Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська мова


Кардаш Лариса Василівна. Мовні засоби вираження заперечення і протиставлення в українській літературній мові : Дис... канд. наук: 10.02.01 - 2009.



Анотація до роботи:

Кардаш Л.В. Мовні засоби вираження заперечення і протиставлення в українській літературній мові. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01. – українська мова. – Державний вищий навчальний заклад ”Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, Переяслав-Хмельницький, 2008.

Дисертацію присвячено комплексному описові засобів вираження категорій заперечення і протиставлення в сучасній українській літературній мові. У роботі з’ясовано сутність заперечення і протиставлення як універсальних значеннєвих категорій та окреслено їхні класифікаційні межі, встановлено різнорівневі засоби, що репрезентують цю семантику. Виявлено і проаналізовано два комунікативних види заперечення і протиставлення – контрарне та контрадикторне.

Заперечення і протиставлення як мовні універсалії отримують своє вираження в системі засобів, які умовно можна поділити на імпліцитні та експліцитні. Експліцитні засоби вираження заперечення поділяють на словотвірні та лексичні, серед імпліцитних вирізняють лексичні та інтонаційно-просодичні засоби.

У дисертації здійснено теоретичне й практичне розв’язання проблеми вираження універсальних категорій заперечення й протиставлення засобами української мови. Аналіз мовних фактів, систематизація й узагальнення отриманих у ході дослідження результатів дали змогу зробити такі загальні висновки:

Функціонально-семантичні категорії заперечення і протиставлення – це системні мовні утворення, що об’єднують різнорівневі мовні засоби на основі спільності й взаємодії семантичних функцій.

У результаті аналізу основних підходів до вивчення категорії заперечення встановлено, що заперечення є складовою логіко-філософської та мовної систем, але основні його значення в цих науках не є тотожними. На відміну від логічної, мовна має ширший обсяг, передає градацію значень, має дифузні зони з іншими мовними категоріями.

При з’ясуванні категорійної сутності заперечення встановлено, що воно відображає узагальнене уявлення про негативні зв’язки між предметами та явищами об’єктивної дійсності. Заперечення виявляється на різних рівнях мовної системи та відображається в експліцитних та імпліцитних засобах його вираження.

Заперечення як мовна універсалія отримує своє вираження в системі засобів, які умовно можна поділити на імпліцитні та експліцитні. Експліцитні засоби вираження заперечення об’єднують словотвірні та лексичні, серед імпліцитних виділяють лексичні та інтонаційно-просодичні засоби.

Словотвірні елементи із заперечною семантикою створюють нові слова за допомогою різних способів словотворення, найпродуктивнішими з яких є морфологічні префіксальний та префіксально-суфіксальний. За семантикою всі значення, виражені заперечними префіксами, можна поділити на три групи: 1) зі значенням “позбавлення чого-небудь; 2) слова із заперечно-стверджувальним значенням; 3) слова, що виражають різний ступінь неповноти ознаки, якості, дії.

Продуктивними засобами експлікації заперечення є лексичні, серед яких можна виділити повнозначні та неповнозначні, похідні та непохідні. Найважливішим та найчастотнішим засобом вираження заперечення є частка не, яка, крім лексичної, виконує й синтаксичну функцію: залежно від її позиції речення поділяються на загальнозаперечні та частковозаперечні. Деякі з експліцитних засобів утворюють синонімічні ряди, члени яких диференціюються лише за сферою вживання та стилістичними відтінками.

Значення імпліцитного заперечення зумовлене особливою інтонацією, порядком слів, контекстом у цілому і рядом екстралінгвістичних чинників. Завдяки цьому практично кожний тип речення можна трансформувати в заперечний.

За своїм складом засоби вираження заперечення не є замкненою групою, вони мають діахронічну природу і видозмінюються разом із розвитком мови.

Засоби вираження заперечення можуть відображати його градуювання, тобто виражати його підсилення та послаблення. Для вираження значення посиленого чи послабленого заперечення вживаються фразеологізовані звороти, поєднання службових слів як з повнозначними, так і з неповнозначними мовними одиницями. Їхній характер впливає на появу проміжних (дифузних) зон між ствердженням та запереченням. Найпродуктивнішими засобами для градуювання заперечення є префікси та займенникові слова з префіксом ані- (ніякий-ніякісінький-аніякий-аніякісінький) та частки мало, ледве, зовсім, далеко не.

Основними засобами вираження заперечення в українській мові є займенники та прислівники із заперечними префіксами ані- (аніякий, анікуди), а також застарілі слова із заперечною семою бігма, катма, чортма. До специфічних засобів належать і фразеологічні одиниці, особливо ті, які репрезентують імпліцитне заперечення.

Формування структурних типів речень із заперечними компонентами зумовлене місцем заперечного компонента в реченні та семантичними особливостями лексем ї їх поєднань, що відображають негативні зв’язки між поняттями.

