Анотація до роботи:

Школа Г.М. Мовна творчість Трохима Зіньківського в контексті творення літературних норм української мови другої половини ХІХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Луганськ, 2007.

Дисертацію присвячено вивченнню мовнореформаторської діяльності Трохима Зіньківського в контексті творення літературних норм української мови другої половини ХІХ ст.

Крізь призму прескриптивного й дескриптивного підходів до аналізу процесів унормування української мови в дисертації системно опрацьовано епістолярні, публіцистичні, мовознавчі праці та художні твори Трохима Зіньківського на всіх мовних рівнях, що дозволило проаналізувати історичні закономірності розвитку української мови.

У результаті дослідження фонетичної правописної системи Трохима Зіньківського було виявлено її варіантність: система вокалізму віддзеркалює пошуки автора щодо адекватного передавання на письмі голосних звуків та тенденцію до дотримання фонетичного принципу; система приголосних відбиває сильний вплив двох правописних систем ХІХ ст. – етимологічної та фонетичної. Стратифікація лексичного й фразеологічного матеріалу продемонструвала еволюційні зміни в словниковому складі української мови кінця ХІХ ст., динаміку розвитку її лексико-фразеологічної системи, а також тенденцію до унормування. Структурно-семантичний аналіз граматичної будови показав варіантний її характер: виявлені ненормативи у вживанні морфологічних форм і синтаксичних конструкцій функціонують як паралелі до основних, нормативних, граматичних категорій, форм і синтаксичних моделей.

1. Прескриптивно-лінгвальні засади українського правопису ХІХ ст. полягають в унормовуванні мови (правопис, лексика), створенні нових граматик, у яких поєднується описовість і нормативність на основі аксіологічного ставлення людини до мови.

2. Літературні норми української мови другої половини ХІХ ст. формувалися в умовах зростання національної самосвідомості, утвердження самобутності української культури, літератури, відстоювання прав українців на друковане, писемне слово. На процес літературно-мовного нормування впливали позамовні (екстралінгвальні) та внутрішньомовні (інтралінгвальні) чинники. Позамовні детерміновані конкретно-історичними умовами функціонування літературної мови в суспільстві; внутрішньомовні визначаються специфікою системи й структури самої мови.

3. Про рівень розвитку літературної мови в певний історичний період свідчить мовна практика учасників літературно-мовного процесу. Виробленню писемно-літературних мовних норм своєю художньою й науковою творчістю сприяло чимало культурних діячів, важливе місце серед яких посідав Трохим Зіньківський – письменник, перекладач, публіцист, етнограф, мовознавець, лексикограф, військовий юрист. Укладаючи словники, граматики, довідники з української мови, Трохим Зіньківський орієнтувався у своїй нормалізаторській діяльності на пріоритет культурно-історичних чинників, на мовну практику авторитетних письменників, на мовні традиції. Трохим Зіньківський у полеміці з українофобами відстоював право української мови на повноцінне функціонування. Його дискусії з українськими письменниками були спрямовані на вироблення й закріплення лексичних, граматичних, орфографічних норм.

4. Протягом ХІХ ст. на землях Наддніпрянщини й Наддністрянщини існували правописні системи, засновані на двох відмінних принципах:
1) етимологічному та 2) фонетичному. Правописна практика Трохима Зіньківського свідчить про пошуки способів передачі живого мовлення на письмі й указує на те, що він надавав перевагу фонетичному принципу правопису. Особливістю правописної системи Трохима Зіньківського є той факт, що його епістолярій, художні, публіцистичні твори, окремі мовознавчі екскурси послідовно демонструють тенденцію до унормування тих мовних явищ, які в ХІХ ст. були предметом постійних дискусій. Так, актуалізація питань про позначення на письмі сполучень звуків [йа], [йу], [йе], [йі], [шч], уживання літер п, х, к в давнозапозичених іменах грецького походження та графеми ф у запозиченнях-термінах свідчить не тільки про обґрунтованість мовознавчих уподобань Трохима Зіньківського та залучення ним значного матеріалу для аналізу явищ мови, а й про вплив цих суджень письменника на мовну практику кінця ХІХ ст., що спричинило до унормованого вживання силабограм я, ю, є та літери ф.

