У результаті проведеного дослідження встановлено, що народнопісенна культура українців історичної Чорноморіїї є однією із репрезентативніших сфер музичного фольклору Краснодарського краю Російської федерації. Ствердженням про закономірність існування на території Північно-Західного Надкубання українського субетносу і функціонування його народнопісенної культури була поставлена і сформульована науково-теоретична концепція, реалізації якої присвячено дане дисертаційне дослідження. Воно здійснено на базі експедиційно-польової, транскрипційної, системно-класифікаторської та етномузикознавчої аналітичної роботи, а також пізнання історико-соціальних процесів, пов’язаних з етнічною історією “чорноморських” земель і життєдіяльністю на них українців. Згідно з поставленими завданнями були одержані найважливіші наукові й практичні результати. На рівні пізнання історичних і соціальних процесів ці результати конкретизуються такими досягненнями: виявлена узагальнена “картина” етнічної історії Надкубанської території; визначено стратегічні й тактичні цілі царського уряду щодо перетворення козаків і селян українського зразка на учасників експансіоністських російських війн і виконавців регламентованих державних функцій; зроблено (на базі стислої хронологічної періодизації) ретроспективний розгляд функціонування чорноморсько-кубанського козацтва як творця (від 1792 р.) кубанської історії і водночас відтворювача української етногенетичної ніші в нових географічних умовах; висвітлено проблемні питання нації (в історичному і сучасному аспектах) через дослідну процедуру реконструкції “образу” запорожця, заглиблення в деструктивні процеси перетворення українського вільного козака на кубанського служилого воїна-армійця, прикордонника-колонізатора, захисника самодержавства, що супроводжувалося втратами якісних рис генотипу, посиленням дії регіонального чинника і виникненням кризи самоідентифікації; виявлено ознаки національної константи через розгляд української топонімії і антропонімії (на матеріалі назв обстежених поселень і прізвищ інформантів історичної Чорноморії), а також через критику термінологічного словосполучення “субетнос російського етносу” щодо кубанського козацтва і моделі його традиційної культури, запропонованих кубанським істориком М.І. Бондарем. На рівні дослідження привнесеної на кубанські землі української автохтонної народнопісенної культури окреслено сучасний стан пісенної фольклорної традиції українців історичної Чорноморії і здійснено етномузикознавче дослідження 943-х транскрибованих різножанрових пісенних зразків. Окреслений стан пісенної традиції включає такі показники: – Опис форм функціонування народнопісенних жанрів у статусі гуртового керованого (клубного фольклорно-етнографічного або так званого “козачого хорового”), гуртового “самочинного” (термін Б.С. Луканюка) (родинного, товариського) та одноосібного виконавства, яке відбувається під час подій родинного життя, в період новорічно-календарних свят, в певних обставинах праці й відпочинку, на сцені, в хатній обстановці, на вулиці, “на природі”. – Визначення того, про що співають (тобто репертуару): про історичні події та історичні постаті, чумакування, бурлакування, солдатчину, сирітство, удівство, лиху долю на чужині, злу свекруху, подружню зраду, кохання й подружнє життя, розлуку, тугу за милим (милою) і прожитими роками, причарування милого, сучасну дійсність; весільні обрядові й необрядові пісні та приспівки, колядки (коляди) і щедрівки, пісні колискові, аграрно-трудового циклу, моралізаторські та гумористичні, благальні гімни, фольклоризовані пісні українського літературно-мистецького походження. – Розгляд виконавських локальних пісенних стилів, своєрідність яких виявляється через: одноосібний спів; спів “малим гуртом” самочинного родинного (дуетом, тріо) або товарисько-співацького (дуетом, тріо, квартетом, квінтетом, секстетом) статусів; спів “великим гуртом” (від 7 до 15-18 осіб) переважно мішаного типу, який керується працівником палацу (клубу) культури і функціонує як концертна одиниця, що репрезентує конкретне етнодіалектне середовище і трирівневий, за визначенням С.