У Висновках, що завершують роботу, підведено підсумки дисертаційного дослідження та викладено основні теоретичні положення дисертації. 1. Нонконформізм є багатошаровим і досить суперечливим явищем культури. Йому властиве прагнення до відновлення, в основі чого лежать воля, бунтарство, інакомислення, творчість, креативне мислення. Він сприяє створенню нових цінностей, образів, нетрадиційних форм вираження, що зближує його за бунтарською позицією (бути попереду) з авангардом і за стилістикою – з модернізмом. Нонконформізм 1960-х рр. (контркультура, неоавангард), вплинув на становлення постмодернізму (трансавангарду). 2. Відзначено відмінності між західною й вітчизняною нонконформістською культурою 1960-80-х рр., які полягають, по-перше, в умовах: західна оперувала в рамках ліберального суспільства, а вітчизняна – в рамках державної цензури та соціалістичної ідеології. По-друге, відмінності проявлені в стилістиці: у більш революційних (епатажних) формах мистецтва на Заході – «неоавангардне мистецтво» та в революції форм усередині мистецтва в Україні – «неомодерністичне мистецтво», яке було більш традиційним та незаангажованим. 3. Уточнено специфіку українського нонконформістського мистецтва 1960-80-х рр., що полягає: 1) у відродженні національної культури, зверненні до першооснов української ментальності, фольклорних традицій; 2) у співставленні себе зі світовим мистецьким процесом; 3) у зосередженості на професійних завданнях, де форма й зміст спрямовані на естетизацію мистецтва; 4) у довірливому, інтимному зверненні до людини; 5) сакральності, неприйнятті офіційної ідеології; 6) ідеалізмі, романтичності й емоційності, пошуку правди й чесної позиції. Український мистецький нонконформізм представлений регіональними школами з характерними особливостями в Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Івано-Франківську, Ужгороді, але головними центрами образотворчого процесу лишалися Київ, Львів і Одеса. 4. Хронологічні рамки явища мистецького нонконформізму в Одесі: 1950-60-ті рр. – предтеча мистецького нонконформізму («космізм», авангардизм О. Соколова та реалізм з елементами модернізму й «суворого стилю» Ю. Єгорова), 1960-80-ті рр. – нонконформізм, модерністські тенденції (О. Ануфрієв, В. Стрельников, Л. Ястреб, В. Маринюк, В. Хрущ, В. Басанець, С. Сичов й ін.); 1980-90-ті рр. – наслідки нонконформізму (постмодернізм: постконцептуалізм С. Ануфрієва, Л. Войцехова, С. Мартинчик і трансавангард О. Ройтбурда, В. Рябченка, С. Ликова й ін.). 5. Нонконформізм розглянуто в контексті образотворчого мистецтва Одеси 1960-80-х рр. з його основними напрямами: 1) соцреалізм, 2) імпресіонізм (реалізм із традиціями південноруської школи живопису), 3) модерністське неофіційне мистецтво (андерграунд). Виявлено певний дуалізм нонконформізму й конформізму, що більшою чи меншою мірою було притаманно одеситам: від активного, відкритого морально-естетичного бунтарства (В. Хрущ, О. Ануфрієв, С. Сичов) до андерграунда, підпільного неофіційного мистецтва, «інших» митців, маловідомих широкій публіці (В. Павлов, В. Сиренко, М. Новиков), а також «тихого», «порубіжного» з офіційним мистецтвом (Ю. Єгоров, В. Басанець, М. Степанов). В 1950-ті рр., коли найменші прояви модернізму переслідувалися, «найвідкритішим» нонконформістом був О. Соколов. З середини 1980-х нонконформізм поширився у мистецькому колі: з’явилися постконцептуалісти та трансавангардисти тощо. 6. Відзначено, що нонконформізм був скоріше явищем елітарним, ніж масовим, малозрозумілим широким верствам населення, однак підтримуваний тонким прошарком інтелігенції (вітчизняними філософами, медиками, журналістами, літераторами, музикантами та іноземними дипломатами). Мистецтво одеських нонконформістів 1960-70-х рр. було досить цнотливе, трималося в рамках стилю, форми із загостренням модерністських і національних рис. Екстремістські, епатажні прояви західного неоавангарду знайшли втілення скоріше у творчості одеських «дев’яностників», у звертанні до табуйованих раніше тем: релігії, смерті, сексу тощо. Нонконформізм у творчості одеських художників пройшов шлях від нищення заборон на стилістичні прояви в мистецтві (абстракцію, сюрреалізм) до незгоди з офіційними, ідеологічними та моральними заборонами. 