1. В результаті аналізу існуючих на сьогоднішній день концепцій світового порядку та основних підходів в тлумаченні цього феномену були надані авторські тлумачення понять “міжнародного” та “світового” порядків. Під “міжнародним порядком” пропонується розуміти структуру взаємозв’язків, заснованих на системі норм та правил, вироблених світовим співтовариством та регулюючих відносини держав та інших суб’єктів міжнародної системи на певному історичному етапі розвитку, а також на різних ієрархічних рівнях цієї системи, і відповідають теперішнім потребам перш за все найвпливовіших суб’єктів міжнародної системи даної історичної епохи. “Міжнародний порядок” перейде в якісно новий стан “світового порядку” лише тоді, коли до процесу порядкоутворення будуть залучені абсолютно всі суб’єкти міжнародної системи, а відносини поміж ними будуть регулюватися за допомогою єдиних для всіх норм, правил і механізмів підтримки цього порядку та на основі критеріїв, що відповідатимуть потребам усіх членів світового співтовариства даної історичної епохи. Таким бачиться автору зміст поняття “світового порядку” в його суто теоретичному, ідеалізованому вигляді. Однак на практиці сучасна міжнародна система поки що існує в межах порядку більш низького організаційного рівня, який втілює усю різноманітність складових елементів міжнародної системи, у тому числі існуючі поміж ними протиріччя як ідейно-культурної та конфесіональної природи, так і військового, геополітичного, економічного та технологічного походження. Такий, на думку автора, за визначенням є “світовий порядок” в його реальному вимірі. 2. В ході дослідження були розглянуті та проаналізовані існуючі на сьогоднішній день типології моделей міжнародних порядків, були визначені їх концептуальні недоліки, за урахуванням яких була запропонована авторська схема прикладного політичного аналізу світового порядку, яка включає в себе наступні елементи: - наявність визнаної ієрархії між суб'єктами міжнародних відносин, включаючи як держави, так і нові суб'єкти світової політики; - сукупність принципів і правил зовнішньополітичної поведінки; - система ухвалення рішень по ключовим міжнародним питанням, що включає в себе механізм представництва інтересів нижчих учасників ієрархії при прийнятті рішень на вищих її рівнях; - набір морально припустимих санкцій за їхні порушення та механізмів застосування цих санкцій; - форми, методи й прийоми реалізації прийнятих рішень, себто - режим реалізації міжнародного порядку; - вплив зовнішнього середовища на процеси самоорганізації міжнародної системи. 3. За своїми основними принципами формування і функціонування міжнародна система представляє собою відкриту, складну, нестабільну і через це незавершену систему, яка характеризується високим ступенем динамічності, нестійкості і невизначеності. Іншими характерними рисами міжнародної системи є адаптивність, а також вразливість стану рівноваги в перехідні періоди. Час від часу вона перебуває в стані нестабільності і опиняється в точці біфуркації, де у неї з’являються одразу декілька можливих варіантів подальшого розвитку, починаючи від виходу системи на більш високий рівень самоорганізації і закінчуючи її остаточним розпадом. Це пояснюється тим, що базові механізми функціонування системи вже не спрацьовують, а нові ще не сформувалися. Саме тому в точці біфуркації принципово неможливо передбачити стан, в який перейде міжнародна система. Анархічна природа світового порядку пояснюється тим, що кожний з суб’єктів, що утворює цей порядок, переслідує індивідуальні цілі і інтереси самостійно, мобілізуючи власні матеріальні, фінансові, інтелектуальні та інші ресурси, на свій страх і ризик. Еволюція міжнародних порядків є безперервним процесом, в ході якої кожен з них проходить наступні фази: виникнення, становлення, розквіту, занепаду й руйнації. Значущість різного роду криз та революцій для процесу еволюції світового порядку полягає в тому, що в процесі їх подолання міжнародна система позбавляється застарілих, безперспективних елементів та механізмів, які вже вичерпали свій потенціал. На зміну ним приходять нові структури, що відповідають вимогам нових реалій. Дослідження парадигми світового порядку дав змогу автору сформулювати наступні постулати щодо закономірностей еволюції міжнародних порядків: постулат перший: міжнародний порядок являє собою втілення співвідношення силових потенціалів всередині міжнародної системи та розподілу сили й впливу поміж державами як головними складовими елементами системи. Постулат другий: відбувається постійний перерозподіл сил поміж головними суб’єктами міжнародної системи, що рано чи пізно призводить до розпаду старого, та формуванню нового