в підвищеному рівні несталості, система цілей державного управління сталим розвитком об’єктивно має складну ієрархічну структуру. У зв’язку із цим запропонований підхід до структуризації даної системи цілей за допомогою використання трьох взаємоузгоджених видів структур - функціональної, динамічної і вертикальної - дозволяє підвищити обгрунтованість рішень при їх визначенні, а відповідно й ефективність державного управління пов’язаними зі сталим розвитком соціально-економічними процесами. 4. Ефективне державне управління сталим розвитком можливе лише за умови широкого використання відповідних методів моделювання для обгрунтування потрібних управлінських заходів. Це дозволяє підвищити їх ефективність, об’єктивно оцінити можливий вплив заходів державного регулювання на соціально-економічні процеси. Тому серед функцій системи державного управління сталим розвитком ключове значення має встановлення шляхом моделювання відповідно до визначеної системи пріоритетних цілей параметрів соціально-економічної системи, що є кількісним виразом критеріїв сталості для державного управління. Як інтегруючий елемент для моделювання процесів сталого розвитку доцільно використовувати запропоновану концептуальну модель соціально-економічної системи модульно-блочного типу, що передбачає можливість об’єднання окремих модулів і блоків у систему моделей, які відображають найбільш суттєві з точки зору сталості соціально-економічні процеси. Це дозволяє обгрунтовувати й приймати узгоджені рішення на різних рівнях державного управління стосовно всіх складових і в цілому сталого розвитку. 5. В умовах перехідного періоду ключову роль відіграє моделювання економічного розвитку в контексті досягнення сталості, при цьому воно має ряд особливостей, пов’язаних із нестабільністю соціально-економічної ситуації і відповідними проблемами інформаційного забезпечення. У зв’язку із цим пріоритетного значення набуває використання економіко-статистичного моделювання для аналізу, прогнозу й визначення цільових значень макроекономічних параметрів на короткостроковий період. Такий висновок підтверджується досвідом державного управління інших країн як із перехідною економікою, так і розвинутих. 6. Для формування короткострокових цілей економічного зростання в державних програмах економічного і соціального розвитку, прогнозування фактичних значень відповідних параметрів слід використовувати аналітичні трендові моделі динаміки валового внутрішнього продукту як інтегрального показника сталого розвитку. Відхилення фактичних значень темпу зростання ВВП від прогнозного в бік його зменшення свідчить, з одного боку, про невикористані можливості, з іншого - про необхідність удосконалення інструментів державного регулювання з метою забезпечення економічного зростання згідно з параметрами, отриманими за допомогою аналітичних моделей. Проведені за допомогою таких моделей експериментальні розрахунки прогнозних значень реального ВВП на найближчу перспективу практично співпали з фактичними, що підтверджує їх коректність і ефективність. 7. Державне регулювання сталого соціально-економічного розвитку має органічно поєднувати в собі заходи монетарної і фіскальної політики. Важливою перевагою монетарних інструментів забезпечення економічного зростання є їх гнучкість і швидкість запровадження при високій результативності. Незважаючи на це, у практиці державного управління принципи монетарної політики не завжди витримуються достатньо послідовно. Проведене дослідження дозволило виявити й кількісно оцінити кореляційно-регресійні залежності між обсягами грошової маси, процентними ставками за кредитами комерційних банків та динамікою валового внутрішнього продукту. Це підтверджує можливість ефективного регулювання параметрів економічного зростання, спираючись на принципи монетаризму, шляхом забезпечення постійного низького приросту грошової маси й поступового суттєвого зниження вартості кредитів за умови їх спрямування в реальний сектор економіки, а також доцільність використання побудованих економетричних моделей при обгрунтуванні відповідних заходів державного регулювання. 8. Однією із важливих проблем державного управління сталим соціально-економічним розвитком є регулювання рівня інфляції. Особливістю розроблених підходів до обгрунтування заходів антиінфляційної політики є визначення тенденцій у динаміці й прогнозування рівня інфляції за допомогою аналітичних трендових моделей, а також оцінка, з одного боку, залежності рівня інфляції від монетарних та інших макропоказників, з іншого - ступеня впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту. Побудовані економетричні моделі показали, що рівень споживчих цін останні роки визначався переважно комплексом негрошових факторів, і це необхідно враховувати при розробці державної цінової політики з метою підтримки стабільності й забезпечення економічного зростання. Крім того, для економіки України в короткостроковому плані відсутній кореляційно-регресійний зв’язок між рівнем інфляції і реальним ВВП, тому на сьогодні зниження інфляції не є ключовим фактором забезпечення економічного зростання. 