Анотація до роботи:

Оганезова Г.В. Мотиваційний механізм в системі управління інноваційної сфери. – Рукопис.

Дисертація на здобуття ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування та регулювання економікою. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. – Харків, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню мотиваційного механізму управління інноваційною сферою та розробці підходів щодо його вдосконалення. У дисертації досліджено функціонування інноваційної інфраструктури та інших складових інноваційної сфери. Аналіз динаміки складових потенціалу інноваційної сфери дозволив виділити тенденції в їх змінах. Також проаналізовано вплив інноваційного мультиплікатора на активність суб’єктів господарювання. Визначено результативність існуючого мотиваційного механізму управління. Виявлено загальні підходи до стимулювання інноваційних процесів у зарубіжних країнах з різним рівнем розвитку. Запропоновано авторську класифікацію основних чинників, які стримують ефективне функціонування мотиваційного механізму в інноваційній сфері, яка є основою розробленої в дисертації тривимірної логічної моделі мотивації в інноваційній сфері, що дозволило обґрунтувати загальну структурну схему вдосконалення мотиваційного механізму на сучасному етапі освоєння інноваційної моделі України

У дисертаційній роботі запропоновано вирішення теоретично-методичного завдання з обґрунтування концептуальних положень щодо вдосконалення мотиваційного механізму в інноваційній сфері в системі державного регулювання напередодні вступу у ВТО і ЄС. Основні висновки та результати, отримані у процесі дослідження, зводяться до наступного.

1. Вивчення робіт відомих закордонних і українських вчених, нормативно-правових документів України дозволило встановити, що теоретико-методичний аспект розвитку мотиваційного механізму управління інноваційною сферою базується на сукупності принципів, методів, чинників, які забезпечують зближення економічних інтересі суб’єктів інноваційної діяльності і стратегічних інтересів держави. Дослідження дозволило виявити, що в цей час мотиваційний механізм управління інноваційною сферою в Україні поки що не сформувався. На різних рівнях управління є різнопланові, різнорідні чинники, що гальмують функціонування ефективного мотиваційного механізму.

2. Використовуючи вчення Й. Шумпетера про прибуток як винагороду за інноваційну творчість, ризик, підприємництво, впровадження інновацій, автор запропонував класифікацію основних чинників, що стримують ефективне функціонування мотиваційного механізму в інноваційній сфері. Сукупність цих класифікаційних ознак (організаційні, людські, соціально-психологічні, економічні, правовий чинники) характеризує той організаційно-економічний фон, що склався в нашій країні до кінця 2005 р. Спираючись на запропоновану класифікацію, органи державного управління можуть розширити методичний інструментарій удосконалення системи державного регулювання інноваційних процесів на основі врахування більш широкого спектру різнорідних чинників.

3. Обґрунтовано рекомендації з комплексної оцінки потенціалу інноваційної сфери регіонів і країни в цілому. Їхнє використання дасть можливість органам державного управління порівнювати потенціали інноваційної сфери регіонів України, потенціали інноваційної сфери України й інших країн (при узгодженні використовуваних показників), виявляти чинники, що вплинули на зміну потенціалу, і вживати необхідних заходів для забезпечення його стабільності й росту.

4. Вивчення досвіду Японії й Китаю дозволило виявити тенденції зростання ролі держави в інноваційній сфері: в обох досліджених державах стратегія розвитку інноваційної сфери включає структурні зрушення убік інтелектуальної праці й розширення сегментів світового ринку для національної наукомісткої продукції; різні ланцюжки відновлення технологій мотивуються неоднаковими механізмами з різною часткою прямих і непрямих економічних впливів.

5. Розроблено рекомендації з удосконалення системи моніторингу інноваційної сфери, що дозволить підвищити якість й ефективність регулювання інноваційних процесів за рахунок кращої інформованості всіх органів і суб'єктів, що приймають рішення, забезпечить їх оперативною, вірогідною і повною аналітичною інформацією про поточний стан, тенденції й динаміку змін в інноваційній сфері.

6. На початку ХХ століття інноваційна модель розвитку для всіх країн світу не має альтернативи. Відмінністю авторського розуміння виступає багатовимірне структурування процесу мотивації в інноваційній сфері. Запропонована автором тривимірна логічна модель є спробою поєднати галузеву наукоємність із рівнем конкурентоспроможності продукції стосовно до основних груп суб'єктів мотивації: виробничий, середній управлінський, адміністративно-управлінський персонал, президія АТ, галузеве міністерство. Використання тривимірної логічної моделі мотивації в інноваційній сфері зменшує ймовірність спрощеного одновимірного підходу до вдосконалення законодавчої бази і внутрішньовиробничих механізмів управління в інноваційній сфері.

