1. Ірраціоналістична традиція у європейській культурі пов’язана з прагненням людини сягнути таємничого світу, що недоступний чуттєвому чи інтелектуальному сприйняттю. Містерії античної Греції, гностична езотерика раннього Середньовіччя, ісихазм та неоплатонічний містицизм християнства - це своєрідні щаблі становлення ірраціонального досвіду. Суб’єктивність містичних переживань і заснована на них віра у можливість безпосереднього спілкування людини з надприродним, що виходить за межі людського досвіду, у всі часи була одним із засобів порятунку людини, приверненням уваги до її духовної сутності, яка засвідчує здатність до творчості як оновлення себе і світу. 2. Містичні аспекти європейської і української духовної культури ще не був предметом спеціального аналізу в українській історії філософії. Частково цю проблему висвітлювали А.Бичко, І.Бичко, Ю. Шабанова, В.Ільїн, Н.Морська та ін., проте містична традиція як потужний пласт духовної культури вивчений ще недостатньо. 3. У роботі виділяються головні напрями патристичної містики: абстрактно-спекулятивний, який виокремлює значення гнозиса, чим тяжіє до ісихії як звершення містичного подвигу; морально-практичний, що надає перевагу містичній любові, виділяє як найважливіший момент внутрішнього життя емоційний екстаз, супроводжуваний осяянням духу розумним світлом. 4. Християнська містична традиція розвивалася під впливом заснованого на неоплатонізмі вчення Псевдо-Дионісія Ареопагіта про неможливість пізнання Бога, оскільки жодні чуттєвосприймані чи уявні образи не дають людині знання про Нього. Бог охоплюваний лише мисленням, або таємним спогляданням. Пізнання Бога розумом вважається доказовим, або аподиктичним богослов’ям, а таємне споглядання – це містичне, надприродне й інтуїтивне, відоме як апофатичне богослов’я. 5. Духовну традицію Псевдо-Дионісія в середньовічній Європі оживляють німецькі монахи-домініканці: Майстер Екгарт, Йоган Таулер і Генріх Сузо. Духовність у їх розумінні явно орієнтувалась на споглядання й містичний досвід. Для досягнення цієї мети пропонувалися самозречення й самопожертва, підпорядкування Божій волі й обмеження земних бажань. Такий аскетичний шлях, вважалося, має привести до поєднання з Богом, настільки сокровенного, що веде до обоження. 6. Містичну традицію середньовічних домініканців продовжує і поглиблює в XVII ст. Якоб Беме, наголошуючи, що містичний досвід пов’язаний з благодаттю як із надприродним принципом, включає в себе безпосередньо інтелектуальну чи споглядальну діяльність людини, не виключаючи при цьому діяльність волі, що підпорядкована любові. Так, через видіння й любов душа, досягаючи містичних висот поєднання з Богом, ототожнюється з Божественною сутністю. Наділена благодаттю людина здатна оригінально розуміти світ, Бога і себе саму, що й демонструє Я.Беме у своєму творі „Аврора,або ранішня зоря”. 7. Наголос на досягненні людиною духовних висот поєднання з Богом якнайтісніше пов’язує з німецькою містикою вчення Григорія Сковороди про “істинну людину”. Український мислитель особливо близький своїми розмірковуваннями про внутрішню людину до доктрини М. Екгарта і його учнів. На відміну від Я.Беме, який намагається пояснити світобудову, Бога й людину на основі своїх видінь, український філософ вважає джерелом усякого знання Біблію, містичний зміст якої прихований у символах. Цей символічний світ містить таємницю макро - і мікросвіту, врешті-решт розкривається як невидима натура, тобто Бог. 8. Містика принципово суперечить раціоналізму, який претендує на вичерпне розуміння істини й заперечує все, що виходить за його рамки. Практичний розум не розкриває цінності й повноти людського буття, тому роздуми про глибинний сенс людського існування повертають до необхідності з’ясування ролі й значення містичного феномена. Відродження живого чуття вищості Божественної сутності світу й людини, яке притаманне теософсько-містичним вченням Середньовіччя й Нового часу, уявляється необхідним як для світоглядного оновлення сучасного світу, так і для евристичних шляхів розвитку сучасної філософії. 9. Метафізичне обгрунтування духовної значущості людини, його гуманістична інтенція визначило вагоме місце ідей німецьких мислителів і суголосного з ними вчення Г.Сковороди в сучасній історико-філософській науці. Містичне мислення, засноване на надемпіричних ірраціональних поняттях, дозволяє розширити межі свідомості сучасної людини до глибинних джерел світобудови і сприяє формуванню нової світоглядної парадигми. Гуманістична цінність креативно-аксіологічної спрямованості вчення німецьких містиків і Г.Сковороди формує позитивне ставлення до ірраціоналістичної традиції взагалі, християнської зокрема. 10. У вченнях середньовічних містиків, Я.Беме і Г.Сковороди присутні витоки багатьох філософських напрямків європейської історії філософії. Це суб’єктивізм Й.Фіхте, діалектика Г.Гегеля, ірраціоналізм А.Шопенгауера, філософія серця П.Юркевича, антропологічні пошуки М.Шелера та ін. Найціннішим здобутком ірраціоналістичної традиції є поряд з одухотвореним вченням про світ і людину практична презентація можливих шляхів виходу з трагічної ситуації егоцентризму через усвідомлення божественної суті людини і світу, оптимістичне ствердження духовних цінностей буття. |