порядку, який відображає змінене співвідношення і розклад сил всередині міжнародної системи. Постулат третій: міжнародний порядок трансформується в періоди драматичних структурних змін та потрясінь. Зазвичай – коли старий порядок руйнується війною. Постулат четвертий: міжнародний порядок формується не всіма елементами міжнародної системи, а лише державою, яка досягла рівня гегемону, або декількома найпотужнішими за сукупним потенціалом державами, після того як вони одержали перемогу у великій війні. Постулат п’ятий: існує розрив в часі поміж тим коли устої міжнародних порядків починають змінюватися та відображенням цих змін на сучасних тенденціях світової політики. Постулат шостий: функція великих війн полягає в руйнації старого міжнародного порядку, що стає перепоною на шляху формування нового порядку, необхідного для підтримки існування та подальшого розвитку міжнародної системи. Ще одна тенденція, яка підтверджена емпірично, полягає в скороченні строків існування кожного наступного міжнародного порядку по відношенню до попередніх. 4. Одною з основних відмінностей від попередніх історичних епох є те, що новий світовий порядок формується в умовах перетворення держав в структури, що продовжують діяти на світовій політичній арені як унітарні суверенні об’єднання, хоча на справді стають все більш “фрагментованими”: вони втрачають свою внутрішню цілісність через те, що їх функції зменшуються, дрібніють, а також діляться між самою державою й недержавними акторами. Номінально держави продовжують існувати як суверенні одиниці. У реальності їхні складові частини вже ввійшли до складу більших “мережних” утворень і перестали функціонувати як внутрішньо цілісні одиниці. Це призводить до зміни внутрішньої структури міжнародної системи, адже якщо раніше вона відтворювалася за принципом ієрархічності, коли відносини між її елементами відтворювали вертикаль, то починаючи з другої половини ХХ ст. її структура стає все більш мережною. На сучасному етапі розвитку міжнародна система еволюціонує і самоускладнюється за рахунок створення мереж і нових корелятивних взаємозв’язків поміж її складовими елементами. Усе це відбувається в умовах турбулентності, а тому навіть незначні на перший погляд події можуть кардинально змінити напрямок подальших трансформацій. Якщо використовувати полюсну термінологію, сучасний світовий порядок на перехідному етапі його формування слід кваліфікувати як “уні-мультиполярний”. Цей термін, на думку автора, характеризує ту невизначеність, суперечність, турбулентність та нестабільність, що панує на світовій політичній арені, а також відображає стадіальну незавершеність процесу структурного порядкоутворення сучасної міжнародної системи. 5. Одночасно з розпадом біполярного світового порядку відбувається штучно прискорений процес трансформації Вестфальського порядку. Протягом останнього десятиліття спостерігаються активні намагання з боку США та їх найближчих західноєвропейських союзників переглянути базові Вестфальскі принципи підтримки стабільності міжнародного порядку: непорушності державних кордонів, невтручання однієї держави до внутрішніх справ іншої, так само як і визнання однієї держави іншою в якості самостійного, незалежного, повноправного суб’єкту міжнародних відносин. Неминучість і необхідність таких змін пояснюється в першу чергу тим, що в світі виникає все більше проблем і загроз, які не можуть бути вирішені або подолані в умовах існування державної територіальності й суверенності, головними серед яких є забезпечення колективної безпеки, захист прав людини і запобігання гуманітарних катастроф. Що стосується факторів, що спричинили виникнення цих проблем та загроз, то основними слід вважати такі явища як маже безконтрольне розповсюдження зброї масового знищення; стрімке зростання міжнародного тероризму; інтернаціоналізацію приступної діяльності; інтенсифікацію інформаційних та фінансових потоків та створення віртуального простору. Таким чином відкривається шлях до пояснення прав одних суб’єктів міжнародних відносин на військову інтервенцію до інших суб’єктів, а також право на експропріацію території, і що головне наявних там дефіцитних природних ресурсів одних держав іншими державами, міжнародними блоками або коаліціями держав. Автор дисертаційного дослідження вважає, що всі ці нові тенденції та намагання не призведуть до остаточного знищення Вестфальського порядку, але він буде модифікуватися по мірі встановлення пріоритету прав людини над правами народів, націй та держав. Починаючи з кінця 1990-х рр. ХХ ст. група зазначених вище країн вживала спроби доповнити звід правил і принципів підтримки міжнародного порядку, за рахунок впровадження на правах загальновизнаних норм чотирьох нових регулюючих принципів – гуманітарної інтервенції, “інтервенції відплати”, превентивного втручання та принципу “нелегітимності авторитарних режимів”. Хоча жодне із чотирьох цих нововведень сьогодні не є повною мірою легітимним, тим не менш вони безпосередньо впливають на процес формування нового світового порядку. 