7. На підставі вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду державного регулювання мотивації в інноваційній сфері автором розроблена загальна структурна схема вдосконалення мотиваційного механізму управління інноваційною сферою на сучасному етапі освоєння інноваційної моделі України. Її відмінною рисою є розподіл чинників, що диференціюють ступінь мотивації в інноваційній сфері, на прямі і непрямі. Непрямі чинники включають рівень галузевої наукоємності, у той час як прямі характеризують ступінь відповідності продукції світовому рівню. Системоутворюючою основою авторської схеми виступають потреби всіх учасників інноваційного процесу як форма задоволення своїх економічних інтересів – збільшення прибутку.

8. Дослідження зарубіжного досвіду в контексті вступу України у ВТО і ЄС показало, що різні країни на різних етапах використовували різні набори організаційно-економічних механізмів. В інноваційно-активних країнах мотиваційний механізм виступає частиною макроекономічного середовища, що створюється державою в рамках виконання національних інноваційних програм.

9. Для України авторська позиція з цього питання зводиться до такого:

– при обмежених бюджетних коштах країни є доцільним поєднання інтересів держави (законодавчої й виконавчої галузей) для збільшення прибуткової частини бюджету, що зумовлює підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Держава в особі Міністерства економіки і європейської інтеграції, галузевих міністерств та їхніх регіональних представництв може мотивувати активізацію інноваційної діяльності лише з урахуванням досягнутого рівня конкурентоздатності на світових ринках;

– спроби сформувати універсальні для всіх галузей мотиваційні механізми в інноваційній сфері є некоректними. Приватний капітал, венчурні компанії у цей час в Україні можуть мотивувати лише галузі з низькою наукоємністю, швидким обігом капіталу. Мотиваційні механізми в наукоємних галузях з тривалим життєвим циклом продукції можуть бути реальними лише у формі національних інноваційних систем та їх базових робочих документів – інноваційних галузевих програм 2010-2020 років;

– на регіональному рівні мотиваційні механізми можуть спиратися на економічні інтереси провідних фінансово-промислових груп регіонів, науково-виробничих об'єднань, технопарків з наявним потенціалом, ядром якого виступають наукові й виробничі кадри;

– у межах національних інноваційних систем мотиваційні механізми, виступаючи інструментарієм, зберігають як диференціюючі ознаки галузеву структуру (за наукоємністю), ступінь відповідності продукції світовому рівню, мотиви й механізми.

Реалізація пропозицій, викладених у роботі, може скоротити час і засоби всіх учасників інноваційних процесів на формування ефективних мотиваційних механізмів, що відповідає стратегічній меті економічної реформи – підвищенню ефективності економіки для підняття рівня добробуту українського народу.

Публікації автора:

1. Пуртов В.Ф., Оганезова А.В. Инновационная сфера в Украине: проблемы и пути реформирования // Матеріали першої всеукр. наук.-практ. конф. “Україна наукова 2001”. – Дніпропетровськ, 2001. – Т. 13: (екон. науки). – С. 39-40. (Оганезовою Г.В. узагальнені концептуальні підходи до формування та функціонування інноваційної сфери в Україні).

2. Пуртов В.Ф., Оганезова А.В. Новые организационные формы развития инновационного потенциала // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2002. – Вип. 121. – С. 25-31. (Оганезовою Г.В. обґрунтовано необхідність трансформації традиційних організаційних структур інноваційної сфери).

3. Оганезова А.В., Семенюк В.А. К разработке стратегии инновационного развития предприятия // Вчені записки: наукове видання Харківського інституту управління. – Харків: 2002. – Вип. № 9. – С. 176-181. (Оганезовою Г.В. розкрито основні спонукальні мотиви розробки інноваційної стратегії українськими підприємствами).

4. Оганезова А.В. Государственные программы поддержки венчурных инвестиций как механизм активизации инновационного процесса // Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. – Серія економічна. – 2002. – № 575. – С. 210-213.

5. Оганезова А.В. Кластерный подход в механизме инновационного развития // Проблеми соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень: Матеріали міжвуз. наук. конф. студентів та аспірантів. Тези доповідей. – Харків, 2003. – С. 96-97.

6. Оганезова А.В. Инновационные кластеры – основа развития инновационной сферы // Вестник национального технического университета «ХПИ». – Харкiв: НТУ «ХПI». – 2004. – № 8. – С. 69-76.

7. Иващенко П.А., Оганезова А.В. Об инновационном мультипликаторе и акселераторе // Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. – Серія економічна. – 2004. – № 634. – С. 26-30. (Оганезовою Г.В. визначено особливості інноваційного мультиплікатора; виконана його кількісна характеристика).

8. Оганезова А.В. Методические аспекты оценки потенциала инновационной сферы регионов Украины // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2005. – Вип. № 207. – Т. 1. – С. 106-113.

9. Оганезова А.В. Мотивационный механизм управления инновационной сферой // Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. – Серія економічна. – 2005. – № 668. – С. 210-217.