Дисертаційна робота спрямована на розв'язання важливої економічної проблеми – обґрунтування науково-методологічних основ державного регулювання відтворення людського капіталу України. Вона узагальнює і розвиває теоретико-методологічні основи, методичні та практичні питання щодо державного регулювання відтворення людського капіталу України. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки: 1. Сучасна стратегія розвитку економіки України, що визначається обраною інноваційною моделлю та супроводжується інформатизацією виробничих відносин, демократизацією та інтелектуалізацією знань, зумовлює посилення ролі людини у соціально-економічному розвитку, що у свою чергу зумовлює необхідність підвищення вимог щодо формування якісних характеристик людського капіталу. 2. Для сучасного стану економіки країни характерна тенденція капіталізації робочої сили, що пронизує всі сфери життєзабезпечення людини. Тому людський капітал доцільно розуміти як складну системну економічну категорію, яка об’єднує структуру модулів конкретних економічних відносин з приводу людини як носія трудових функцій, знань, економічних інтересів та суспільного відтворення. 3. Людський капітал як економічна категорія є носієм системних відносин відтворювального процесу суспільства, в якому відбувається включення індивідуальної форми праці в суспільну. Це дозволяє органічно поєднувати людський капітал із загальним процесом відтворення капіталу як чинника та умови забезпечення динамічного розвитку. Тому на засадах системного підходу відтворення людського капіталу доцільно розглядати у взаємозв’язку всіх фаз цього процесу: формування, розподілу, розвитку, використання. 3. Оцінку вартості людського капіталу доцільно здійснювати на основі методичного підходу, що характеризує його ефективність шляхом встановлення взаємозв’язку між макропоказниками соціально-економічного розвитку країни, як середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників, чисельність зайнятого населення, основні засоби у розрахунку на одного зайнятого, відсоткова ставка банківського депозиту. Це дозволило відстежити позитивну динаміку зростання вартості людського капіталу та розрахувати її прогнозні величини. 4. Дієвість механізму державного регулювання відтворення людського капіталу забезпечується завдяки формуванню збалансованої та взаємоузгодженої системи інструментів та важелів, котрі відображають чинники, що суттєво впливають на процеси, які розглядаються. В роботі розроблено систему чинників, класифіковану за ознаками їх впливу на відтворення людського капіталу: соціально-економічні, законодавчо-правові, соціально-психологічні, соціально-демографічні, екологічні та конкретизовано їх складові. 5. У процесі ринкової трансформації національної економіки закладено інституційні засади формування капіталістичного способу виробництва, в якому всі чинники та ресурси через товарну форму набувають форми капіталу, а власники бізнесу виступають головними рушіями інноваційного розвитку, що зумовлює стратегічні зміни в національній економіці. Саме у цьому проявляється вплив трансформаційних процесів на людські ресурси, що зумовив їх трансформацію в ринковий товар та сприяв їх капіталізації. 6. Аналіз сучасних тенденцій відтворення людського капіталу в Україні дозволив констатувати можливість забезпечення його розширеного відтворення за умов вирішення стратегічних завдань, пов’язаних з подоланням відставання від розвинених країн за рівнем ВВП на душу населення, підвищенням якісних аспектів розвитку освіти до світового рівня, усуненням структурних диспропорцій щодо підготовки кадрів (на користь спеціальностей, що визначають науково-технічний та інноваційний розвиток і мають попит на ринку праці). При цьому концептуальні основи та принципи державного регулювання відтворення людського капіталу доцільно розглядати в контексті соціального розвитку. 7. В умовах формування інноваційної моделі розвитку національної економіки виникає необхідність поліпшення якісних ознак людського капіталу, адекватних сучасним вимогам, перш за все в сфері підприємництва. Саме тому набуває стратегічно важливого значення створення умов для практичної реалізації потенційних можливостей рушійного прошарку людського капіталу щодо виробничих відносин суспільства – підприємців як суб’єктів бізнесу, які визначають вимоги до якісних характеристик сукупного людського капіталу, що залучений у суспільне відтворення, та одночасно самі створюють умови для його формування. 8. Наукова аналітика засвідчила, що структура сукупного капіталу змінюється у напрямку збільшення його нематеріальної складової. У роботі розроблено концептуальні положення щодо напрямів інтелектуалізації людського капіталу. В їх рамках визначено вплив соціальних інститутів сприяння інтелектуалізації людського капіталу: сім’ї, школи, спеціальної освіти, науки, культури, релігії, економіки, політики, права, соціального оточення через удосконалення людського фактору, творчість, активність, діяльність, соціальні нововведення, інтелектуалізацію суспільства та обмін досвідом на активізацію якісних ознак людського капіталу через підвищення дієвості суспільних важелів. Це дозволило обґрунтувати пріоритетність інтелектуалізації у нарощуванні потужності людського капіталу. 9. Проведені теоретико-методологічні дослідження дозволили довести, що інвестування в людський капітал є економічним підґрунтям забезпечення його розширеного відтворення. Визначено, що у порівнянні з інвестиціями в інші форми капіталу він є найбільш вигідним як з погляду окремої людини, так і з точки зору усього суспільства. При цьому інвестування людського капіталу носить тривалий характер і дає своєму власникові в майбутньому, як правило, більш високий дохід, а для суспільства – інтегральний за характером соціально-економічний ефект. 