7. В образотворчому мистецтві Одеси нонконформізм проявився в наступних аспектах: 1) філософському, світоглядному (незгоді з позитивістською соціалістичною системою): у зверненні до національного, підсвідомого, образно-інтуїтивного, сакрального; 2) психологічному: у неприйнятті соціалістичного колективізму, вимушеної ізоляції, протесті проти догм, штампів, стандартів, фальшивості, одноманітності, диктату соціалістичної ідеології; 3) соціальному: створенні своєї системи ставлення до навколишнього світу; 4) моральному: у відстоюванні власної позиції, відповідальності перед суспільством, свого достоїнства та моральних цінностей, права на показ творів; 5) мистецькому: у створенні нових естетичних цінностей, адекватних власним поглядам і сучасному мистецтву; 6) аксіологічному аспекті: у захисті (чи створенні, відновленні) внутрішніх (моральних, естетичних, соціальних) цінностей, наприклад свободи. 8. Підкреслено, що однією з провідних рис нонконформізму в одеському мистецтві було превалювання морально-естетичних цінностей над політичним й ідеологічним забарвленням. Новизна й унікальність мистецтва більшості одеських художників-нонконформістів 1960-80-х рр. полягає в тому, що вони створили нову формотворчу систему естетичних цінностей. 9. Досліджено світосприймання одеського мистецького нонконформізму в персоналіях. Характерними рисами його є інакомислення, ідеалізм, образно-інтуїтивне мислення, ієрархія цінностей і змістів, незаангажованість, аполітичність, романтичність, споглядальність, інтернаціоналізм, елітарність, що дозволяє говорити про модерністську естетику в умовах постмодернізму. Основні естетико-культурні принципи творчості одеських митців-нонконформістів: свобода, неофіційність, щиросердність, гідність, світло як категорія філософська, адекватність сучасному мистецтву, простота, природність, професіоналізм, самодостатність, краса, цілісність. 10. Виявлено формально-стилістичні ознаки творчості на прикладі різних видів одеського нонконформістського мистецтва (монументального й станкового, живопису, графіки, скульптури: світлоносність (тому часте використання білого як світла – чистоти, духовності, перетворення), колористика (цінність кольору, живопису), композиційна вишуканість мови, тонове й колірне аранжування, дбайливе ставлення до фактури поверхні, цілісність форми, умовність простору, «виробленість» твору, відхід від конкретики до узагальненості, стилізації, більшій декоративності; монументальність, відстороненість чи психологізація образів, перевага логіки пластики, «мотиву» (наприклад, жінки, міста) над сюжетністю, образність, пластичність, камерність. 11. Позначено основні архетипи у творчості одеських нонконформістів: жінка, мати та дитя, місто-будинок, небо-земля-вода, море, гора, хрест, стріла, світове древо, космічне яйце, човен. Основні жанри станкового живопису нонконформістів: портрет (найчастіше жіночий), пейзаж (урбаністичний чи морський з образом Одеси), натюрморт, композиція. 12. Розроблено класифікацію творчості одеських митців-нонконформістів за стилістикою у двох ракурсах. Перший: умовна фігуративність, фігуративність, що межує з абстракцією й абстрактне мистецтво. Другий: мінімалізм, споглядальний живопис, лірична чи геометрична абстракція, неоміфологізм, фольклоризм. Виявлено зв’язок мистецького нонконформізму Одеси з такими явищами, як сакральне мистецтво (ікона) та народне українське й російське мистецтво (фольклор), первісне мистецтво, раннє Відродження, бароко. Також у ньому присутні елементи багатьох художніх напрямів світового мистецтва ХХ ст. (і, зокрема, модерністських): постімпресіонізм, кубізм, фовізм, експресіонізм, сюрреалізм, абстракціонізм, конструктивізм, мінімалізм, концептуальне мистецтво тощо. 13. Проаналізовано творчість митців-нонконформістів Одеси, як частину загальнокультурного явища андерграунду, що стало альтернативою офіційному ідеологічному мистецтву соцреалізму. Це було досить велике (за кількістю «нонконформістських» художників і широтою мистецьких акцій) і системне явище на відміну від Києва, Львова й інших міст України. Заслуга їх у тому, що вони частково заповнили нішу між авангардом і сучасним світовим мистецтвом. Одеський мистецький нонконформізм був налаштований на діалог із сучасною світовою культурою, не приймав вимушеної ізоляції, мав самостійний і оригінальний характер, був художньо-естетичним синтезом традицій. Він поєднав модерністські/авангардистські ідеї із продуктивним переосмисленням принципів класичної європейської та східної культур, народного українського мистецтва, одеської (південноруської) школи живопису та культури Причорномор’я. 14. Значення нонконформізму в культурі сьогодення полягає у виховній ролі нонконформістів щодо молодшого покоління митців, входження в загальнолюдський мистецький простір, відновлення національних рис культури. У перспективі подальшого дослідження теми передбачається опрацювання таких аспектів: теоретико-мистецтвознавчий аналіз творчості постконцептуалістів і трансавангардистів Одеси 1980-90-х рр., вихід на філософську проблему співвідношення нонконформізму й конформізму в сучасній культурі тощо. |
