Процеси суспільного життя останніх десятиліть спричинили плюралізм мистецтва загалом і художньої літератури зокрема. Українська література втратила функції, які були для неї визначальними в епоху тоталітаризму – змальовувати дійсність з визначених офіційною ідеологією позицій. У зв’язку з цим у сучасній українській літературі виник значний за обсягом прошарок текстів малих жанрових форм, основною ознакою яких є іронічне зображення дійсності.
Комічне має національну специфіку, зумовлену: 1) різними фрагментами реальної дійсності, які впливають на колективну свідомість етносу; 2) особливостями колективної етнічної свідомості носіїв мови, які виявляються в емоційно-оцінних, соціально-оцінних та морально-етичних компонентах національної мови. Національна специфіка комічного тісно пов’язана з загальнокультурними, соціально-груповими, індивідуальними особливостями мовців і виявляється у комізмі ситуацій та мовному комізмі. 2. Іронія, поряд із сатирою та гумором, є рівноправною формою складного комізму. Для неї, як і для комічного в цілому, характерні такі ознаки: наявність певного протиріччя (мети – засобам, форми – змісту, дії – обставинам, старого – новому тощо); здатність викликати у суб’єкта певну реакцію – сміх; соціальний характер. Специфічними ознаками іронії є суб’єктивізм, двоплановість вираження (зовнішнє ствердження, внутрішнє заперечення і кінцеве ствердження); здатність до двоспрямованості: на об’єкт і на себе. Особливістю вербального вираження іронії є співіснування двох смислових планів – прямого експліцитного та імпліцитного, який суперечить прямому. 3. Вираження ситуативної іронії у сучасній українській малій прозі пов’язане з експресивно-образним і емоційно-оцінним уживанням мовних одиниць. Семантичною основою цього вживання є семантична двоплановість, яка виникає внаслідок взаємодії узуальних та оказіональних значень. У текстах сучасних українських письменників фіксується іронічне переосмислення лексем, при якому зміни відбуваються як у денотативному, так і конотативному компонентах їх значення. Однак зміни у конотації мовної одиниці є обов’язковими, а у денотативному значенні – факультативними. Зміни конотації мають антонімічний характер: мовна одиниця з узуальною позитивною емоційно-оцінною характеристикою під впливом контексту набуває оказіонального негативного забарвлення і навпаки. 4. У сучасній українській малій прозі продуктивними є лексико-стилістичні засоби творення іронічного смислу. Типологія цих прийомів залежить від типу конотації: адгерентної (мовленнєвої, оказіональної) чи інгерентної (загальномовної, узуальної). Лексеми з інгерентною іронічною конотацією активно функціонують у творах сучасних українських письменників. Їхньою особливістю є те, що денотативне значення у них відступає на другий план, основним є конотативний, експресивно-оцінний компонент, який має іронічне забарвлення. Натомість уживання лексем з адгерентною іронічною конотацією ґрунтується на ефекті невиправданого сподівання, коли елементи інших функціональних чи експресивних стилів потрапляють у незвичне контекстуальне оточення. Особливістю текстів сучасних авторів є частотність уживання слів-варваризмів, жаргонної лексики, просторічних елементів. Натомість кількість конфесійної, старослов’янської лексики, архаїзмів обмежена. 5. Логіко-смислові прийоми реалізації ситуативної іронії у сучасних текстах українських письменників малих жанрових форм по-різному актуалізують іронічний смисл. Деякі з них (антифразис, антифразисна метафора) перебувають у межах традиційного розуміння іронії як вживання слів у переносному значенні, протилежному до прямого, з метою насмішки. Однак у міру ускладення плану вираження (оказіональні іронічні метафори, порівняння, гра слів) ускладнюється і обсяг понять, що виражаються прямими і переносними значеннями лексичних одиниць. Переносне значення не завжди є безпосереднім запереченням прямого, відношення між ними набагато складніші і не зводяться до антифразису. Крім того, у сучасних текстах спостерігається явище інтелектуалізації тропів, за допомогою яких виражається іронічний смисл. 