Анотація до роботи:

Данилевська О. М. Мовна політика Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова.

Інститут української мови НАН України, Київ, 2004 рік.

У дисертації здійснено комплексний аналіз мовної політики Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР у макросоціолінгвістичному аспекті. Обґрунтовано, що тогочасна мовнореформаторська стратегія була реалізована в напрямах статусного та корпусного мовного планування. У законодавчому забезпеченні діяльності українських урядів виокремлено й систематизовано корпус директивних документів, на яких ґрунтувалися статусні заходи. Зроблено висновок про послідовність та наступність мовної політики Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР попри певні відмінності внутрішньополітичного життя в роки діяльності цих урядів.

Проаналізовано участь держави у випрацюванні заходів корпусного планування. Як вияв корпусної мовної політики кваліфіковано діяльність тогочасних правописних і термінологічних комісій, видання термінологічних словників, директивні документи про використання української мови в діловодстві. Обґрунтовано вплив мовної політики Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР на суспільну свідомість та мовну поведінку.

1. Сучасна теорія мовної політики ґрунтується на протиставленні статусного та корпусного планування. Визначаючи напрями мовної політики, слід враховувати об’єкти свідомого впливу суспільства на мову, а також механізми втілення мовнореформаторських заходів. З огляду на це доцільною видається характеристика напрямів мовної політики за сферами впровадження мовних змін у соціумі. Тому напрямами мовної політики досліджуваного періоду слід вважати запровадження української мови як державної в діяльність органів влади, розвиток освіти українською мовою, впровадження української мови у сферу культури (розвиток українськомовної періодики, українського книговидавництва, театрального та кіномистецтва, використання української мови в діяльності церкви тощо), унормування мови — кодифікацію правопису та нормативно-стилістичної сфери, створення національних терміносистем, розгортання мовознавчих студій.

2. Аналіз архівних матеріалів (директивних документів, публікацій тогочасної періодики) дає підстави для висновку про цілеспрямовану мовну політику української держави за Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР.

3. Мовнореформаторські заходи урядів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР, попри неоднакову стратегію внутрішньої політики, були послідовними.

4. Принципи мовної політики Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР мали характер політичної альтернативи: якщо всі проросійські політичні сили відкидали ідею державності української мови, то зазначені українські уряди не лише декларували її, а й прагнули втілити в життя. Є підстави вважати, що політика українізації, здійснювана в 20-их рр. урядом УРСР, була вимушеною: її (українізацію) зумовила потреба посилити позиції партії більшовиків в національних регіонах. Саме тому, відкидаючи спочатку політику удержавлення української мови, більшовицький уряд змушений був вдатися до неї як до єдиного ефективного способу свого утвердження в Україні. Тож напрями мовнореформаторської стратегії, започатковані Центральною Радою, Гетьманатом та Директорією УНР, набули директивного підтвердження більшовицькою владою (постанова РНК від 21 вересня 1920 р. “Про введення української мови в школах і радянських установах” фактично дублює закони “Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері” (березень 1918 р.) та “Про державну мову в Українській Народній Республіці” (січень 1919 р.)).

5. Серед механізмів реалізації мовнореформаторських приписів держави за доби Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР особливу роль відігравали ті, що були спрямовані на формування активного ставлення до мовного питання в суспільній свідомості. Це насамперед українськомовна преса, популярні види масової культури — театр, хорове мистецтво, кінематографічні вистави, а також мовна освіта через систему курсів українознавства та школу.

6. Аналіз документів та матеріалів періодичної преси дає змогу зробити висновки про труднощі в реалізації мовної політики об’єктивного та суб’єктивного характеру. Об’єктивно перешкоджали втіленню мовної політики політична нестабільність, умови війни, економічні негаразди, короткий термін існування української держави, рівень розвитку української мови (некодифікованість українського правопису, несформованість національних терміносистем, недостатня диференційованість стилів). Труднощами суб’єктивного характеру слід уважати неузгодженість ідеологічних засад діяльності Центральної Ради (Директорії УНР) та Гетьманату, а також волюнтаризм політичних лідерів, який стосовно мовної політики мав вияв у правописних уподобаннях, особистих симпатіях чи антипатіях до вчених-мовознавців тощо.

