Анотація до роботи:

Голяченко А. О. Наукове обгрунтування оптимізації системи медичної реабілітації в умовах реформування охорони здоров’я в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.02.03 – соціальна медицина – Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, Київ, 2008.

В дисертації науково обгрунтовані шляхи вдосконалення системи медичної реабілітації на всіх рівнях її організації, які мають за мету підвищення її соціальної, медичної та економічної ефективності.

На репрезентативній статистичній сукупності вивчена динаміка захворюваності населення за 1981-1983 та 2003-2005 рр. і динаміка потреби пацієнтів в медичній реабілітації. Відмічені суттєві соціальні контрасти в задоволенні потреби в медичній реабілітації. Проведено системний аналіз проблем медичної реабілітації на всіх рівнях її організації. Пріорітетного значення надано обгрунтуванню функціональних принципів і організаційної структури медичної реабілітації в основній – амбулаторно-поліклінічній ланці,- передусім на рівні сімейних лікарських амбулаторій. Показано, що від сімейних лікарів в першу чергу залежить реалізація таких засад реабілітації як її ранній початок та наступність.

Запропонована системна модель контролю якості медичної реабілітації, яка грунтується на статистичних показниках і матеріальному заохоченні. Обгрунтована трансформація трьохетапної системи медичної реабілітації: стаціонар санаторій поліклініка в чотирьохетапну: амбулаторія (поліклініка) стаціонар санаторій амбулаторія (поліклініка).

Вивчення ефективності медичної реабілітації показало її перевагу перед традиційним лікуванням стосовно звертальності за медичною допомогою в 3,0 рази, госпіталізації – в 1,6 і тимчасової непрацездатності – в 2,0 рази.

Комплексним соціально-медичним дослідженням доведена неадекватність існуючих організаційних форм проведення медичної реабілітації на етапі реформування національної системи охорони здоров’я України, що стало підставою для наукового обґрунтування її якісно нової моделі, впровадження якої виявило медичну, соціальну та економічну ефективність.

1. Встановлено, що за період з 1981-83 до 2003-05 рр. загальна захворюваність населення України зросла на 72,7 %, а потреба в медичній реабілітації – в 5,4 рази, що, окрім зростання захворюваності населення, було обумовлено суттєвим прогресом в розробці і практичному застосуванні її нових технологій.

2. Доведено, що на здоров’я населення, крім віку, впливають п’ять основних соціальних чинників – сімейний стан (показник множинної кореляції – 0,759), матеріальний добробут (0,653), професія і пов’язані з нею умови праці (0,644), житлові умови (0,577), доступність медичної допомоги (0,777), що обумовила необхідність їх врахування при розробці показів до реабілітації.

3. Показано, що медичною реабілітацією достовірно частіше користуються багаті люди (в 4,4 рази відносно інших соціальних прошарків), люди з середньою спеціальною і вищою освітою (в 4,1 рази), ті, що не мають професійних шкідливостей (в 3,0 рази), такі, що мають добрі житлові умови (в 1,8 рази) у порівнянні з тими, що проживають в незадовільних житлових умовах (в 5,7 рази рідше), вдівцями і вдовами (в 2,9 рази), людьми бідними (в 2,0 рази), тими, що мають професійні шкідливості (в 1,7 рази), що свідчить про необхідність подолання соціальної нерівності, як одного з основних кроків на шляху поліпшення здоров’я нації.

4. Встановлено, що для хворих з різною патoлогією медична реабілітація є різнодоступною, зокрема при хворобах опорно-рухового апарату вона використовується у 5,7 рази частіше порівняно з іншими хворобами, в той час як значно рідше при хворобах органів дихання (в 6,7 рази), системи кровообігу і органів травлення (в 2,7 рази), що потребує прискореного розвитку її адекватних методів і засобів з метою більш позитивного впливу на громадське здоров’я.

5. Застосування системного підходу до обґрунтування нової моделі медичної реабілітації довело, що основним резервом розширення можливостей є її розвиток на рівні первинної медико-санітарної допомоги, що забезпечує ранній початок і наступність, та організація потужних відділень у складі багатопрофільних лікарень і поліклінік. Обґрунтовано необхідність введення спеціальності „медична реабілітація” та розроблено кваліфікаційну характеристику лікаря-реабілітолога.

6. Невід’ємною складовою запропонованої моделі стала трасформація традиційної етапності здійснення реабілітаційних заходів – (стаціонар санаторій поліклініка) – на чотирьохетапну – (сімейна лікарська амбулаторія (поліклініка) стаціонар санаторій сімейна лікарська амбулаторія (поліклініка), - особливістю якої став початок і завершення медичної реабілітації на амбулаторно-поліклінічному етапі.

7. Доказано, що для надання медичної реабілітації в повному обсязі необхідно мати 0,59 лікарських посади та 7,39 ліжка на 10 000 населення, що призведе до зниження загальної потреби в лікарях на 0,53 посади і в ліжках на 2,20 одиниці на 10 000 населення.

8. Показано, що забезпечення системою медичної реабілітації не тільки обсягу, а й якості відповідних послуг, потребує наявності функціонально-організаційної системи управління якістю, яка ґрунтується на статистичних методах, експертних оцінках, мотивації за якість, високопрофесійному функціональному менеджменті, що опирається на стандарти медичної реабілітації з доведеною ефективністю.

9. Результати дослідження дозволили вперше розробити спеціальні стандарти медичної реабілітації в залежності від важкості перебігу захворювання і послідовності здійснення лікувальних та оздоровчих заходів з розробкою індивідуальних програм реабілітації та визначенням ефективності реабілітаційних комплексів при застосуванні різнопланових керуючих впливів.

10. Результати соціологічного опитування пацієнтів і лікарів засвідчили, що більшість пацієнтів (62,1±2,8%) позитивно сприймають відновне лікування і задоволені його результатами, 58,5±2,1% вказали на одужання або значне покращення стану здоров’я, а стосовно організаційних форм проведення медичної реабілітації найбільш перспективними, на думку лікарів і організаторів охорони здоров’я, є відповідні кабінети і відділення в поліклініках та сімейних лікарських амбулаторіях (70,1±6,4 і 47,0±7,1%).

11. Показано, що впровадження запропонованої якісно нової системи медичної реабілітації дозволило зменшити соціальну нерівність в її отриманні та знизити звертальність пацієнтів за медичною допомогою в 3,9 рази, госпіталізацію – в 2,39 і тимчасову непрацездатність – в 2,37 рази, що більш ефективно, порівняно із традиційним лікуванням, щодо звертальності – в 2,96 рази, госпіталізації – в 1,60 і тимчасової непрацездатності – в 1,98 рази.

12. Підраховано, що економічний ефект від скорочення витрат на лікування і виплат соціального страхування разом із вартістю виробленого додаткового валового продукту становить 392,74 грн. із розрахунку на одного реабілітованого (в цінах 2006 р.), а одна гривня, вкладена в медичну реабілітацію, дала 3,21 грн. економічного прибутку.

13. Враховуючи високу ефективність обґрунтованих та запроваджених на базах досліджень організаційних заходів, їх можна рекомендувати для впровадження в систему охорони здоров’я України.