Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми - розробки науково-методичних основ державного регулювання стратегічно важливих підприємств. Вона узагальнює накопичений досвід та розвиває питання функціонування механізму державного регулювання стратегічно важливих підприємств, а також містить пропозиції щодо його вдосконалення з урахуванням вимог забезпечення національних інтересів та економічної безпеки держави, а також посилення інноваційних чинників розвитку національної економіки. Виконане дослідження дозволяє зробити такі висновки. 1. Сучасні загальновизнані класифікації підприємств не в повній мірі враховують особливості трансформаційних процесів, застосування відповідних механізмів та інструментів державного регулювання в залежності від особливостей окремих груп підприємств та їх впливу на економічні процеси. Саме тому існуючу класифікацію слід доповнити групуванням підприємств в залежності від особливого статусу, що зумовлений їх значущістю та застосуванням до них спеціальних режимів функціонування чи державного регулювання. Зокрема, в зазначену групу слід перш за все включити стратегічно важливі підприємства для економіки та безпеки країни. 2. Особливістю стратегічно важливих підприємств є те, що стосовно них може виникати так званий стратегічний ефект. Його економічний зміст полягає у тому, що він відображає рівень захищеності відповідної економічної сфери, її здатність отримувати економічний ефект чи запобігати втратам, зумовленим неможливістю реалізувати інтереси майбутнього розвитку підприємства чи відповідної сфери діяльності. Стратегічний ефект може бути визначений, як правило, експертним шляхом, мати неекономічну ситуаційну оцінку (як позитивне, так і негативне значення). 3. Стратегічно важливим слід визнати таке підприємство, діяльність якого суттєво впливає на безпеку та ефективність національної економіки, її інноваційний розвиток, а також життєдіяльність населення шляхом реалізації науково-технічного, інноваційного, експортного, інфраструктурного потенціалу, виробництва прогресивної, соціально значущої або імпортозамісної продукції завдяки наявності особливих умов функціонування чи стратегічного ефекту як здатності отримувати економічний ефект чи запобігати втратам, зумовленим неможливістю реалізувати інтереси майбутнього розвитку підприємства чи відповідної сфери діяльності. 4. Критерії віднесення підприємств до стратегічно важливих повинні бути посилені за рахунок інноваційних складових, а також мати переважно якісні характеристики. Необхідно включати до складу стратегічно важливих ті підприємства, котрі, по-перше, здійснюють науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, а також виробляють наукоємну високотехнологічну продукцію п'ятого або шостого технологічних укладів; по-друге, підприємства, що мають чітку інноваційну спрямованість у пріоритетних напрямах наукових досліджень, а також потенціал розвитку (в якості кількісного показника можна використати значення питомої ваги інноваційної продукції в загальному її обсязі). Слід також вдосконалити класифікаційні групи стратегічно важливих підприємств, зокрема виділити в окрему групу підприємства, що є іноземними та відповідають критеріям визначення вітчизняних стратегічно важливих підприємств. 5. Стратегічно важливі підприємства представляють собою, як правило, потужні підприємства та господарські інтегровані структури, котрі відіграють роль несущої конструкції національної економіки. Від їх успішного функціонування залежить як її конкурентоспроможність в цілому, так і інших підприємств як завдяки кооперативним зв’язкам (що стосується особливо малих та середніх підприємств), так і загальній підприємницькій активності. Саме тому щодо них необхідно здійснювати моніторинг різних аспектів їх функціонування та запроваджувати адекватні їх статусу засоби державного регулювання. 