Рощин Олександр Анатолійович. Невербальна діагностика шизотипових розладів: дисертація канд. мед: 14.01.16 / Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології. - К., 2003.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. Київ, 2003.
В ході обстеження за допомогою клініко-психопатологічного, експерементально-психологічного та фізіогномо-етологічного методів обстеження були уточнені діагностичні критерії шизотипових розладів. У відповідності із загальними синдромологічними проявами відокремлено 7 форм захворювання: ананкастичну, істеричну, деперсоналізаційну, іпохондрично-сенестопатичну, паранойяльну, експлозивну і просту.
Умовно відокремлені основні етапи розвитку шизотипових розладів: 1) етап формування неврозоподібних проявів, 2) переважно психогенних та 3) переважно ендогенно зумовлених психопатоподібних розладів.
У процесі порівняння невербальних проявів в трьох досліджених групах, на підставі дисперсійного аналізу, були встановлені характерні для шизотипового розладу ознаки. На наступному етапі, аналізуючи кореляційні зв’язки між окремими клініко-психопатологічними і фізіогномо-етологічними проявами, були відокремлені симптомоспецифічні, синдромоспецифічні і нозоспецифічні невербальні ознаки зазначеної нозології.
На підставі інформації про вказані ознаки, розроблена методика їх поведінкової корекції, що дозволила досягти поліпшення ефективності реабілітаційних заходів хворим на шизотипові розлади.
За допомогою клініко-психопатологічного, експерементально-психологічного, фізіогномо-етологічного і статистичного методів досліджена уточненні та доповнені діагностичні критерії, виділено стани формування та варіанти клінічного перебігу шизотипових розладів. Обґрунтовано, розроблено та оцінено ефективність системи його комплексної діагностики та реабілітації з урахуванням невербальної поведінки хворих.
Обґрунтовано, розроблено та впроваджено схематичний глосарій дослідження невербальних ознак, що дозволяє більш швидко, структуровано та стандартизовано реєструвати фізіогномічні та етологічні прояви шизотипових розладів та інших психічних захворювань.
Шизотипові розлади мають неоднорідну синдромологічну структуру, частіше в межах неврозо- та психопатоподібної психопатології, що проявляється наступними клінічними варіантами хвороби: ананкастичним 25,0% хворих, сенесто-іпохондричним 23,7%, паранойяльним 3,7%, експлозивним 21,3%, деперсоналізаційним 13,8%, істеричним 7,5%, простим 5,0% пацієнтів.
Слід виділити три етапи перебігу шизотипових розладів:
формування тих чи інших неврозоподібних проявів, клінічні особливості яких значною мірою пов’язані з ранніми змінами особистості, що зумовлені ендогенним процесом;
б) виникнення психопатоподібних розладів, прояви яких суттєво відбивають патопластичний вплив психогенних реакцій на її специфічні дефектні зміни, викликані процесуальними захворюванням;
в) формування вираженого психопатоподібного дефекту особистості.
Для шизотипових розладів характерні певні невербальні ознаки, які відрізняються від таких при шизофренії та у здорових осіб не стільки за їх якісною характеристикою, скільки за інтенсивністю. Існують окремі фізіогномічні та етологічні прояви, однаково притаманні шизотиповим розладам і шизофренії, однак вони вірогідно відрізняються від таких у здорових людей, що дозволяє зробити припущення про патогенетичну єдність зазначених захворювань.
Невербальні прояви, що характерні для шизотипових розладів, в залежності від тісноти кореляційного зв’язку поділяються на ті, що притаманні захворюванню взагалі (нозоспецифічні), ті, що характерні для окремих синдромів (синдромоспецифічні), та притаманні окремим симптомам (симптомоспецифічні).
Перебіг захворювання супроводжується відповідними змінами невербальних ознак із поступовим збідненням етологічних проявів, зменшенням їх узгодженості та стереотипності.
Застосування етологічних методів дозволяє поширити діагностичні можливості, оцінити ступінь прогредієнтності психопатологічного процесу, а також покращити реабілітацію хворих на шизотипові розлади. Корекція хворобливо змінених невербальних ознак в межах реабілітації хворих на шизотипові розлади найбільш ефективна у відношенні хворих із переважанням неврозоподібної симптоматики, дещо менш виражений ефект при психопатоподібних проявах й майже зовсім відсутній при простій формі захворювання.
Напрєєнко О.К., Рощин О.А. Діагностика шизотипових розладів з урахуванням невербальних ознак // Арх. психіатрії. –2002. - №1 (28), – С. 129 – 132.
Напрєєнко О.К., Рощин О.А. Невербальна структура шизотипових розладів // Арх. психіатрії. –2002. - №2 (29). – С. 86 – 88.
Рощин О.А. Корреляция двигательных и поведенческих функций в лечении и реабилитации больных шизотипическим расстройством // Международ. мед. журн. – 2003. – Т. 9, №1. – С. 50-52.
Рощин О.А. Діагностичні кореляції шизотипового розладу // Зб. наук. пр. до ювілейної наук.-практ. конф., присвяч. 80 – річчю з дня народження проф. Г.Л. Воронкова “Сучасні проблеми психіатрії”. – К. – 2003. – С. 37.