У межах категорії протиставлення основоположним є поділ на однооб’єктне та різнороб’єктне протиставлення, який, у свою чергу, передбачає іхню внутрішню градацію. У підсистемах однооб’єктного і різнороб’єктного протиставлення на основі відмінностей у способах вираження протиставлення і відповідно у формі думки можна визначити експліцитний спосіб вираження протиставлення, у якому факт протиставлення відображений безпосередньо, й імпліцитний спосіб, у якому факт протиставлення відображено опосередковано – шляхом виведення думки про протиставлення з іншої думки, яка безпосередньо відображає певний факт дійсності. Кожний із цих способів має власні показники, особливі засоби вираження. Зокрема у межах експліцитного способу вираження однооб’єктного протиставлення можливі такі різновиди протиставлення:

І. Протиставлення ознак в одному аспекті і в один час:

1) протиставлення реально несумісних ознак при запереченні однієї і ствердженні іншої. Мовну основу для протиставлення створюють лексичні значення антонімічних слів, що виражають несумісні ознаки, заперечна частка не, протиставна інтонація;

2) протиставлення реальної та ірреальної (передбачуваної, бажаної) ознаки:

а) заперечення ознаки як реальної і в той же час ствердження її як ірреальної (або навпаки). Референтом протиставлення може бути ствердження/заперечення ознаки як реальної, так й ірреальної;

б) ствердження двох несумісних ознак стосовно одного об’єкта як реальної й ірреальної. Протиставлення здійснюється саме за рахунок протиставлення реальності й ірреальності, при цьому самі ознаки поза цим контекстом можуть не бути протилежними чи протирічними; в) специфічним є протиставлення однієї ірреальної ознаки певного об’єкта іншій (протилежній чи протирічній) ірреальній ознаці цього ж суб’єкта при висловленні різними людьми суджень про один об’єкт (за умови істинності одного із суджень або хибності обох висловлень).

ІІ. Протиставлення в різних аспектах або в різний час:

1) заперечення ознаки в один час і її ствердження в інший час (в одному аспекті), або заперечення ознаки в одному аспекті та її ствердження в іншому аспекті (в один час). Одночасна чи одноаспектна належність одній особі протирічних/протилежних ознак неможлива;

2) ствердження двох несумісних ознак у різний час чи в різних аспектах. Мовну основу для різноаспектного протиставлення часто утворює співвідношення прямого і переносного значень слова у процесі вираження ним несумісних ознак.

У способі імпліцитного вираження протиставлення можна виділити такі його різновиди:

1) протиставлення другого явища (експліцитно вираженого) імпліцитно вираженому наслідку першого (експліцитно вираженого) явища. У такому випадку спостерігаємо експліцитне протиставлення непорівнюваних понять, за якими приховано протиставлення другого явища імпліцитно вираженому наслідку, який повинен випливати із експліцитно вираженого другого явища: при цьому друге явище виступає у заперечній формі, якщо наслідок повинен бути вираженим стверджувальною формою і в стверджувальній формі, якщо б наслідок повинен виступати у заперечній формі.

За протиставлення одного компонента імпліцитному наслідку з другого імліцитність має диференційованіший характер, наприклад імпліцитно виражений наслідок другого компонента може бути протиставлений імпліцитно вираженому наслідку першого компонента;

2) імпліцитне протиставлення не самих названих об’єктів, явищ, ознак, а їхніх можливих оцінок. За такого різновиду протиставлення відсутні показники експліцитно вираженого протиставлення. Протиставленими видаються не порівнювані, непротилежні і непротирічні ознаки. У дійсності протиставлені імпліцитно виражені оцінки названих ознак, явищ. В результаті протиставлення створюється загальна оцінка предмета, явища, яка співпадає з оцінкою ознаки, назва якої є другою;

3) протиставлення з експліцитно представленим лише одним компонентом протиставлення. Найчастіше експліцитно вираженим компонентом протиставлення є референт, а імпліцитним – релат. Але інколи експліцитно не представленим може бути й сам референт У таких випадках найчастіше мовцеві щось заважає висловити свою думку повністю, але слухач легко відновлює пропущений компонент протиставлення.

Мовну основу протиставлення шляхом заперечення певної ознаки в одному об’єкті і її ствердження в іншому об’єкті найчастіше формує заперечна частка не, протиставні сполучники й особлива інтонація.

Аналіз категорій заперечення й протиставлення та можливостей їх реалізації засобами української мови відкриває нові можливості розвитку категорійної граматики, удосконалення методики комунікативно-прагматичного та когнітивного-дискурсивного аналізу мовних одиниць.

Публікації автора:

1. Кардаш Л.В. Взаємовідношення категорій заперечення та модальності / Л.В.Кардаш // Проблеми граматики і лексикологіі української мови: [зб. наук. праць] – К.: НПУ ім М.П. Драгоманова, 2007. – №3 –110-115

2. Кардаш Л.В. Імпліцитність у системі засобів вираження протиставлення в українській мові / Л.В.Кардаш // Гуманітарний вісник ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди”: [науково – теоретичний вісник]. Переяслав – Хмельницький, 2007. – № 2. С.128-136

3. Кардаш Л.В. Засоби вираження однообєктного протиставленя в українській мові / Л.В.Кардаш // Проблеми граматики і лексикологіі української мови: [зб. наук. праць]. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2008. – №4. – 55-58

4. Кардаш Л.В. Заперечення у системі категорій української мови // Система і структура східнослов’янських мов: [до 85-річчя проф. Брицина М.Я. : зб. наук. праць]. – К. : Знання України, 2008. – С.18-23.