9. У результаті послаблення державного регулювання й недосконалості ринкових інститутів у перехідній економіці України сформувалась система неплатежів і боргів, що виступає однією з основних перешкод економічному зростанню. Найбільш складні проблеми пов’язані на сьогодні з акумульованим боргом держави та дебіторською і кредиторською заборгованістю суб’єктів господарювання. Значні обсяги й нераціональна структура як внутрішнього, так і зовнішнього боргу є сьогодні серйозною проблемою для державного бюджету. У зв’язку із цим необхідно створити ефективну систему управління акумульованим боргом держави, запровадження якої дозволить відійти від ситуативного вирішення питань, пов’язаних із державними запозиченнями, підвищити ефективність управління борговими зобов’язаннями з урахуванням основних параметрів соціально-економічного розвитку країни. Критичні обсяги дебіторської і кредиторської заборгованості суб’єктів господарювання призводять до зростання інших неплатежів і боргів та значно ускладнюють забезпечення стійкого економічного зростання. Вжитим державою заходам щодо вирішення цієї проблеми бракувало послідовності, комплексності й системності. Розроблені трендові й авторегресійні моделі дозволяють із достатньою точністю прогнозувати динаміку дебіторської і кредиторської заборгованості на короткострокову перспективу, кореляційно-регресійні моделі дають можливість визначити залежність даних заборгованостей від обсягів ВВП та рівня інфляції. На сьогодні зростання цих двох ключових макроекономічних показників супроводжується суттєвим приростом взаємної заборгованості суб’єктів господарювання. Використання даних моделей у практиці державного управління допоможе своєчасно виявляти негативні наслідки неплатежів, давати комплексну оцінку факторам, що найбільше впливають на зростання заборгованості, з метою максимальної їх нейтралізації і створення умов для стійкого економічного зростання. 10. Одним з основних факторів забезпечення якісного економічного зростання й необхідною умовою сталого розвитку в цілому є прогресивні структурні зміни в економіці. Для України ця проблема є надзвичайно актуальною, оскільки успадковані від колишнього СРСР структурні деформації за роки незалежності поглибились унаслідок ряду об’єктивних та суб’єктивних причин, ключовою серед яких є відсутність науково обгрунтованої ефективної державної структурної політики. Необхідно забезпечити комплексний системний підхід до формування та реалізації такої політики, для чого при визначенні її цілей і пріоритетів слід виходити із сформульованих у роботі, виходячи з критеріїв сталого розвитку, принципів. При цьому в основу державної структурної політики має бути покладена відповідна концепція і розроблена на її базі довгострокова державна програма структурних перетворень економіки, розрахована на 7-10 років. З огляду на необхідність вжиття радикальних заходів, спрямованих на досягнення стійкого економічного зростання на якісно новій основі, пов’язаній з освоєнням інноваційної моделі, забезпеченням створення соціально орієнтованої ринкової економіки, концепцію державної структурної політики доцільно будувати не за галузевим принципом, а із виділенням основних пріоритетних напрямів розвитку економіки, які обгрунтовані в роботі. 11. У забезпеченні стійкого економічного зростання за інноваційною моделлю ключова роль належить промисловому комплексу, у зв’язку із чим особливе значення має проблема формування його прогресивної галузевої структури. Одним із важливих критеріїв прогресивності структурних змін у промисловості є рівень інтенсивності виробництва. Враховуючи складність оцінки процесів інтенсифікації у зв’язку із впливом сукупності факторів, що мають різнонаправлений характер дії, у роботі запропонований методичний підхід до інтегрального визначення цього рівня, що грунтується на кількісному співвідношенні інтенсивних і екстенсивних факторів розвитку промислового виробництва й може бути застосований при розробці заходів державної структурної політики. Для обгрунтування напрямів структурної перебудови промисловості доцільно використовувати розроблений методичний підхід до оцінки прогресивності міжгалузевих структурних зрушень, виходячи з критеріїв економічної ефективності, що базується на застосуванні адитивно-мультиплікативної моделі індексного факторного аналізу змішаного типу. 12. Проведене з використанням запропонованих підходів комплексне дослідження показало, що за десять попередніх років галузева структура промисловості України зазнала значних негативних змін, що викликали серйозне погіршення показників ефективності й інтенсивності промислового виробництва. Водночас упродовж останніх п’яти років спостерігалась зміна тенденцій структурних зрушень, а також започаткувались процеси інтенсифікації за рахунок насамперед підвищення інтенсивності використання