У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – монетарні інструменти макроекономічного регулювання в умовах переходу України до ринку, що виявляється у розробленні теоретичних засад комплексного використання цих інструментів для досягнення збалансованості вітчизняної економіки. Проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки: 1. В економічних системах, які ґрунтуються на товарній формі виробництва, узгодження господарської діяльності економічних суб’єктів відбувається у вигляді макроекономічного регулювання. Механізм макроекономічного регулювання національної економіки містить три основні підсистеми, співвідношення між якими у різні історичні періоди було неоднаковим. У командній економіці централізоване директивне планування було практично єдиною підсистемою макрорегулювання. Перехід від командного до ринкового типу макрорегулювання є одним із найважливіших завдань перехідної економіки. Цей перехід передовсім передбачає формування ринкового механізму у процесі лібералізації цін та створення ринкового середовища, а відтак становлення цілісного механізму макрорегулювання, в якому у певному співвідношенні поєднуються три його складові. 2. У перехідній економіці важливою складовою макрорегулювання є його державна підсистема, яка використовує різноманітні правові, адміністративні та економічні інструменти для досягнення збалансованості і рівноваги у національній економіці. Серед економічних знарядь державного регулювання важливу роль відіграють монетарні інструменти. Можливості ефективного використання монетарних інструментів у макрорегулюванні визначаються напрацьованим досвідом управління грошовим обігом та ступенем розвитку фінансової сфери, зокрема банківської системи. У країнах з перехідною економікою, у яких механізми опосередкованого впливу монетарної політики на грошово-кредитну систему ще не набули достатньої зрілості, застосовують і прямі методи регулювання. Для аналізу впливу макрорегулювання на рівновагу у національній економіці доцільно використовувати відому модель IS-LM, яка дає змогу знайти такі рівні процентної ставки та національного доходу, за яких одночасно досягається рівновага на товарному і грошовому ринках. Якщо ж національна економіка відкрита, то для виявлення впливів макроекономічної політики на внутрішню та зовнішню рівновагу необхідно розширити модель IS-LM, включивши у неї криву платіжного балансу (BP). 3. Серед монетарних інструментів макрорегулювання в Україні найширше використовують норму обов’язкового резервування. Високі рівні норми резервування передовсім застосовувались в Україні для обмеження доступу комерційних банків до валютних ринків задля досягнення стратегічної мети – стабільності гривні у довгостроковому періоді. На думку дисертанта, такий високий рівень обов’язкових резервів мав більше негативних, ніж позитивних наслідків. Він стримував розвиток грошової системи, розширення реальних обсягів сукупного внутрішнього кредиту та збільшення обсягу національного виробництва. Водночас за невеликого розміру мультиплікатора грошової бази в Україні використання норми резервування як монетарного інструмента ускладнюється. Дисертант вважає, що у вітчизняній економіці простежується виснаження резервними вимогами недостатньо розвинутого фінансового ринку для неінфляційного фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошової бази. Дисертант пропонує знизити рівень обов’язкових резервів і ввести диференціацію цієї норми за видами залучених коштів, що сприятиме зростанню інвестиційного потенціалу банківської системи та розширенню кредитування фізичного сектору вітчизняної економіки. 4. Політика облікової ставки в Україні тривалий час була нестабільною і, на думку дисертанта, недостатньо пов’язана із реальним станом речей у вітчизняній економіці. Проте встановлення реальної ставки рефінансування на додатному рівні стало важливим знаряддям приборкання інфляції, бо від’ємна реальна облікова ставка створювала надзвичайно дешеві гроші, що було додатковим чинником і без того високих темпів інфляції. Реальні високі процентні ставки за кредити в Україні зумовлювались надмірним попитом на фінансові ресурси з боку уряду. Високий рівень віддачі на ОВДП у другій половині 90-х років спонукав банки до встановлення ставок за кредити на такому ж рівні. Дисертант доходить висновку, що у фінансовому секторі України простежувався ефект витіснення державними запозиченнями кредитів приватному сектору. 5. У країнах з розвинутою ринковою економікою широко використовують такий монетарний інструмент, як операції на відкритому ринку. На думку дисертанта, в Україні через низку причин можливості для використання цього знаряддя обмежені, зокрема унаслідок нестабільності вітчизняного фондового ринку. В умовах нестабільності вітчизняні фондові інструменти характеризуються короткими строками погашення та високим рівнем віддачі, що значною мірою стосується і державних цінних паперів. Після азійської кризи 1997 р. попит на державні цінні папери в Україні різко знизився, що унеможливило їх використання як монетарного інструмента. Автор вважає, що для відновлення операцій на відкритому ринку необхідно поліпшити структуру строків погашення держоблігацій та відновити довіру до них у економічних суб’єктів. 6. Монетарні інструменти макрорегулювання творили, на думку дисертанта, несприятливе макросередовище, що стримувало розвиток вітчизняної економіки у 1990-х роках. Високі реальні процентні ставки за позики спричинили незначні за обсягом і строками надання кредитні вкладення у вітчизняну економіку. Високий рівень державного споживання, яке здебільшого було непродуктивним, обумовило значний попит на фінансові ресурси з боку уряду. Перерозподіл цих ресурсів відбувався не на користь фізичного сектору вітчизняної економіки. Тенденція до стабілізації реальних процентних ставок на високому рівні була подолана лише у 2000 р., коли ефективна процентна політика НБУ розширила доступ ділових одиниць до кредитів, що стимулювало пожвавлення вітчизняної економіки. Для підтримання і розвитку позитивних тенденцій в українській економіці дисертант пропонує концептуально інший підхід до монетарного регулювання, що передбачає неадміністративне стимулювання кредитної активності без нормативного регулювання процентної ставки. 7. Стабілізація обмінного курсу національної валюти за від’ємного платіжного балансу і бюджетного дефіциту здійснювалась з допомогою високих процентних ставок, що ставило підприємницький сектор і державу у нерівні умови в доступі до позичкового капіталу. Порушення рівноваги грошового ринку і знецінення національної валюти можна уникнути за умови забезпечення профіциту бюджету. За хронічних бюджетних дефіцитів можливості підтримання стабільного обмінного курсу у перехідній економіці традиційними монетарними інструментами обмежені. Підвищення рівня ефективності використання монетарних інструментів макроекономічного регулювання перебуває у прямій залежності від величини золотовалютних резервів, що посилює роль НБУ у системі державної влади, уможливлює масштабне неінфляційне рефінансування комерційних банків і посилюються впливи монетарного сектору на фізичний сектор вітчизняної економіки. |