5. Обстоюючи принципи фонетичного правопису, Трохим Зіньківський пропонує графічні знаки, здатні передати звуки, утворювані внаслідок асимілятивних чи дисимілятивних змін приголосних. Зафіксоване у творчості письменника різне оформлення сполучення -ться в дієсловах (-цця, -ця,
-ться) було типовим для ХІХ ст.: непослідовність щодо графічного відбиття етимологічного -ться виявляється й у правописі О.Павловського, П.Куліша,
в альманасі “Русалка Дністрова”, у правописі Є.Желехівського тощо. Однак позиція вченого про доцільність написання -ться в цих формах, незважаючи на вимову [цц] (возицьця), свідчить про виважений підхід письменника в запровадженні фонетичного принципу правопису та його широку мовну ерудицію.

6. У друкованих творах Трохима Зіньківського, а також у його епістолярію трапляються випадки використання графічних знаків, пропонованих авторами різних правописних систем, що функціонували на той час. Це свідчить, по-перше, про вплив позамовних чинників на письменника як учасника мовного процесу,
а по-друге – про пошуки Трохима Зіньківського в галузі української графіки.

7. Для словникового складу досліджуваних текстів Трохима Зіньківського характерні тенденції, що визначають розвиток лексики української літературної мови кінця ХІХ ст. Серед зафіксованих лексичних одиниць (проаналізовано
340 лексем) виявлено лексику спеціального вживання (98 лексем – 29%), суспільно-політичну (15 лексем – 15%) та професійну (9 лексем – 9%), а також проаналізовано дві групи історизмів (61 лексема – 43%) і архаїзмів (80 лексем – 57%), які перебувають поза основним лексичним фондом, – 1) стилістичні й
2) темпоральні.

З-поміж стилістичних архаїзмів та історизмів описано шість тематичних груп на позначення маркованих старослов’янізмів, топонімів, хрононімів, теонімів, міронімів, назв грошових одиниць та обрядових реалій. Темпоральні архаїзми й історизми відрізняються ширшим уживанням, ніж стилістичні, що дало змогу виділити десять тематичних груп. Засвідчено 93 лексеми (27%), широко вживані в ХІХ ст. (у творах Трохима Зіньківського, “Словнику української мови” П.Білецького-Носенка, “Словарі російсько-українському” М.Уманця і А.Спілки, “Словарі української мови” за редакцією Б.Грінченка). Вони ввійшли до “Словника української мови” в 11 томах із стилістичними ремарками: “розмовне”, “рідковживане”, “діалектне”.

Здійснена в дисертації класифікація лексем за лексико-стилістичним принципом дозволила простежити динаміку слововживання, з’ясувати еволюційні процеси архаїзації досліджуваних номінацій.

8. Фразеологічний склад художніх, публіцистичних творів та епістолярію Трохима Зіньківського чітко відбиває процеси структурно-семантичної трансформації фразем, зокрема лексичну заміну компонентів словами вільного вжитку, поширення та звуження складу фразеологізмів, контамінацію. Крім лексичної трансформації, зафіксовано компонентну варіативність, особливістю якої є синонімічна заміна складників фразеологічних одиниць.

Така кількісно-якісна характеристика лексичного й фразеологічного матеріалу продемонструвала еволюційні зміни в словниковому складі української мови кінця ХІХ ст. та особливості його унормування.

9. Аналіз мовної практики Трохима Зіньківського на морфологічному рівні засвідчує вживання традиційних граматичних форм, властивих системі сучасної української літературної мови.

Разом з тим зафіксовано такі іменникові форми, що зазнали перегрупування за родовою ознакою в сучасній українській мові; серед прикметникових граматичних категорій і форм, порівняно із сучасною українською літературною мовою, наявні відхилення у вживанні: 1) коротких форм прикметників;
2) нестягнених форм; 3) прикметників твердої групи, що відмінюється за зразком м’якої; 4) форм ступенів порівняння, зокрема найвищого.

Виявлені архаїчні граматичні форми вживаються як морфологічні паралелі до кодифікованих у сучасній українській мові форм.

