У дисертаційному дослідженні наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в аналізі та розробці механізмів впровадження мовної політики в Україні, використання яких сприятиме суттєвому підвищенню ефективності процесу прийняття управлінських рішень у галузі мовно-політичних відносин в Україні. Розроблено науково-прикладні підходи і моделі, що забезпечують теоретичне й практичне використання здобутих наукових результатів і можуть бути використані при розробці державної концепції з мовної політики. Політичні, соціально-економічні, культурні, правові аспекти функціонування державної мови з усією її специфікою мають бути узгодженими елементами цілісного суспільного світогляду, декларованого як курс держави на гармонію та злагоду в суспільстві. Конституція України, законодавство надають право в роботі державних, громадських органів, організацій та установ, розташованих у місцях компактного проживання більшості громадян інших національностей, використовувати поряд із державною їхні національні мови. Цим положенням, таким чином, гарантуються мовні права всіх етноспільнот України. У такому розумінні за мовами цих національностей (не лише за російською) можна закріпити статус регіональних офіційних, на відміну від загальнодержавної української. Необхідно забезпечити державній мові належне домінантне місце в усіх сферах суспільного життя, прийнявши новий базовий закон про державну мову, в якому передбачити пункт про функцію мови як засобу забезпечення інтересів і суспільних дій держави, суспільства і громадянина. Він повинен бути конституційним у галузі державного будівництва, а не у сфері регулювання порядку використання мов і не може бути одним із законів про порядок застосування мов. Він первинний для решти законів і не потребує узгодження з існуючою правовою базою. Вище цього Закону тільки 10 стаття Конституції України, яку він тлумачить і доповнює місією мови у поширені українських інтересів у світі. Інші закони і нормативно-правові акти України в галузі застосування мов повинні злагоджено сприяти його дії. У такій складній і делікатній справі, як мовна політика в неодномовній країні, необхідно уважно аналізувати всі факти мовної дискримінації, заявлені тією чи іншою стороною, не зважаючи на те, реальними чи тільки уявними вони видаються на перший погляд. Однак у нормативних актах важливо брати до уваги ту обставину, що певні етноспільноти мають за межами країни проживання свою історичну батьківщину, у якій їхні культури й мови мають максимальні можливості функціонування й розвитку, тоді як представники корінної національності культурно-мовні проблеми можуть задовольняти лише в межах мовного простору власної етнічної території й держави. Стосовно України – це українці, кримські татари, караїми, гагаузи та кримчаки. З метою забезпечення чіткої координації усіх гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, наукових і освітніх закладів, громадських організацій і творчих спілок пропонується: при Президентові України відновити чи створити Координаційну Раду з питань мовної політики в Україні; Президентові України та Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України кадрові призначення державних службовців на керівні посади в державі здійснювати за умови досконалого володіння ними державною мовою, проводити постійний моніторинг атестації державних службовців, ураховуючи рівень володіння ними державною мовою, як це визначено Положенням про проведення атестації державних службовців. При Кабінеті Міністрів України створити Державний Комітет із питань мовної політики, поклавши на нього обов’язки контролю за дотриманням чинного мовного законодавства та належного функціонування державної мови в усіх сферах життєдіяльності суспільства, а також відповідні інституції в усіх областях України та зарубіжних центрах українства; забезпечити фінансування державних програм, спрямованих на утвердження державного статусу української мови. Щодо використання Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин необхідно звернутися до Конституційного Суду України з клопотанням про встановлення відповідності Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин як Конституції України, так й історичним реаліям, що склалися в Україні, зокрема встановити перелік мов, які можна вважати регіональними. Погодитися з думкою фахівців, які пропонують нову назву Хартії “Європейська хартія регіональних або міноритарних мов”, а також запропонувати застосувати дію цієї Хартії щодо української мови в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях та місті Севастополі; накласти мораторій на дію Європейської Хартії регіональних мов та мов національних меншин на території України до розв’язання усього комплексу мовних проблем. Мовна ситуація в будь-якій країні багато в чому залежить від мови масової культури. Проблему мови маскультури не можна недооцінювати, зважаючи на її винятковий вплив на культуру молоді. У цьому контексті необхідна усебічна державна підтримка розбудови маскультури із врахуванням мовних традицій всього українського суспільства. Саме державні інституції відповідальні за розвиток культури, вони повинні ініціювати та патронувати чисельні програми різних національних меншин. Мовна політика будь-якої держави приречена на поразку, якщо в ній доступною мірою не врахований чинник середньої і вищої освіти в утвердженні мови в статусі державної. Нинішні зусилля нашої держави у подоланні деформованого мовного режиму навчання в середній школі та ВНЗ недостатні. Основними завданнями держави зі створення належних умов для розвитку мов національних меншин України є: сприяння збереженню мережі навчальних закладів із викладанням мовами національних меншин України; розроблення і затвердження навчальних програм і наочних посібників для навчальних закладів із навчанням мовами національних меншин України в зв'язку з переходом на новий зміст, структуру і дванадцятирічний термін навчання; збільшення кількості годин у шкільних програмах для учнів загальноосвітніх навчальних закладів із викладанням мовами національних меншин України на вивчення та опанування української мови як державної; розроблення та видання нових шкільних підручників із мови та літератури національних меншин України; сприяння створенню регіональних центрів культур національних меншин у місцях їх компактного проживання, проведення олімпіад із мов національних меншин України, видання літератури для школярів загальноосвітніх і студентів вищих навчальних закладів із викладанням мовами національних меншин України. |
