Ранні дев’ятдесятники мають особливий стиль входження в літературний процес та існування в сучасному мистецькому дискурсі, який є не лише виявом основної життєвої позиції покоління посттоталітаризму, але й вирізняє їх
з-поміж інших генерацій у літературі. Творчість даного літературного покоління слід розглядати як усвідомлення вичерпаності звичного погляду на буття, як таке, що змушене поставити під сумнів і вирішити для себе такі фундаментальні поняття як настанову на розумну перебудову світу людиною, історичну спадковість сенсу життя людства, подолання Хаосу Порядком, абсолютну повноту змісту, що не знає порожнеч і розривів присутності, непорушність архетипів. При цьому треба мати на увазі внутрішню суперечність поетичного мовлення ранніх дев’ятдесятників. З одного боку, постмодерний світ – це світ занепаду й поразки, постмодерна людина вже нічого не прагне, вона розчарована, зрозуміла, що вона в навколишній дійсності, і світ навколо неї ворожий. З другого боку, українські поети дев’яностих – це перше позацензурне покоління в українській літературі, яке могло бути таким, яким за природою мало й хотіло бути. Воно склалося з усвідомленням необхідності національного самоствердження, усвідомлювало своє покликання творити вільну, незалежну українську культуру, літературу, поезію. Це покоління могло прийти до творчості тільки через подолання соцреалізму, старої радянської традиції. Іншими словами, український постмодернізм – це не філософія поразки, а філософія втечі від абсурду, пошуку людиною шляху від відчаю до здобуття (опанування) ідеалу нормального людського життя, у якому є підстави і можливість для кохання, щастя, родини, Бога. У творчості поетів 90-х рр. ХХ ст. чітко простежується поєднання національного та європейського світогляду. Високий рівень освіти, що мають поети, дає змогу у віршах показати синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів, символів та метафор. Цей спосіб світобачення є характерним для сучасного українця, коли на кінець ХХ ст. ми отримали можливість мати власну державність та інтегрувалися в загальноєвропейський культурний простір. Творчість досліджуваних авторів посідає важливе місце в розвитку української літератури ХХ ст. Враховуючи перехідність доби, поезія ранніх дев’ятдесятників ідентифікується як переходова між модерною та постмодерною, тому спостерігаємо певну двошаровість поетичного світогляду і спричинену цим бінарність на різних рівнях поетики: композиційному, троповому, символічному, стилістичному тощо. Основні результати дослідження викладені у таких публікаціях: 1. Логвиненко Ю. Нове духовне світовідчування в поезії українських авангардистів 90-х років / Ю. Логвиненко // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. – К.: Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка, 2003. – С.160–161. 2. Логвиненко Ю. «Дерева і води» І.Андрусяка – ще один крок української модерної поезії / Ю. Логвиненко // Слово і час. – 2003. – № 11. – С. 54–59. 3. Логвиненко Ю. Підстави для абсурду і втеча від абсурду: ранній український постмодернізм крізь оптику біблійної міфології / Ю. Логвиненко // Слово і час. – 2008. – № 6. – С. 57–61. 4. Логвиненко Ю. Моделювання світу Івана Андрусяка та Степана Процюка: теоретичний та практичний аспект / Ю. Логвиненко // Слобожанщина: Літературний вимір. Збірник наукових праць. – Луганськ, 2004. – С. 32–41. | 