10. Синтаксичні особливості художньої прози Трохима Зіньківського відображають процес демократизації синтаксичних літературних норм. Оскільки на кінець ХІХ ст. граматична будова української літературної мови усталилася, майстри слова прагнули до урізноманітнення синтаксису словосполучень і речень. У художніх текстах визначено конструкції, застарілі з погляду сучасної української літературної мови. У творах письменника вони функціонують паралельно з тими, що пізніше усталилися як нормативні.

11. Мовознавчі погляди Трохима Зіньківського, висловлені ним в українській граматиці, у рецензіях на відомі мовознавчі праці щодо конкретних питань правопису та вживання форм, не завжди узгоджуються з практикою уживання їх у художніх творах, епістолярію, проте лінгвістичне обґрунтування нерідко демонструє виважену позицію письменника щодо питань, які активно обговорювалися під час дискусії кінця ХІХ ст.

12. Мовнореформаторська діяльність Трохима Зіньківського засвідчує поєднання в одній особі письменника-практика й лінгвіста-нормалізатора, що зумовило застосування дескриптивного й прескриптивного підходів до аналізу досліджуваних мовних явищ. Вивчаючи творчу спадщину Трохима Зіньківського як пам’ятку доби, простежуємо динаміку становлення літературних норм української мови.

Дослідження мовної практики Трохима Зіньківського відкриває перспективу вивчення внеску письменників Півдня України в усталення української літературної мови.

Публікації автора:

1. Школа Г.М. Порівняння та їх стилістична функція в оповіданнях “Сон” і “Кудою йти?” Трохима Зіньківського // Нові підходи до філології у вищій школі: Зб. наук. пр. – К., 1994. – С. 23-25.

2. Школа Г.М. Антропоніми в творчій спадщині Трохима Зіньківського // Питання сучасної ономастики: Статті та тези за матер. конф. – Д., 1997. –
С. 196-197.

3. Школа Г.М. Роль синонімів у творах Трохима Зіньківського //Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. – Вип. 3. – К.; Бердянськ, 1997. – С. 224-230.

4. Школа Г.М. Мовознавчі проблеми в творах Трохима Зіньківського // Суспільствознавчі науки і відродження нації. – Луцьк, 1997. – С. 24-30.

5. Школа Г.М. Граматична будова мови творів Трохима Зіньківського // Ономастика і апелятиви. – Вип. 5. – Д.: ДДУ, 1999. – С. 113-121.

6. Школа Г.М. Фонетичні особливості мови творів Трохима Зіньківського // Мови й культура народів Приазов’я: Зб. наук. пр. Бердянського держ. пед. ін-ту
ім. П.Д.Осипенко. – Бердянськ, 1999. – С. 56-61.

7. Школа Г.М. До проблеми творчих взаємин Б.Грінченка та Т.Зіньківського (на матеріалі листування письменників) // Вісн. Луганського держ. пед. ун-ту
ім. Тараса Шевченка: Філол. науки. – 1999. – № 7. – С. 37-39.

8. Школа Г.М. Фонетичний принцип як основа правопису Трохима Зіньківського // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – Вип. 3. –
Зб. наук. ст. – К.: КДЛУ, 2000. – С. 324-330.

9. Школа Г.М. Роль Трохима Зіньківського у становленні норм української літературної мови // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст.: Лінгвістика і літературознавство. – Вип. 7. – К.: Знання України, 2002. – С. 19-24.

10. Школа Г.М. Синтаксичні особливості мови творів Трохима Зіньківського // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. – Вип. 8. – К.: Знання України, 2003. – С. 163-172.

11. Школа Г.М. Становлення норм вимови голосних та приголосних української літературної мови у ІІ половині ХІХ століття (на основі рукописів Трохима Зіньківського) // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. – Вип. 9. – К.: Знання України, 2004. – С. 487-495.

12. Школа Г.М. Ненормативне вживання частиномовних граматичних категорій і форм у художній та епістолярній спадщині Трохима Зіньківського // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. – Вип. Х. – К.: Знання України, 2005. – С. 96-103.