6. Були визначені часові рамки й точки біфуркації наступних еволюційних фаз світового порядку: - починаючи з 1989 р. і до 1999 р. тривала заключна фаза розпаду Ялтинсько-Потсдамського порядку, коли Росія, як правонаступниця Радянського Союзу в наслідок глобальної економічної кризи 1998 р. досягнула абсолютного показника власної слабкості і була змушена визнати себе банкрутом перед західними партнерами, а країни Західного полюсу на чолі зі Сполученими Штатами натомість досягли максимальних показників потенціалу супермогутності, затвердивши таким чином плюралістично-уніполярну полюсну конфігурацію міжнародної системи. - війна США та її союзників по НАТО проти колишньої Югославії в 1999 р. стає наступною після руйнації Радянського Союзу точкою біфуркації глобальної міжнародної системи, в якій країни Євро-Атлантичного полюсу намагаються остаточно затвердити так званий Брюсельсько-Вашингтонський світовий порядок, або якщо використовувати полюсну термінологію – плюралістично-уніполярну конфігурацію міжнародної системи. Новою цю фазу слід вважати тому, що вперше з часів встановлення Ялтинсько-Потсдамського порядку військова інтервенція та ще й в самому центрі Європи була здійснена в обхід та без санкції головного механізму підтримки біполярного світового порядку ООН. - Події 11 вересня 2001 року також слід вважати точкою біфуркації, адже після них США обирають нову зовнішньополітичну стратегію спрямовану на встановлення уніполярного світового порядку, або так званого Pax Americana, за якого вони приймають рішення навіть без згоди та участі в їх прийнятті своїх найближчих союзників по НАТО, не говорячи вже про інших членів світової спільноти. Піковою та одночасно рубіжною точкою цього імпульсу керованого спрямування подальшого еволюційного розвитку наданому міжнародній системі після вторгнення до Афганістану стала військова інтервенція США та їх ситуативних союзників по коаліції до Іраку в березні 2003. В цій точці біфуркації замість встановлення глобального уніполю міжнародна система почала трансформацію в напрямку встановлення мультиполярної конфігурації. 7. Сучасні механізми регулювання міжнародного порядку, які ті що залишилися у спадщину від Ялтинсько-Потсдамського порядку – універсальний ООН, інстуціонально-груповий “Велика вісімка”, військовий НАТО, так само й той, що почав формуватися вже після закінчення Холодної війни – індивідуально-груповий “США + коаліція обраних для виконання конкретної мети держав”, на перехідному етапі еволюції міжнародної системи конкурують поміж собою за право стати єдиним глобальним механізмом ухвалення і головне реалізації доленосних для усього світу рішень. Фактично заблоковане реформування Ради Безпеки ООН відбиває гостроту конфлікту між наявною владно-силовою композицією сучасної міжнародної системи та її інституціонально-правовими компонентами. Натомість механізм “Велика сімка” був досить швидко адаптований провідними країнами Заходу до нових умов міжнародного середовища шляхом включенням до своїх лав на фінальному етапі розпаду біполярного порядку Росії, що стало для неї певною політичною компенсацією. Старі члени “вісімки” фактично залишаються більш впливовими частково завдяки приналежності шести з них військовому механізму НАТО, що в окремих випадках здатний виступати інструментом захисту інтересів цих країн за допомогою сили. До кінця ХХ ст. напівформальна коаліція семи членів “вісімки” із блоком НАТО з точки зору практичного впливу на світову політику стала урівень із ООН. Легітимність “Великої вісімки” значно підвищилася завдяки присутності на її самітах групи “Плюс п'ять” у складі Бразилії, Індії, Китаю, Мексики та Південно-Африканський Республіки. Формат “Велика вісімка плюс п’ять” є дуже перспективною моделлю подальшого вдосконалення і легітимізації цього неформального механізму регулювання світового порядку, який з часом має шанси стати ключовим у вирішенні глобальних проблем людства. На початку ХХІ ст. Сполучені Штати почали відхід від характерної для останніх десятиліть ХХ століття політики “багатобічного узгодження”. Замість цього США стали тяжіти до прийняття рішень в однобічному порядку. Як наслідок, паралельно до вже існуючих механізмів регулювання міжнародного порядку стали формуватися контури нового – індивідуально-групового, представленого насамперед Сполученими Штатами і, при необхідності, вузькою коаліцією обраних ними під реалізацію конкретного завдання країн, незалежно від їх формальної інституціонально-групової приналежності. Крім того Сполучені Штати значно активізували зусилля по перетворенню НАТО з суто військового з сферою і регіонального за рівнем механізму регулювання міжнародного порядку на глобальний політичний механізм розв’язання складних міжнародних питань військовими методами. 