Й. Грици, модус його мислення – етнічний (український), етнографічний (локальний) та індивідуальний. – Художні характеристики найяскравіших представниць певних локальних виконавських стилів, серед яких: Корчина Любов Микитівна (1931 р.н., ст. Медведівська), вишуканій манері якої властиві імпровізаційність, конкретизована винахідливим варіюванням інтонаційних, субпоспівкових та мелопоспівкових відрізків форми, ритмічна і звуковисотна мелізматичність, вільноагогічне нюансування мелодико-ритмічних малюнків мелопоспівок, схильність до ладової мінливості в процесі мобільного формотворення багатокуплетної пісенної композиції; Дем’яненко Ольга Яківна (1911 р.н., ст. Старокорсунська), котра у 83-річному віці не втратила вміння протяжливо, багатьма звуками (до 14-17!) і в умовах рубатного ритму оспівувати один віршовий склад, вносити елементи голосіння, варіаційно розвивати монопоспівковий матеріал, імпровізаційно “будувати” музичну форму; Слєпченко Наталія Михайлівна (1935 р.н., ст. Староджереліївська), мелізматичний стиль якої базується на “горловій” манері мелоінтонування значного емоційного напруження – з моментами голосіння, повторно-трансформаційним типом мелодичного розвитку та рубатним ритмом (в піснях мінорного нахилу), розвитком монопоспівкового матеріалу засобами мелодичної і ритмічної варіативності, мобільної мелопоспівкової комбінаторики або інтенсивної кантиленно-фіоритурної варіаційної повторності (в піснях мажорного нахилу); Шахворостова Антоніна Іларіонівна (1928 р.н., ст. Воронезька), яка володіє справжнім співацьким голосом рівного й польотного тембру, схильна до регулярної “короткої” вокалізації голосових звуків. Етномузикознавчий розбір пісень здійснено за такими позиціями: – Жанрово-тематична систематизація фольклорних одиниць з виділенням таких жанрів: наративні (історичні пісні); quasi-наративні, в яких збереглись архаїчні сліди епічного мислення (чумацькі, наймитські, бурлацькі, сирітсько-наймитські, рекрутські, солдатські, ліро-епічні пісні баладного стилю); обрядові календарно-обрядового (колядки і щедрівки християнізованої і космогонічної тематики) і родинно-обрядового (весільні пісні) циклів; ліричні (пісні козацькі ліричні, про кохання, родинного життя, аграрно-трудові, літературно-мистецького походження, жартівливі). – Структурна типологізація пісень з визначенням мелодичних типів різноваріантного зразка на базі кореляції ритмоінтонаційних характеристик мелопоспівок, з яких формується мелострофа, розглядом і зведенням у класифікаційну систему каденційних зворотів та музичних цезур. – Типізація багатоголосої музичної фактури – “чистої” і мішаної. – Класифікація одно- – семирядкових музичних форм згідно з формотворчим розглядом віршової і мелодичної строфіки; визначення того, що в основі будови мелодичної строфіки більшості українсько-кубанських пісень лежать типові дворядковість з моделлю (АВ) і трирядковість з моделлю (АВВ(1)). – Виявлення таких принципів розгортання мелопоспівок, як повторювання (точне, варіативне, варіаційне, секвенційне, трансформаційне, репризне на відстані, поспівково-комбінаторне), продовжений розвиток, оновлювання (на рівні похідного контрасту або контрасту зіставлення). – Розбір мелодики, структурованість якої складається з монодичної лінії зачину (у більшості пісень) і вертикально-горизонтальної єдності ліній верхнього і залежного від нього нижнього голосів “ходу”, що вичерпують інтонаційно-ритмічні константи лінії зачину через їхні зміни і трансформації. – Розгляд ладових структур, який засвідчив, що переважна кількість творів має історичні нашарування, пов’язані як з реліктами архаїки (дитоніка, тритоніка, тетратоніка, пентатоніка, повна діатоніка, нижньосекундове й