10. Важливою складовою державного регулювання відтворення людського капіталу є удосконалення методичних питань щодо оцінки вартості і ціни робочої сили, поліпшення регулювання процесів у соціально-трудових відносинах на всіх рівнях управління (державному, регіональному, галузевому). Доведено, що це доцільно здійснювати у таких напрямах: підвищення ціни робочої сили до її реальної вартості та запобігання її штучного зниження; вдосконалення державного та колективно-договірного регулювання вартості і ціни робочої сили в контексті актуалізації складових соціально-трудових відносин; забезпечення продуктивної зайнятості населення; вдосконалення цінової політики. 11. Сформовано концептуальні засади стратегії відтворення людського капіталу шляхом проведення цілеспрямованої державної політики на збільшення інвестицій в нього, використання механізму кредитування навчання, відновлення відтворювальної функції заробітної плати як ціни робочої сили, спрямованості освіти на формування інноваційно-орієнтованого людського капіталу з метою посилення мотиваційних важелів та якісних змін щодо нарощування потужності людського капіталу, здатного ліквідувати техніко-технологічну відсталість національної економіки та забезпечити впровадження інноваційної моделі розвитку. 12. У межах проведеного теоретичного дослідження та розробки системи практичних рекомендацій доведено можливість підвищення ефективності використання людського капіталу через посилення соціально-економічної політики держави щодо: подолання бідності, зменшення розшарування населення, запровадження гнучкої податкової політики; раціоналізації соціальних трансфертів; орієнтації на створення потужного середнього класу; легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів; поглиблення на засадах соціального партнерства співпраці з об’єднаннями роботодавців та профспілок у соціальній сфері, підвищенні їх ролі у колективно-договірному регулюванні праці, поліпшення умов праці тощо. Це сприятиме побудові в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки європейського типу та поширенню сучасних європейських стандартів якості життя. 13. Розроблений механізм державного регулювання відтворення людського капіталу базується на визначених концептуальних основах та принципах відповідно до особливостей відтворювальних фаз (формування, розподіл, розвиток та використання) та впливу людського капіталу на соціально-економічний розвиток. Це дало змогу обґрунтувати вимоги до державної політики у сфері соціального розвитку, які конкретизовано через сприяння розвитку виробничої сфери, ринку праці, відносин власності, соціогуманітарної, а також актуалізації законодавчо-правової сфери та дозволить забезпечити нарощування людського потенціалу та його подальшу капіталізацію, що сприятиме нормалізації соціально-економічного розвитку країни. 14. Обґрунтовано, що комплексність державного регулювання відтворення людського капіталу буде досягнуто завдяки реалізації прогресивних змін у наступних напрямах: - використання нових технологій, ефективне використання трудових і матеріальних ресурсів, підвищення продуктивності праці, удосконалення структури управління; - розширення зайнятості та підвищення конкурентоспроможності робочої сили, обмеження загрози зростання безробіття (особливо молоді), запровадження гнучких форм зайнятості, розширення вторинної занятості; - розвиток малого підприємництва (перш за все інноваційного); - сприяння зменшенню розшарування населення за рівнем доходів та удосконалення державного регулювання мінімальних соціальних стандартів; - удосконалення соціальної політики держави шляхом прийняття на законодавчому рівні антикризових заходів щодо запобігання зниження рівня життя населення та соціального захисту малозабезпечених верств населення. 15. Визначено напрями удосконалення державного регулювання відтворення людського капіталу: покращення добробуту населення, уповільнення темпів депопуляції населення, зміцнення репродуктивного здоров’я нації, зниження рівня смертності населення, удосконалення умов для формування середнього класу, покращення якості та доступності медичних послуг, підвищення рівня розвитку людського капіталу. Це дозволить створити в країні сприятливі умови для розширеного відтворення людського капіталу. 16. Обґрунтовано стратегічні пріоритети відтворення інноваційно-орієнтованого людського капіталу, основними з яких є: суттєве підвищення рівня та якості життя населення; формування висококваліфікованих працівників та спеціалістів, які забезпечать більш високі темпи економічного зростання; збільшення інвестицій в зміцнення здоров’я кожної людини для створення належних умов більш ефективного використання людського капіталу, збільшення витрат на освіту і науку. Це дозволить підвищити соціально-економічну ефективність національної економіки, закласти надійний фундамент для прогресу суспільства, реформування соціально-трудових відносин, у центрі яких повинна знаходитися людина. 17. Проведене дослідження дозволяє обґрунтовано визнати державне регулювання відтворення людського капіталу України в якості пріоритетного напряму стратегії соціально-економічного розвитку держави, формування її конкурентоспроможної економіки. При цьому апробація розроблених основних теоретико-методологічних положень державного регулювання відтворення людського капіталу через такі системоутворюючі сфери, як освіту, охорону здоров’я, а також політику доходів показала їхню комплексність, доцільність і практичну значущість в сучасних умовах національної економіки. | 