8. Феномен глобалізації пропонується розуміти як процес поступового розширення, поглиблення та прискорення світових взаємозв’язків поміж народами, країнами та цивілізаціями в усіх галузях суспільного життя. Глобалізація не відбиває елементарної лінійної еволюціоністської логіки, адже паралельно до загальних інтеграційних процесів в економічній, інформаційній і частково в політичній сфері, відбуваються протилежні за сутністю тенденції до фрагментації та локалізації суспільних утворень, явищ та процесів. На даному етапі вона відбиває радше появу міжрегіональних мереж, систем взаємодії та обміну. Сутність глобалізації полягає в перетворенні Людства в єдину, багаторівневу, структурно-функціональну макроцивілізаційну систему, в якій – в ідеалі – окремі елементи, блоки, підсистеми будуть працювати на забезпечення і підтримку один одного. Починаючи з другої половини ХХ століття починається інший тип глобалізації, що позначений розвитком Ноосфери, розкриттям інформаційних основ коеволюції людини, планетарних феноменів життя, створенням глобальних комунікаційних мереж та початком космічного етапу людської історії. Тут вже на перший план виступило не просто масштабне розширення людської діяльності, але універсальна структуризація її механізмів та результатів. Головною рушійною силою сучасної глобалізації є інформаційно-технологічна революція 1960-х рр., а також породжені нею інформаційні технології, які об’єднали розвинуту частину світу в єдину комунікативну систему, створивши спільний фінансово-інформаційний простір і призвели до значних трансформацій в усіх галузях соціально-політичного життя. 9. Інформаційно-технологічна революція та породжені нею інформаційно-комунікативні технології призвели до того, що людські індивіди стали реагувати на “інформаційний світ” значно сильніше, ніж на сам фізичний світ, у якому вони безпосередньо існують, в наслідок чого ці технології стають головним джерелом влади та збільшення прибутків в інформаціональних суспільствах. Під впливом “інформаційного пресу” психологічні відмінності між базовими соціальними прошарками і групами погіршуються, в результаті чого соціуми діляться на менші субкультури, представники яких керуються різноманітними стереотипами сприйняття, поведінки та мислення. 10. Інформаційно-технологічна революція не тільки відбувалася на потребу корпоративному сектору, вона керувалася та впроваджувалася самим корпоративним капіталом. На сьогоднішній день інформаційна індустрія представляє собою олігополію, гігантську і глобальну за своїми масштабами індустрію. Нині на глобальному медіа-ринку домінують лише біля десятка ТНК, які є найбільшими корпораціями світу і тими акторами, що підтримують та регулюють міжнародний інформаційний порядок. 11. Сучасна глобалізація спричинює глокалізацію ідентичностей: завдяки сучасному транспорту і засобам зв’язку, а також міграції населення планети національна ідентичність була змушена поступитися місцем ідентичностям субнаціональним, груповим, релігійним, транснаціональним, космополітичним і цивілізаційним. В конфліктах, що відбуваються після розпаду Ялтинсько-Потсдамського світового порядку, народи та держави воліють підтримувати тих, хто має з ними спільну культуру та віросповідання, яка прийшла на зміну ідеології в якості спільного знаменника, що поєднує крани з різними внутрішніми політико-економічними моделями устрою. Як показали трагічні події початку ХХІ ст. в США та Західній Європі, завдяки сучасним технологічним можливостям та міграції, яка вже призвела до “іспанізації” США, “арабізації” й “ісламізації” країн Євроатлантичної цивілізації в цілому, так само як і до активної “китаїзації” прикордонних з Китаєм територій Росії, полігон безкомпромісної та кривавої боротьби між народами, що належать до різних цивілізацій може виникнути на території будь-якої країни, де існує чисельна діаспора представників цивілізації з якою у цієї країни існує конфлікт, і цьому не в змозі запобігти навіть єдина сучасна наддержава, не говорячи вже про інших членів міжнародного співтовариства. Сьогодні вперше в історії Людства існує реальна небезпека розгортання глобального цивілізаційного конфлікту між Американською субцивілізацію Євроатлантичної цивілізації та Мусульманською цивілізаціями. | 