У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у розкритті особливостей і виявленні детермінант формування і прояву національного у самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити такі висновки: 1) сучасний період суспільного розвитку характеризується посиленим формуванням на пострадянському просторі нових незалежних держав, серед яких і Україна, що викликало активні міграційні процеси, які в свою чергу вплинули на утворення нових поліетнічних соціумів, появу нових суспільних відносин, а часто і виникнення міжетнічних, міжрегіональних та міжрелігійних конфліктів; проблеми відродження національної самосвідомості особистості, цілих народів, національних меншин, у звязку з цим, перебувають у центрі уваги філософської науки, яка розробляє теоретико-методологічні засади державотворення, виявляє тенденції і закономірності цих процесів; 2) самосвідомість людини, її природа, сутність, взаємозвязки зі свідомістю, мисленням, інтересами, потребами, іншими особистісними якостями завжди була обєктом наукових пошуків, що сприяло появі різних концепцій, теорій, вчень; якщо розглядати самосвідомість лише як “свідомість свідомості” або як “вищий рівень” свідомості, як це стверджують окремі вчені, то її роль у процесі становлення етносів і націй значно зменшується; більш правильним є твердження, що самосвідомість є одним із структурних компонентів свідомості, іманентною властивістю особистості, яка формується в єдності і взаємозвязку з іншими компонентами; 3) на кожному етапі формування людини і суспільства самосвідомість набуває певних нових властивостей, однією з яких є національна самосвідомість, яка виникла на основі етнічної самосвідомості в процесі переростання етносу в націю, виконуючи при цьому роль однієї із суттєвих детермінант даного процесу; 4) національне у формі комплексу ознак як компонент входить у структуру самосвідомості індивіда і, вступаючи у взаємодію з іншими компонентами, формує його світогляд, визначає ставлення до індивідів іноетнічних спільнот певного поліетнічного соціуму; 5) формування національної самосвідомості має специфічні особливості в різних типах соціуму, зокрема в поліетнічному, в розвитку якого у світовій практиці спостерігається декілька тенденцій, зокрема денаціоналізація і асиміляція національних меншин – субєктів поліетнічного соціуму, з однієї сторони, і активізація рухів за національну незалежність, будівництво націй-держав – з другої; сучасна Україна йде іншим шляхом – шляхом будівництва громадянського суспільства, яке забезпечує рівність прав усіх субєктів поліетнічного соціуму; 6) поліетнічний соціум слід розглядати як складний, багатонаціональний суспільний феномен, функціонування якого підпорядковується як загальним закономірностям суспільного розвитку, так і специфічним економічно-політичним і культурним особливостям, характерних для окремо взятої держави на конкретному етапі її розвитку; поліетнічний соціум не є незмінним, закоренілим явищем, а, навпаки, він постійно змінюється, приймаючи інколи зовсім протилежні за своєю суттю форми, наприклад, від “нової історичної спільності людей – радянського народу” до утворення “націй-держав”; в кожній із цих форм діють, крім загальних, свої внутрішні закони і закономірності, які або сприяють збереженню і розвитку національної ідентичності субєктів поліетнічного соціуму, або ж, навпаки, спонукають їх до повної чи часткової асиміляції; 7) в Україні, яка традиційно є поліетнічним соціумом (у південному регіоні його субєктами є більше ста національних меншин), існують сприятливі обєктивно-субєктивні чинники для відродження і формування національної самосвідомості і культури кожної з них, що підтвердили результати соціологічного дослідження, однак рівень прояву національних ознак у самосвідомості індивідів окремих національних меншин за деякими показниками вищий за відповідний їх рівень у корінної нації, особливо це стосується мовних пріоритетів, усвідомленості своєї належності до власного народу та ін.; 8) вкорінення у самосвідомості окремих індивідів поліетнічного соціуму переваг своєї нації над іншими, як засвідчує суспільний досвід, сприяє появі ідей націоналізму у його негативному варіанті і шовінізму, призводить до конфронтації, конфліктних ситуацій і негативно позначається на державотворчих процесах; толерантність у стосунках між корінною нацією і національними меншинами, як це властиво для українського поліетнічного соціуму, навпаки, сприяє утвердженню гармонійних, гуманістичних відносин між усіма його субєктами, що є необхідною передумовою побудови в Україні громадянського суспільства. Основні положення роботи викладені в таких публікаціях: 1. Надибська О.Я. Національне у самосвідомості людини // Перспективи. – 2000. – № 4. – С. 71 – 76. 2. Надибська О.Я. Чинники прояву національного у самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму // Перспективи. – 2001. – № 1. – С. 82 – 88. 3. Кавалеров А.І., Надибська О.Я. Самосвідомість і націогенез // Наукове пізнання: методологія та технологія. – 2001. – № 6. – С. 98 – 101. 4. Кавалеров А.І., Надибська О.Я. Поліетнічний соціум як феномен // Перспективи. – 2001. – № 2. – С. 20 – 26. Анотації |