6. Механізм державного регулювання стратегічно важливих підприємств повинен передбачати такі його аспекти, як забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку, вплив на структурну перебудову національної економіки та реалізацію промислової політики; відновлення їх платоспроможності; реформування зазначеного кола підприємств (приватизація, корпоратизація), а також формування оптимального розміру державного сектору (за рахунок націоналізації). Метою регулювання стратегічно важливих підприємств на етапі трансформаційних процесів доцільно визначити забезпечення реформування та ефективного функціонування зазначеного кола підприємств на основі використання їх потенціалу та чинників інноваційно-інноваційного розвитку, а також здійснення позитивного впливу на загальний рівень конкурентоспроможності та розвиток національної економіки в цілому. В якості принципів, що мають бути положені в основу механізму регулювання стратегічно важливих підприємств (враховуючи їх особливий статус), є такі: законність; реалізація вимог національних інтересів та забезпечення економічної безпеки держави; пріоритетність; надійність; системність; прозорість; забезпечення інноваційності та соціально-економічної ефективності (з урахуванням глобалізаційних та інтеграційних процесів); здійснення моніторингу. 7. При вирішенні актуальних питань економічного розвитку державним органам слід передбачити законодавче врегулювання та застосування широкого набору інструментів державного впливу, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Зокрема, доцільним є розробка та прийняття Закону України «Про стратегічно важливі підприємства», котрий би регламентував такі питання, як визначення цього поняття, їх класифікацію, організаційно-економічні питання формування переліку “стратегів” та їх оновлення (надання такого статусу та його скасування) виходячи з особливостей соціально-економічного розвитку країни та її галузей; особливості механізму державного регулювання (стосовно впливу на структурну перебудову, формування промислової політики, режиму відновлення платоспроможності, моніторингу здійснення тощо). Важливими аспектами державного регулювання зазначеного кола підприємств є врахування їх особливостей при реформуванні відносин власності та визначенні державного впливу (завдяки державних корпоративних прав), наданні фінансової підтримки (зокрема, при активізації інвестування шляхом спрямування коштів, отриманих від приватизації). 8. Враховуючи необхідність посилення уваги до функціонування стратегічно важливих підприємств, доцільним є включення зазначених питань в програму діяльності Уряду, а також реалізацію моніторингу не тільки стосовно стратегічно важливих підприємств у складі державного сектору (на що спрямовані заходи щодо реалізації положень Закону України «Про управління об’єктами державної власності»), а й щодо приватного сектора економіки. Тобто, слід розглядати зазначене коло підприємств в цілому, оскільки межи державного сектора є динамічними, а національні інтереси зумовлюють необхідність реагування на прояви негативних тенденцій у розвитку будь-яких підприємств, що визнані стратегічно важливими. 9. Важливим напрямом соціально-економічних реформ в Україні є приватизація. В той же час в методології її здійснення спостерігаються певні недоліки, що перш за все впливають на процеси реформування стратегічно важливих підприємств, зокрема: практична відсутність стратегії реформування відносин власності в цілому та у виробничому секторі економіки; неврахування міжгалузевих зв'язків в економіці; неефективність протидії поширенню схем тіньової приватизації; недостатня прозорість прийняття рішень щодо приватизації, зокрема стратегічних підприємств і підприємств-монополістів, які є основою економічного розвитку та національної безпеки держави. При прийнятті рішення щодо приватизації стратегічно важливих підприємств необхідно враховувати можливі наслідки, зокрема розраховувати щодо можливих варіантів ефект реформування, який визначається як сукупний економічний прогнозний ефект, що складається з локальних позитивних чи негативних ефектів, котрі можуть проявлятися на рівні підприємства, регіону, держави та георегіональному рівні, зокрема бюджетний, господарський (комерційний), соціально-економічний, еколого-економічний ефекти та ефект капіталізації підприємства. 10. Доцільним є застосування механізму «золотої акції» в Україні як засобу впливу держави у процесі приватизації стратегічно важливих підприємств, що зумовлене неврегульованістю питань націоналізації та відсутності реальних важелів впливу на нових власників в разі їх дій (чи бездіяльності), що суперечать національним інтересам, в постприва-тизаційному періоді після закінчення легітимності договору купівлі-продажу. |