7. Мовну політику Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР маємо підстави оцінити як успішну. Головним здобутком цієї політики стало утвердження ідеї державності української мови в системі національних культурних цінностей. Українська мова як один із виявів державницьких прагнень української нації набула значення соціального символу. Такий ідеологічний статус української мови зберігався впродовж усього радянського періоду. Це зумовило постійне прагнення компартійної влади наблизити систему української мови до системи російської мови, що зрештою мало призвести до мінімізації ролі української мови в житті суспільства. Істотний потенціал української мови як соціального символу підтверджують факти суспільного руху за незалежність України у 80-і рр. ХХ ст. (схвалення “Закону про мови в УРСР” як прелюдія процесів суверенізації, відродження Товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка тощо).

8. Серед напрямів мовної політики урядів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР більша спланованість притаманна статусним, тобто тим, що мали на меті утвердження державного статусу української мови. Саме статусна політика засвідчена законодавчими актами. Проте українська влада заклала підвалини й корпусної політики. Найбільше досягнень було в справі кодифікації правопису та розгортанні мовознавчих досліджень. В УАН почали формуватися українські лінгвістичні школи, діяльність яких була перервана наприкінці 20-их — початку 30-их рр. з наступом тоталітаризму в СРСР.

9. Як вияв державної корпусної мовної політики слід кваліфікувати діяльність міністерських термінологічних комісій, а також Термінологічної комісії в Державній Канцелярії, Правописно-Термінологічної комісії в УАН, ініційоване державою видання термінологічних словників, циркулярні розпорядження про використання української мови в діловодстві.

10. Мовна політика Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР справила помітний вплив на суспільну свідомість, спричинивши бурхливий розвиток українського духовного життя: феноменальне явище, відоме як Розстріляне Відродження, стало наслідком реалізації творчого потенціалу української мови, штучно стримуваного в попередні часи дискримінаційною мовною політикою царату.

11. Результати аналізу мовної політики досліджуваного періоду мають практичне значення для розв’язання мовних проблем сьогодення. Вони свідчать про необхідність активної участі держави у випрацюванні мовної політики та її реалізації.

Публікації автора:

1. Данилевська О. М. Мовна політика Гетьманату П. Скоропадського (на матеріалі тогочасної преси) // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2002. – Вип. 5. – Т. І. – Ч. І. – С. 94–99.

2. Данилевська О. М. На шляху оновлення змісту освіти: матеріали періодичної преси часів Гетьманату П. Скоропадського на уроках рідної мови // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – № 6. – С. 21–27.

3. Данилевська О. М. Державний статус української мови в законодавчих актах уряду Павла Скоропадського (травень — грудень 1918 року) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 4. – С. 28–36.

4. Данилевська О. М. Термінологія як об’єкт корпусної мовної політики доби Української революції (1917–1920) // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. – Вип. 6. – Т. ІІІ. – Ч. 2. – С. 13–18.

5. Данилевська О. М. Українізація освіти як основний напрям мовної політики доби Української революції (1917–1920) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 5. – С. 146–155.

6. Данилевська О. М. “Зародок централізованого мовного планування”: про кодифікацію правопису як напрям мовної політики урядів Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії УНР // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 6. – С. 196–200.

7. Данилевська О. М. Роль урядів Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії УНР у розгортанні мовознавчих досліджень // Борисфен. – 2004. – № 1. – С. 21–25.

8. Данилевська О. М. Проблема створення української наукової термінології за доби Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР // Київська старовина. – 2004. – № 2. – С. 59–65.

9. Данилевська О. М. Втілення засад мовної політики урядів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР у тогочасних підручниках з української мови // Борисфен. – 2004. – № 5. – С. 14–19.