1. Умови, які склались в СРСР, сприяли формуванню “радянської” особистості, про що наприкінці ХХ століття багато почали говорили філософи, соціологи, психологи. Політичні процеси середини 80-х – початку 90-х, розпад СРСР призводять до вияву синдромів “пострадянської” особистості, “пострадянського” суспільства, що по-різному виявляються й у мовах. Єдина панівна ідеологія, умови соціальної, культурної, економічної, побутової сфер життя, загальний “лозунговий універсум” та інші фактори сприяли стандартизації концептуальної та мовної картин світу в різних національних культурах. У 90-і роки ця стандартизація активно руйнується. Крім того, пострадянський соціум виявляє орієнтацію на західні цінності й спосіб життя. У той же час цей період характеризується пробудженням національної самосвідомості в Росії й особливо в Україні. Українська мова здобуває статус державної, що істотно впливає на її функціонування та розвиток. 2. У сатирико-гумористичних текстах досить виразно простежуються результати взаємодії соціальних і лінгвістичних факторів у мові епохи. Це: а) динамічна неологізація словникового складу, що відбиває проникнення в різні сфери життя суспільства нових понять і явищ; б) активний процес запозичення іншомовних лексичних одиниць, пов'язаний із відкритістю пострадянського суспільства, культурними й ціннісними орієнтирами особистості; в) актуалізація споконвічної (власне української та власне російської) лексики, виявлення ідей мовного пуризму в пострадянських державах під впливом процесів національного відродження; г) загальне зниження мовного смаку, надмірне, патогенне вживання жаргонної та ненормативної лексики як відображення складного стану моральної, культурної, освітньої сторін життя суспільства періоду соціальних перетворень; ґ) активний розвиток фразеології російської та української мов, що в останні десятиліття ХХ століття динамічно поповнюються фразеологічними одиницями термінологічних систем, жаргонів, політичного й рекламного дискурсів; д) трансформація соціально-ідеологічної оцінки деяких лексичних та фразеологічних одиниць, архаїзація або актуалізація частини словникового фонду як наслідок помітної зміни світоглядної системи та ін. 3. У сатирико-гумористичних текстах виявляється своєрідність відображення лінгвістичних рис епохи з позицій мовної особистості нового часу. Необхідно виділити певну подвійність тенденції відтворення особливостей стану словникового складу (і мови в цілому) періоду крізь ментальну призму особистості. З одного боку, це хвороблива реакція на рецидиви “новомови”, яка асоціюється з виявами тоталітарної епохи, сатиричний контекст використання лексичних та фразеологічних одиниць, що є помітними елементами цієї квазімови епохи, з іншого боку – неприйняття активної неологізації, скептичне ставлення до певних груп слів та фразеологізмів, які характеризують нові реалії життя. У більшості випадків таке неприйняття викликають не власне лінгвістичні фактори (немилозвучність, граматична або семантична дефектність слів та ін.), а надмірний потік неологізмів, їхнє неконтрольоване входження в сучасні російську та українську мови. Особливе відбиття в сприйнятті мовної особистості мають також процеси зміни соціально-ідеологічної оцінки мовних одиниць, зміна ключових слів моменту, що тісно пов'язані з трансформацією фрагментів концептуальної картини світу й ціннісних пріоритетів епохи. 4. Мовна особистість відчуває на собі безпосередній вплив позамовних факторів, і цей вплив знаходить своє відображення в текстах, які вона створює. Екстралінгвістичні фактори впливають на формування (чи переформування) її тезауруса. Природно, основу тезауруса складають одиниці національної літературної мови. У 90-ті роки відзначається прагнення до зміцнення національно-культурних лінгвістичних орієнтирів, особливо це стосується української мовної особистості. Однак периферійний рівень тезауруса, що складають мовні одиниці соціальної адаптації сучасних комунікативних процесів, без сумніву змінюється під впливом зовнішніх факторів. Зокрема, значний тиск на російську та українську мовну особистість 80 – 90-х років здійснюють сфери політичного та економічного життя суспільства, які значно активізувалися в цей період, а також політичний і рекламний дискурси, лексичні та фразеологічні одиниці яких замінюють деякі “ключові слова”, що формують концептуальну й мовну картини світу. 5. Аспекти розгляду мовних (лексичних та фразеологічних) одиниць у роботі пов'язані з певною моделлю аналізу вірогідності виявлення соціопрагматичних нашарувань, конотативних трансформацій слів та фразеологізмів під впливом екстралінгвістичних факторів у мові (дискурсі). Така модель передбачає аналіз зафіксованої в узусі семантико-стилістичної структури мовної одиниці, в тому числі й у порівняльно-діахронічному та контрастивному планах; аналіз конотативних відтінків слів, що виявляються в дискурсі; аналіз можливого вживання лексичних та фразеологічних одиниць в різних функціональних стилях і маніпулятивних дискурсах; позначення належності до патогенного тексту чи тексту-нейтралізатора; визначення місця слова або фразеологізму в тезаурусі мовної особистості, важливості їх для побудови мовної картини світу. 6. Російська та українська мови кінця двадцятого століття виявляють тенденції різновекторного руху. З одного боку, позбувшись тиску тоталітарної ідеології та звільнившись з-під контролю єдиної адміністративно-політичної системи, вони одержали історичну можливість ще глибше і точніше відбивати, відтворювати культурно-ментальні риси нації. З іншого – загальні для 80 – 90-х років ХХ століття соціально-економічні, культурно-політичні процеси на пострадянському просторі стимулювали вияв помітних інтегральних лінгвістичних явищ у двох мовах. На розвиток мовної системи, точніше – лексико-фразеологічного ярусу, впливає глобалізація, один з наслідків якої – активний, загальний для багатьох мов процес запозичень, проникнення в лексичну, словотвірну і навіть граматичну систему інтернаціональних елементів. 7. В останні роки все більшого поширення набуває концепція впливу патогенного тексту на суспільство. Подібний текст, на думку дослідників, може змінити програму діяльності людини. Вплив його особливо помітний у наш час – як наслідок діяльності засобів масової інформації та комунікації, що активно розвиваються й удосконалюються. Патогенний текст викликає не тільки страждання, але й здатний генерувати хворобливі відхилення в психіці реципієнта, викликати моральну й психічну деградацію. Один із способів захисту суспільства й особистості – нейтралізація елементів патогенного тексту в сатирико-гумористичних творах, де його фрагменти та одиниці пародіюються, стають предметом іронії. Найбільш помітними макротекстами 80 – 90-х років, які здійснюють негативний вплив, є ідеологізовані тексти (зразки “новомови”), гіпертрофовані макротексти політичної та комерційної реклами. Крім того, у сатирико-гумористичному тексті увага акцентується не тільки на негативних факторах соціально-психологічного впливу, але й на “дефектних” з погляду мовної особистості, суспільства лінгвістичних тенденціях, пов'язаних із ними. У цьому плані розглянуті тексти виконують функцію нормалізації, притаманну художній літературі в цілому. |