6. Усі речення і висловлювання, за допомогою яких у сучасній українській малій прозі виражається іронічний смисл, будуються за загальним правилом: спочатку йде зображення ситуації, а потім виражається ставлення до неї. Перша частина завжди виявляється вагомою інформаційно, а друга – комунікативно. Традиційно всі ці моделі не є комунікативним центром висловлювання, а мають доповнювальний, уточнювальний характер. У випадку ж творення іронії вони перетворюються на комунікативний центр висловлювання, є втіленням суб’єктивної авторської модальності. Отже, використання саме цих синтаксичних конструкцій зумовлене їх сутнісними характеристиками, потенційно закладеними в їхні можливості. 7. Асоціативна іронія – це стилістичний різновид іронії, який реалізується в умовах мегаконтексту, що містить широкий горизонтальний та вертикальний контексти. На рівні горизонтального контексту асоціативна іронія реалізується за допомогою різних типів лексичного повтору та діалогічного цитування. При лексичному повторі за допомогою таких текстових категорій, як когезія і ретроспекція, створюється специфічний підтекст, який є актуалізованою асоціативною іронією. Для його реалізації необхідний контекст, який перевищує межі речення. Лексичний повтор виконує функцію виразника авторської суб’єктивно-оцінної модальності. Діалогічне цитування є продуктивним способом реалізації асоціативної іронії, яка виникає завдяки зміні суб’єкта мовлення, що може бути експліцитним чи імпліцитним. 8. Потужним джерелом невираженої вербально інформації є вертикальний контекст. Іронія використовує потенційні можливості історико-філологічного (вертикального) контексту, переважно ґрунтуючись на знанні певного літературного чи етнокультурного факту. Адекватне декодування такої асоціативної іронії вимагає від реципієнта точних знань про автора і епоху створення тексту, його жанрові та структурні особливості. При сприйманні вказівки на прецедентний текст (цитати або алюзії) актуалізується весь прецедентний текст, тобто приводиться у стан готовності для використання його в дискурсі за різними параметрами – або з боку поставлених у ньому проблем, або з боку його естетичних (змістових чи формальних) характеристик, або як джерело певних емоційних переживань, або як джерело вихідних ситуацій. 9. Іронічним може бути весь текст, що залежить від суб’єктивної позиції автора і реалізується через різні типи оповіді. Аналіз іронічних текстів з різними типами оповіді свідчить про те, що авторська позиція виявляється за допомогою тих самих засобів, але значення їх у різних текстах не рівноцінне. У текстах, написаних від 1-ої особи, домінуючим засобом вираження іронічної позиції автора є авторське мовлення, а в текстах, написаних від 3-ої особи – персонажне мовлення та художні деталі в авторських коментарях персонажного мовлення. Особливістю вираження іронії у сучасній українській малій прозі є те, що усі засоби та прийоми творення іронічного смислу мають спільну семантичну основу та механізм реалізації і рідко виступають у тексті ізольовано від інших іронієтвірних засобів, що пояснюється комунікативним завданням автора іронічно, насмішкувато зобразити дійсність. Основні положення дисертаційної роботи викладено у публікаціях: 1. Калита О. М. До питання про національну форму сміхової культури // Система і структура східнослов’янських мов: Збірник наукових праць. – К.: Знання України, 2004. – С. 323 – 327. 2. Калита О. М. Іронія як субкатегорія комічного // Науковий часопис. Збірник. Серія 8 – Філологія. Вип. 1. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – С. 67 – 71. 3. Калита О. М. Лінгвістична сутність іронії та семантичні механізми формування іронічного смислу // Українська мова. – 2006. - № 2. – С. 76 – 83. 4. Калита О. М. Іронія як світоглядний принцип і стилістична категорія // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Мовознавство. – Вип. 1 (11). – Тернопіль, 2004. – С. 104 – 107. 5. Калита О. М. Способи вербальної репрезентації іронічної позиції автора в тексті // Українська філологія: Теоретичні та методичні аспекти вивчення: Збірник праць науково-практичних читань до 80-річчя Г. Р. Передрій. – Черкаси: Брама – Україна, 2005. – С. 375 – 381. |