трудових і паливно-енергетичних ресурсів. У результаті значно зросли такі показники ефективності промислового виробництва, як продуктивність праці й паливовіддача. На сьогодні одними із найбільш серйозних чинників, що стримують подальше підвищення ефективності промислового виробництва, гальмують перехід до інтенсивного його розвитку, залишаються низька ефективність використання основних виробничих фондів і недосконала з точки зору споживання паливно-енергетичних ресурсів галузева структура промисловості в цілому. Отримані результати дозволили обгрунтувати прогнозну структуру промислового комплексу України на середньострокову перспективу, що може бути використана як цільова модель при розробці заходів державної структурної політики, підготовці її концепції. 13. Для забезпечення ефективного державного управління сталим розвитком необхідно створити відповідну інформаційну базу із використанням комплексної системи показників, що повинні бути, з одного боку, індикаторами рівня сталості, а з іншого – його регуляторами. З урахуванням зростаючого впливу чинників, пов’язаних із процесами світової глобалізації, підходи до вирішення проблем вимірювання сталого розвитку в Україні мають узгоджуватись із відповідною політикою світової спільноти. Запропонована в роботі система показників, беручи до уваги зазначені вимоги, враховує особливості перехідного періоду, конкретизує проблематику сталості для України і водночас дозволяє здійснювати міжнародні порівняння з питань сталого розвитку. Запровадження в практику державного управління цієї системи показників не є одномоментним процесом і має здійснюватись поступово в загальному контексті удосконалення державної статистики й формування в країні сучасного інформаційного простору. 14. Перед статистикою як основним джерелом інформації для державного управління сталим розвитком стоять певні вимоги, яким статистична система України на сьогодні відповідає не повною мірою, і тому вона потребує подальшого реформування. З метою надання комплексності й системності цьому процесові необхідно створити ефективну систему державного управління розвитком і функціонуванням статистики, в основу організації якої мають бути покладені програмно-цільові методи. Для цього слід насамперед визначити перспективну (цільову) модель національної статистики, усі компоненти якої - правовий, організаційний і методологічний - повинні бути взаємоузгоджені на основі концепції вимірювання рівня сталості. Визначені таким чином концептуальні підходи дозволяють вирішувати проблему реформування національної статистики в руслі інформаційного забезпечення державного управління сталим розвитком. 15. Практичне забезпечення державного управління сталим розвитком вимагає реалізації комплексу взаємоузгоджених заходів і засобів політичного, правового, економічного й організаційного характеру, спрямованих на досягнення визначених цілей. Насамперед необхідно створити відповідну нормативно-правову базу, основу якої мають складати державні стратегія і програма сталого розвитку, що повинні мати силу законів України. Слід також чітко розподілити функції, права й обов’язки між різними органами державного управління, причетними до формування та реалізації державної політики сталого розвитку. Для координації їх взаємодії у цьому процесі в системі органів державного управління має бути створена національна рада з питань сталого розвитку, що, на думку автора, повинна мати статус консультаційно-дорадчого органу при Президентові України. Крім того, потрібні відповідні державні механізми, які б забезпечували вирішення питань, пов’язаних із сталим розвитком, насамперед значні фінансові ресурси. Для цього необхідно передбачити цільове фінансування заходів щодо забезпечення державного регулювання рівня сталості за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів, а також проведення відповідної податкової і цінової політики. 16. З метою вирішення проблеми забезпечення сталого розвитку України виникає необхідність подальшого наукового дослідження низки пов’язаних із цим тем. Так, з точки зору змісту державного управління сталим розвитком і його функцій слід здійснити пошук напрямів забезпечення органічного поєднання економічної складової із соціальною та екологічною, оскільки необхідність задоволення зростаючого рівня потреб у відповідності із соціально-економічними вимогами сталості збільшуватиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище. Це вимагає нових досліджень у частині взаємодії економічного, соціального, екологічного й природного компонентів сталого розвитку. Важливе значення має і дослідження зростаючого впливу чинників світової глобалізації на взаємопов’язані внутрішні характеристики сталості за одночасного пошуку шляхів мінімізації залежності країни від зовнішнього світу, враховуючи, що багато країн - суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й політичної взаємодії з Україною - ще не дотримуються концепції сталого розвитку. |
