У висновках підводяться підсумки дисертаційної роботи, робиться наголос на актуальних проблемах вдосконалення освітнього процесу, враховуючи здобутки спадщини В.І. Вернадського, висвітлюється взаємовплив постнекласичної науки й різних форм позанаукового знання в епоху переходу цивілізації від модерну до постмодерну. В сучасному світі ноосферні ідеї пронизують культуру, буденне життя, релігію, свідомість людини. Вплив ноосфери на навколишній світ неоднозначний – він водночас творчий і руйнуючий, і завдання науки полягає в тому, щоб посилювати творчий потенціал ноосфери і пом’якшувати та елімінувати негативні наслідки діяльності людини. Йдеться не лише про методологічні засоби наукової діяльності, але й організаційні її можливості, а також про самоорганізаційні чинники діяльності наукового співтовариства. Пошук людством шляхів еволюційного переходу від індустріального до постіндустріального, соціальне зорієнтованого суспільства, покликаного вивести планетарну спільноту із соціального та екологічного закутків і гармонійно інтегрувати її з природним і соціальним середовищем, є можливим саме за умови обґрунтування наукою інтеграційної моделі сталого розвитку. Але для цього і сама наука повинна змінити свої домінанти. Людство починає усвідомлювати, що не всі технічно можливі проекти слід реалізовувати. В.І. Вернадський був попередником соціологічних та епістемологічних концепцій науки, розроблених Р. Мертоном, А. Койре, К. Поппером, Т. Куном, І. Лакатосом, П. Фейерабендом та іншими, що створили сучасний системний погляд на наукову творчість та її місце в культурі. В його працях міститься думка про нелінійність розвитку наукового знання, що стала суттєвою рисою постнекласичної науки кінця ХХ – початку ХХІ століття. Він вважав, що наукові побудови, як правило, не є логічно стрункими системами знань, що в усіх своїх підвалинах свідомо визначаються розумом. Вони піддаються безперервним змінам, виправленням і протиріччям, є динамічно неврівноваженою рівновагою. Набувають актуальності ідеї В.І. Вернадського про освіту як принципово демократичний інститут суспільства, який не може бути монополізованим окремими соціальними станами та елітою. В освіті відкриття науки мають трактуватись і використовуватись лише так, щоб запобігти, протидіяти різним формам дискримінації між людьми, захищаючи, не порушуючи їх приватне життя і особисту автономію. Загальна, єдина в своїй основі система освіти – один з найважливіших соціальних інститутів сучасного суспільства, вирішальний чинник, що забезпечує його моральну зрілість, єдність, внутрішнє взаєморозуміння. У сучасних умовах, коли є загроза загальнокультурним основам освіти, цілі яких були сформовані ще наукою Нового часу, особливу актуальність має ідеал класичної і некласичної наукової раціональності, доказового знання як загальнозначимої мови, що дає змогу будувати сучасний цивілізаційний простір, долаючи етнічні, релігійні та інші протистояння, підтримувати узвичаєні відносини між людьми. Постійно підкреслюючи демократичний характер освіти як соціального інституту, В.І. Вернадський послідовно відстоював і значення в ноосферному розвитку суспільства наукової еліти, яка, завдяки притаманному її представникам специфічному способу життєдіяльності, забезпечує духовно-інтелектуальне підґрунтя самоорганізації та розвитку суспільства. Діяльність наукової еліти визначає особливості розвитку науки як соціального інституту, впливаючи на трансформацію всіх головних складових блоків глибинних підвалин науки - філософських, наукової картини світу та ідеалів і норм дослідження, формування етичних та соціокультурних цінностей науки, форм її організації і таким чином детермінує напрямки та форми розвитку різних сфер суспільного буття. В Україні ж значення наукової еліти підсилюється також нагальною потребою прискореної інтелектуалізації суспільства, необхідністю інтелектуального відродження нації. Зниження визначального впливу наукової еліти в оцінці суспільних явищ призвело до формування механізму творення політичної культури нашого суспільства з ірраціональним