У висновках сформульовані найбільш важливі наукові та практичні результати, здобуті в ході дослідження. 1. У правовій державі принцип диспозитивності поряд із принципами законності, рівноправності сторін, змагальності має призначення утримання балансу між державними, суспільними та приватними інтересами при здійсненні правосуддя у цивільних правах, сприяє розвитку правосвідомості громадян та розвитку громадянського суспільства. Диспозитивні засади цивільного судочинства обумовлені диспозитивним методом правового регулювання. Саме диспозитивні засади повинні бути одним із основних факторів подальшого розвитку законодавства у галузі цивільної юрисдикції, зокрема, більш широкого застосування інституту мирової угоди. 2. Існуючий у науці погляд на правову природу принципу диспозитивності цивільного процесуального права як принципу, який обумовлено автономією суб’єктів матеріальних правовідносин, не може бути визнаний таким, що задовольняє сучасний розвиток науки цивільного процесуального права. 3. Функціональна роль диспозитивних засад у галузі цивільного судочинства виявляється у забезпеченні широкої можливості для осіб, які беруть участь у справі, як для здійснення актів саморегуляції діяльності у галузі цивільної юрисдикції, одним із яких є мирова угода сторін, так і для забезпечення оптимального балансу між приватноправовими та публічно-правовими засадами у цивільному судочинстві. Зміст принципу диспозитивності цивільного процесуального права складають права, направлені на виникнення, зміну та припинення цивільних процесуальних правовідносин, розпорядження предметом спору, визначення форм і засобів судового захисту, а також суто процесуальні права, які не пов’язані зі здійсненням матеріальних прав під час розгляду справи, розпорядженням предмету спору. 4. Розвиток та впровадження в України альтернативних засобів вирішення спорів, зокрема, примирних процедур, результатом яких є врегулювання правового спору, має відображати загальну тенденцію розвитку всіх процесуальних галузей права в Україні: досягнення юридичного компромісу з метою оптимального врахування інтересів всіх суб’єктів. 5. Правове значення мирової угоди полягає, насамперед, у припиненні правового спору на умовах, що визначені та погоджені сторонами. Мирова угода за нормами цивільного процесуального права багатьох закордонних країн є одним із найважливіших завдань, поставлених перед органами правосуддя. З метою оптимізації національної цивільної процесуальної форми є необхідність закріпити за судом обов’язок сприяти сторонам у врегулюванні спору. При вирішенні цивільних справ мирова угода має переваги перед рішенням суду: у більшому виховному впливі на сторони. Мирова угода у певній мірі знімає тягар відповідальності за вирішення спору з органів правосуддя та перекладає його на сторони, чим досягається підвищення правосвідомості та сумлінності сторін, що впливає на добровільність виконання мирової угоди поряд з рішеннями суду. Укладення мирової угоди сприяє економії часу та матеріальних витрат суду, що також є важливою обставиною. 6. Відсутність у цивільному процесуальному законодавстві України чіткої процедури примусового виконання мирової угоди у випадку її невиконання сторонами нівелює саму суть та призначення мирової угоди як результату досягнення юридичного компромісу та позбавляє сторін доступних процесуальних гарантій дотримання їх прав. Автором доведено доцільність закріплення в нормативно-правових актах низки положень: - внести доповнення до статті 130 ЦПК України, де закріпити наступне: «Якщо сторони бажають врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди, суд оголошує перерву у попередньому судовому засіданні на строк, визначений сторонами, чи призначає його за своєю ініціативою з метою визначення умов мирової угоди»; - викласти у наступній редакції частину 4 статті 175 ЦПК України: «Суд визнає мирову угоду та закриває провадження у справі, про що постановляється ухвала, якою суд одночасно закриває провадження у справі»; - викласти у наступній редакції частину 5 статті 175 ЦПК України: «Суд, отримавши від сторін заяву (заяви), що містять умови мирової угоди, відмовляє у її визнанні, якщо ці умови суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, про що постановляє ухвалу та продовжує судовий розгляд»; - доповнити статтю 175 ЦПК України частиною 7 такого змісту: «Ухвала про визнання мирової угоди сторін має силу виконавчого документа та підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень»; - доповнити частину 1 статті 372 ЦПК України та встановити десятиденний термін, протягом якого суд повинен вирішити питання про визнання мирової угоди; - закріпити у статті 372 ЦПК України положення, що питання про затвердження мирової угоди, укладеної на стадії виконавчого провадження, віднесено до компетенції того суду першої інстанції, який розглядав справу по суті та постановив ухвалу про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі; - викласти у новій редакції пункт 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»: «визнання судом мирової угоди між стягувачем та боржником». | 