Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми – формування в Україні важелів регулювання розвитку регіональних АПК. Вона узагальнює і розвиває науково-методичні основи функціонування АПК в регіоні та питання його стимулювання шляхом створення відповідного механізму. Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки: 1. У теоретичному та методологічному плані важливість функціонування регіональних АПК в умовах формування ринкових відносин визначається їх місцем та роллю у територіальному агропромисловому поділі праці; у формуванні регіональних і державного продовольчого споживчого ринків та відповідних продовольчих фондів; а також в інтенсифікації агропромислового виробництва. В роботі обґрунтовано доцільність поділу АПК на п’ять сфер, які враховують виробничі та невиробничі зв’язки в середині комплексу: виробництво засобів виробництва для сфер АПК; сільське господарство; переробка сільськогосподарської сировини, її зберігання та реалізація; виробнича інфраструктура, що включає заготівлю, зберігання продукції, транспортування, матеріально-технічне забезпечення; невиробнича сфера, в яку входять система освіти і підготовки кадрів, охорона здоров’я, культура, житлово-комунальне господарство, галузева наука та система управління. 2. Проведення структурних змін в АПК покликане сприяти нарощуванню обсягів виробництва у його галузях. При цьому у ринкових умовах слід формувати узгоджену політику розвитку АПК як комплекс соціально-економічних, правових, організаційних заходів на різних рівнях агропромислового сектору. Складовими формування оновлених взаємовідносин всередині комплексу повинні стати економічний суверенітет виробників, активна участь держави; використання вигод міжнародного поділу і кооперації праці; інтеграція у світовий ринковий простір. 3. Упорядкування понятійного апарату, загальноприйнятих визначень та класифікаційних ознак дозволяє сформулювати поняття “реформування регіонального агропромислового виробництва” як комплексу заходів щодо ієрархічної сукупності його підсистем (землеробства, тваринництва, продуктових підкомплексів та ін.) і його структурних одиниць (селянсько-фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, агрофірм, переробних підприємств тощо), що забезпечують ефективне використання досягнень науково-технічного прогресу, наявного ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб суспільства в продовольстві, сільськогосподарській сировині та інших видах продукції АПК. 4. При формуванні комплексного територіального (регіонального) розвитку економіки стосовно АПК слід враховувати низку принципів: принцип партнерства та тісної взаємодії центральних, регіональних, місцевих органів державної влади і самоврядування у вирішенні завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку регіону (території); принцип планових засад; принцип органічного поєднання планових і ринкових методів регулювання господарської діяльності; принцип комплексності; програмно-цільовий принцип; принцип оптимальності; принцип соціальної спрямованості регіонального розвитку; принцип взаємної вигоди в процесі розвитку АПК та агропромислової інтеграції. 5. Державна політика повинна запроваджувати механізм заставних цін та щорічно визначати закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію для державних потреб на покриття витрат виробників. У податковій політиці актуальною залишається проблема вдосконалення оподаткування переробних підприємств. Тому у роботі пропонується два шляхи розв’язання цієї проблеми: введення спеціального патенту на підприємницьку діяльність з переробки сільськогосподарської сировини або спеціальне оподаткування з урахуванням витрат на закупівлю сільськогосподарської сировини. У кредитній сфері слід надалі проводити політику часткового компенсування позичкових ставок за кредити виробникам АПК. Удосконалення потребують відносини щодо забезпечення сільськогосподарської техніки, зокрема впровадження лізингу та підтримка вітчизняного машинобудування для АПК. 6. Нестабільна робота аграрних підприємств Хмельницької області під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів викликала зменшення капітальних вкладень. Водночас протягом останніх років відбувається зростання обсягів прямих іноземних інвестицій у сільське господарство, харчову промисловість та переробку сільськогосподарської продукції. Серед внутрішніх джерел активно займаються фінансуванням АПК комерційні банки. Проте ризиковість вкладення коштів у сільське господарство зумовлює переважно короткостроковий характер надання кредитів, що не сприяє ефективному розвитку галузі. В аграрній сфері області актуальною залишається проблема матеріально-технічного забезпечення сільського господарства. Для її розв’язання слід створити спеціалізовані фінансові установи для кредитування АПК, фінансово-промислові групи на базі вітчизняних заводів - виробників сільськогосподарської техніки для забезпечення регіонального АПК. 7. На основі проведення факторного аналізу та умов функціонування було зроблено висновок про необхідність гарантувати продовольчу безпеку шляхом пріоритетного розвитку АПК на території Хмельницької області. Цьому сприяють галузевий склад господарства області, природнокліматичні умови, вигідне транспортно-географічне розташування. Аналіз виробничих показників свідчить, що область має великий аграрний потенціал і тому основними завданням є формування інтеграційного сталого виробництва. У сільському господарстві водночас спостерігається нестабільність виробництва основних видів продукції, що в свою чергу призвело до нерентабельності більшості продукції сільського господарства. Така ситуація в сільському господарстві області призвела до скорочення обсягів випуску продукції підприємствами харчової та переробної галузей, особливо цукру-піску, м’яса, хліба та хлібобулочних виробів. Тому виникає необхідність поширення інтеграційних процесів для стабілізації ситуації. 8. Система регулювання АПК повинна включати дві складові: напрями державного регулювання та регіональні важелі, особлива роль серед яких належить методам управління. До напрямів державного регулювання належать інвестиційно-інноваційне, цінове; фінансово-бюджетне, податкове і зовнішньоекономічне регулювання процесів функціонування АПК. На рівні регіону політика регулювання АПК повинна базуватися на маркетингових підходах, стратегічному, оперативному управлінні з обов’язковим постійним вивченням змін та тенденцій ключових факторів зовнішнього середовища. 9. На основі проведеного аналізу було визначено напрями інтенсифікації АПК та його сфер. Особисті господарства населення та фермерські господарства стануть елементами аграрного виробництва. Слід проводити політику, спрямовану на формування агропромислових об’єднань, агросервісних об’єднань, науково-дослідне обслуговування. Аграрне виробництво регіону повинно мати багатоукладну структуру. Визначено пріоритетні галузі розвитку АПК і запропоновано створення інтеграційних об’єднань із сільськогосподарськими товаровиробниками, що дасть можливість забезпечити належний технологічний рівень виробництва. | 