радикалістським ухилом. Критика концепції ноосфери з боку постмодерністського світогляду за активістський, перетворюючий дух ноосферних ідей, за те, що поняття ноосфери містить у собі протистояння сцієнтизму і гуманізму, безумовно повинна бути врахована при уточненні змісту поняття “ноосфера”. Разом з тим очевидно, що наука, складаючи змістовний стрижень ноосфери, за визначенням носить раціональний характер, і не може бути скасована на користь ірраціоналістичним та екстремістським псевдоноваціям. Тому найбільш конструктивним виходом із кризи концепції ноосфери варто вважати залучення до її обґрунтування і розвитку засобів раціональної філософії. Цей тип філософської діяльності зберігає необхідну рефлексивно-критичну установку, не протиставляє себе науковому знанню, орієнтований на розробку його методологічних проблем. Раціоналістична традиція філософії захищає позиції помірного консерватизму, протидіє руйнуванню фундаментальних кодів життя і культури. Представники раціональної філософії прагнуть до теоретичного обґрунтування висунутих положень, вимагають чіткої аргументації, логічної послідовності і високої інтелектуальної відповідальності. Такий філософсько-критичний підхід до обґрунтування концепції ноосфери уявляється найбільш конструктивним. Він продовжує залишатися і цілком продуктивним в освітній сфері, що, згідно, з ноосферними ідеями В.І. Вернадського, виступає як необхідна складова частина вчення про ноосферу. Стратегічна мета інформатизації освіти полягає в глобальній концептуалізації інтелектуальної діяльності, радикальному підвищенні ефективності і якості підготовки спеціалістів різних галузей, тобто підготовки кадрів з новим типом мислення, що відповідає вимогам постіндустріального суспільства. У результаті досягнення цієї мети у суспільстві має забезпечуватись комп’ютерна грамотність та формування нової інформаційної культури мислення шляхом індивідуалізації освіти. Інформатизація покликана підготувати випускників до повноцінної і ефективної участі у суспільній, соціальній і професійній галузях життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства. Для цього необхідно забезпечити: підвищення якості освіти та рівня доступу до неї; підвищення економічного потенціалу в Україні за рахунок освіти населення; інтеграцію національної системи освіти в наукову, виробничу, соціальну і культурну інформаційну структуру світового загалу. Інформатизація освіти і засади ноосферної освіти розширюють гуманістично-рефлексивний підхід до організації навчання, передбачають створення різноманітних варіантів навчальних програм за рівнями засвоєння знань і навичок із забезпеченням можливого їх вибору, використання гнучких засобів програмного навчання, поєднання індивідуальних і групових форм занять, впровадження методів проблемного вивчення матеріалу тощо. Визначальне значення при інформатизації освітянського процесу мають цілі подальшої його гуманізації в ідеології цілісного світосприйняття, без чого не вдасться уникнути негативних наслідків розвитку сучасної цивілізації. Сучасний вплив філософії в освіті визначається її культурними, екологічними та етичними імперативами, активним формуванням такої світоглядної культури, яка була би здатною забезпечити виживання людства, здійснення раціональних стратегій життєтворчості, запобігання духовної деградації. Ноосферна концепція мотивує необхідність включення в початкову і середню освіту філософії як складової. Значення філософії в освіті також пов’язано з тим, що вона намагається враховувати екзистенційний досвід людини, індивідуальний смисловий контекст як основу опанування науковими знанням. Тобто, філософія є теоретизуванням з приводу світоглядних настанов культурної доби, вона синтезує ціннісні сенси, трансформуючи їх у конкретні освітньо-виховні цілі, формуючи особливості загальної системи освіти, і визначає власне місце та призначення в цій системі. Таким чином відбувається процес створення образу людини, ідеалу людини відповідної культурної епохи та відтворення її через навчально-виховну освітню діяльність. |
