1. Безсполучниково пов'язані предикативні частини в єдине інтонаційне й семантичне ціле, що ґрунтується в усному і писемному вияві на порядкові їх розташування, розміщенні в них лексичних елементів, відношеннях дієслів-предикатів, інтонації, завдяки яким виражається граматичне значення переліку, зіставності й протиставності, пояснення, часу, умови, мети, допустовості, обґрунтування, наслідку – становлять самостійну синтаксичну одиницю – речення, а не компонент тексту і не комунікат чи дериват без визначеного граматичного статусу. 2. Дослідження засвідчило, що складні конструкції безсполучникового типу виявилися активно вживаними, продуктивними структурами із затребуваною використовуваністю в усіх функціональних різновидах сучасної української мови, що дає підстави кваліфікувати їх як загальностильовий засіб. Це є уточненням висловлених у літературі тверджень про те, що безсполучникові складні речення властиві, крім розмовно-побутового, тільки художньому, публіцистичному й науковому стилям. Використання розглядуваного типу складних речень в офіційно-діловому, конфесійному стилях вказує на те, що наявні в сучасній українській мові функціональні різновиди мають загальномовну граматичну будову з усією різноманітністю складних речень. 3. Визнання загальностильового характеру безсполучникових складних речень не суперечить тому, що вони неоднаково представлені в кожному зі стилів. Усі їх види і підвиди представлені в розмовно-побутовому, публіцистичному і художньому функціональних різновидах мови. У таких книжних стилях, як офіційно-діловий, науковий і конфесійний, наявні лише деякі безсполучникові структури, зокрема речення з перелічувальною семантикою, з відношенням зіставності й протиставності, уточнення, обґрунтування, наслідку. Для них чужими виявилися безсполучникові складні утворення зі значенням часу, мети, умови, допустовості. 4. Невживаність у більшості книжних стилів щойно названих безсполучникових конструкцій дозволяє кваліфікувати їх розмовними. Інші види і підвиди безсполучникових складних речень припустимо назвати книжними, хоч засвідчуються вони не тільки в книжних, а й у всіх функціональних різновидах. Запропоноване протиставлення правомірне з огляду на їхню відповідність/невідповідність вимогам стилів. Вимогам книжності відповідають структури, семантичні відношення частин яких прозорі завдяки участі в їх структуруванні дієслів, валентність яких вимагає розгортання, участі іменників, прикметників, займенників, числівників, прислівників, одні з яких потребують уточнення, інші – оформляють перелік або зіставлення. Тому книжні структури відзначаються однозначністю. розмовні ж складні безсполучникові речення ґрунтуються на видо-часовому і способовому співвідношенні дієслів-присудків предикативних частин. Побудовані на змістових відношеннях предикативних частин без чітко виражених структурних ознак, вони припускають синкретизм значення, що не відповідає вимогам офіційних, наукових і конфесійних текстів. Як елементи усного розмовно-побутового мовлення, вони переносяться до художнього і публіцистичного стилів з певним стилістичним призначенням: служать засобом відтворення усномовного варіанту мовлення. Однак розмовність як стилістичний засіб у цих стилях використовується з різною метою: в художньому – як прийом естетичного відтворення життєвих колізій, у публіцистичному – як засіб дохідливого, переконуючого впливу на читача відомими з розмовного мовлення засобами. 5. Книжні й розмовні структури об'єднує відсутність сполучного елемента, що надає їм стислості, динамізму як важливої стилістичної прикмети безсполучникових складних речень. Окремим із них властива експресивність. Експресивна забарвленість притаманна лише конструкціям, віднесеним до розряду розмовних. Книжні ж структури здатні набувати емоційності лише у випадках використання їх у ролі окличних або у випадках оформлення структури за розмовним зразком. 6. Аналіз особливостей функціонування безсполучникових складних речень у різних стилях доводить, що розглядувані структури як елементи синтаксичної системи української мови зазнають змін відповідно до екстралінгвальних вимог використання мовних одиниць. Складні речення безсполучникового типу беруть активну участь у взаємопроникненні стилів. У функціонуванні безсполучникових складних речень помічено посилений вплив офіційно-ділового і наукового стилів на усне розмовне мовлення, в якому набули поширеності висловлення з уточнювальним відношенням, конститутивним компонентом яких стають терміни нормативно-правового вживання, фінансових й економічних відносин. Подібне засвідчується і в публіцистичному стилі: повідомлення і вплив на читача в газетному викладі будується на поняттях, що відповідають життєвим потребам суспільства. Водночас помітна тенденція до залучення окремих розмовних безсполучникових утворень до науково-популярного викладу, газетних публікацій. 