квартове змінювання устоїв), так і з впливами традицій мажоро-мінорної системи підголосково-поліфонічного та акордово-гармонічного мислення (інтонування в системі квінтакорду, паралельна ладова змінність устоїв, високий сьомий ступень, дво-, три- та чотириярусне інтонування). – Класифікація за стильовими ознаками пісенних зразків, які мають споріднені епічний, ліричний або ліро-епічний модуси мелоінтонування та індивідуалізовані контури мелодичного руху, на пісні таких мелостилів: речитативно-кантиленний (зокрема з елементами голосіння), кантиленно-речитативний (в тому числі мелізматичний і протяжливий), речитативно-декламаційний, кантиленний, кантиленно-протяжливий, фольклоризований пісенно-романсовий, пісенно-танцювальний та моторно-танцювальний. – Розгляд музичних ритмів з точки зору їх типології (мірний, акцентно-динамічний, рубатний, дольний) і визначення мірного (часокількісного) ритму як характерного для переважної більшості пісень. – Дослідження різноваріантних пісень через визначення пісенної парадигми множинного ряду одного твору як сукупності декількох локальних варіантів, що групуються навколо найконсервативнішого інваріанту-мелотипу. Використання методу компаративного зіставлення мелопоспівок варіантів однієї пісні (разом із залученням показників попередніх “кроків” їх ідентифікації), на котрих позначилися процеси ритмоінтонаційної консервації, варіативності, трансформації та новоутворення, дозволило вийти на класифікаційні висновки щодо мелотипів за ознаками близької, віддаленої та трансформованої спорідненості. – Пошуки і виявлення генетичних коренів і слідів ідентичності кубанського пісенного фольклору з фольклором різних регіонів України і Кубані через зіставлення музично-поетичних текстів конкретних творів з аналогічними зразками, що містяться в українських і кубанських фольклорних та пісенних збірниках, також у власних фондах дисертантки та її колег. Спроба розв’язати поставлені у даному дисертаційному дослідженні наукові завдання підтвердила не лише наявність на території історичної Чорноморії потужної української музичної етнокультурної традиції, а й насущну актуальність професійного звернення до неї як до об’єкту спеціальної і перспективної галузі українського етномузикознавства. Подальший розвиток етномузичного кубанознавства тісно пов’язаний з розширенням діапазону і поглибленням тематики різноманітних локальних студій, інтенсифікацією теоретичних досліджень українсько-кубанського пісенного матеріалу, які узагальнюють його в аспектах мелотипології, мелофонії, мелоестетики та мелогеографії. Серед найбільш суттєвих і найменш розроблених – проблеми традиційного виконавства, етнокультурних нашарувань, народної музичної теорії, естетики, лексики, текстології, імпровізаційної майстерності, також вивчення музичного інструментарію та інструментальної музики, танців й танцювальної музики, соціологічних і психологічних аспектів щодо громадського ставлення до етномузичних виконавців як представників українського субетносу, створення єдиного каталогізованого музично-фольклорного фонду українців Кубані, розсіяних по всій території Краснодарського краю і ширше – Північного Кавказу. Дана дисертаційна робота може стати імпульсом для дослідження більшості перерахованих тем. Значення її для наукового й практичного користування може виявитися в етнопедагогічній діяльності працівників кафедр музичного фольклору (музичної фольклористики) в галузях професійної музичної освіти через розробку циклу лекцій і навчальних програм, використання українсько-кубанського пісенного матеріалу (із другої, фонографічної частини монографії) в роботі фольклорних гуртів, підготовку радіо- і телепередач, спрямованих на наукове й художнє пропагування кубанської народнопісенної культури в Україні. Такі висновки стали можливими після системно-комплексного дослідження української субетнічної культури як явища мистецького і соціально-історичного. |