7. Збільшення затребуваності у введенні в текст цих своєрідних складних структур зумовлює не тільки взаємовплив стилів, але й зміни в структурі певних різновидів, зокрема розширення їхньої семантичної наповненості, набуття нових стилістичних ознак і ролі. Тенденції в розвитку синтаксичного наповнення усталених безсполучникових складних речень та їх функцій поширилися на всі стилі української мови і більшість підвидів цих структур. В усному розмовному мовленні, наприклад, активізувалося використання багатокомпонентних складних сполук із безсполучниковим і сполучниковим зв'язком предикативних частин. У писемних підстилях розмовно-побутового мовлення (епістолярному і щоденниковому) помічена тенденція до урізноманітнення структурних ознак речень перелічувальної семантики: часто вживаними стали конструкції з анафоричним елементом, з парцельованою й еліптичною будовою. У нормативно-правовому підстилі офіційно-ділового стилю збільшилась у порівнянні з початковим періодом його становлення на засадах сучасної української літературної мови кількість речень безсполучникового типу як важливих структур у формуванні правових документів. До структур із перелічувальною семантикою одночасності додалися будови із значенням послідовності, до речень з різнофункціональними частинами – зіставно-протиставні складні утворення. Конфесійний стиль у релігійних відправах залишається канонізованим у мовному оформленні. Але тексти повчальної літератури зазнають впливу усної форми сучасної української мови: залучаються деякі підвиди речень з відношенням детермінації, окремі структури використовуються з новим для них семантичним навантаженням, зокрема – у функції риторичного питання. Нове у функціонуванні безсполучникових складних речень у публіцистичному стилі найбільш виразно виявляється в газетно-публіцистичному підстилі. Усе більш помітним стає використання розмовних структур з експресивним забарвленням не тільки в прямій мові тих, з ким розмовляє журналіст або про кого йдеться в статті, а й в кореспондентському викладі. Помічено винесення безсполучникових складних речень в заголовки газетних матеріалів. У часописах ні 19, ні початку 20 ст. таких випадків не знайдено. Новим у функціонуванні будов безсполучникового типу в художньому стилі виявилося активне використання ускладнених безсполучникових складних структур як естетичного засобу і збагачення мови художньої літератури тропами як елементами словесного малюнка. 8. Виявлені в дослідженні відмінності в уживанні розглядуваних структур у підстилях переконують у тому, що в загальних курсах з стилістики української мови у визначенні особливостей кожного стилю недостатньо обмежуватися називанням лише найбільш показових їхніх ознак. Доцільно вказувати на підстильову диференціацію стилів з переліком основних їхніх специфічних прикмет. Спостереження засвідчили відмінне функціонування безсполучникових складних речень у наукових і науково-популярних (у межах наукового стилю), у власне публіцистичних і газетно-публіцистичних (публіцистичного стилю) текстах. Різножанрової деталізації особливо вимагає розмовно-побутовий стиль з огляду на усну і писемну форми його вияву. 9. Перелічені спостереження і висновки доводять, що розглянуті граматичні утворення, маючи етимологічно усномовне походження, є не тільки важливими одиницями синтаксичної системи сучасної української мови, а й функціонально активними й динамічними засобами, які використовуються у всіх стилях сучасної української мови для задоволення їхніх специфічних екстралінгвальних вимог. Наведені в цьому дослідженні дані слугують обґрунтованим підтвердженням висловлюваної на початку 30-х років 20 ст. Сергієм Степановичем Смеречинським думки про прогресивність безсполучниковості на рівні складних речень. 10. Здійснене дослідження не претендує на повне висвітлення теми, пов'язаної з функціонуванням безсполучникових складних речень у різних стилях української мови і виявленням тенденцій до активізації їхнього застосування як синтаксичних і стилістичних засобів. Чекають вивчення всі підстилі кожного з функціональних різновидів української мови на предмет встановлення стильової і стилістичної ролі складних структур безсполучникового типу і подальшого аналізу прогресивних тенденцій у застосуванні їх як синтаксичних і стилістичних одиниць. |
