У дисертації наведено теоретичне узагальнення та сформульовано науково обгрунтовані положення щодо розробки концептуальних засад, методології та методики обліку та контролю невиробничих витрат. Отримані результати свідчать про досягнення поставленої мети та дають змогу зробити наступні висновки: 1. На сьогодні існує цілий ряд вагомих чинників, які зумовлюють об’єктивну необхідність виділення економічної категорії невиробничих витрат та відокремлення її в самостійний об’єкт обліку та контролю, а саме: зміни в структурі витрат, що приводять до зростання питомої ваги невиробничих витрат в умовах ринку; необхідність реального управління витратами, яка передбачає формування відповідної інформаційної бази; специфічний характер невиробничих витрат, який потребує специфічних методів управління і, відповідно, особливих підходів до їх обліку; впровадження П(С)БО, згідно яких невиробничі витрати у фінансовому обліку віднесено до витрат періоду. 2. Трактування категорії невиробничих витрат, що існують в економічній літературі, є дискусійними. При визначенні категорії невиробничих витрат здобувачем пропонується використання системного підходу, який дозволяє виділити основні характеристики невиробничих витрат відповідно до мети та завдань обліку у підсистемах фінансового та внутрішньогосподарського обліку та визначити невиробничі витрати, як витрати операційної діяльності, котрі не входять до складу виробничої собівартості (підсистема фінансового обліку) та витрати, які зумовлені виконанням певних функцій і не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виробництва (підсистема внутрішньогосподарського обліку). 3. Передумовою побудови раціональної системи обліку та контролю невиробничих витрат є їх групування за функціональною роллю в процесі створення та споживання доданої вартості, що базується на теорії ланцюга вартості. Запропонована класифікація дозволила відокремити у складі невиробничих витрат функціональні витрати, які здійснюються в процесі створення доданої вартості, та нефункціональні, які пов’язані із процесом споживання доданої вартості, а також визначити пріоритетність функцій обліку: інформаційної - по відношенню до функціональних невиробничих витрат, контрольної - по відношенню до нефункціональних витрат. 4. Аналіз сучасного стану інформаційного забезпечення управління невиробничими витратами виявив його недоліки, обумовлені діючою методикою обліку витрат, та відсутність ефективного механізму управління невиробничими витратами через недостатню відповідність методики їх обліку та контролю вимогам ринкового середовища. 5. Формування ефективної системи обліку та контролю невиробничих витрат доцільно базувати на наступних принципах: єдність інформаційного потоку для потреб фінансового та внутрішньогосподарського обліку; постановка мети, завдань обліку та контролю невиробничих витрат у залежності від їх функціональної ролі; обумовленість методики обліку та контролю невиробничих витрат метою його ведення; віднесення до компетенції підприємства відокремлення витрат, що формують собівартість та відносяться на витрати періоду в частині невиробничих витрат. 6. Нагромадження інформації про невиробничі витрати у бухгалтерському обліку доцільно здійснювати відповідно до запропонованої методики обліку маркетингових та збутових витрат, в основу якої покладено функціональний підхід. Він передбачає класифікацію функціональних невиробничих витрат; виділення облікових номенклатур: центрів витрат, місць виникнення витрат, центрів відповідальності, статей витрат та їх складу; побудову системи рахунків за видами та підвидами маркетингово-збутової діяльності, що забезпечують виконання однорідних функцій. 7. Аналіз діючої облікової практики розподілу та списання функціональних невиробничих витрат виявив її недосконалість. Для забезпечення інформаційних потреб управління функціональними невиробничими витратами доцільно здійснювати їх розподіл та списання на базі комплексного підходу, який передбачає два аспекти: по-перше, розподіл витрат між звітними періодами для більш повної реалізації принципу відповідності доходів та витрат при формуванні фінансового результату; по-друге, розподіл витрат між об’єктами калькулювання при формуванні показника повної собівартості. Для забезпечення другого аспекту розподілу уточнено класифікацію функціональних невиробничих витрат за ознаками: прямі, непрямі; постійні, змінні. 8. В сучасних умовах недоцільно розробляти уніфіковану методику обліку витрат для різних підприємств навіть однієї галузі. Тому особливої актуальності набуває розробка методичного забезпечення оптимізації обліку функціональних невиробничих витрат. З цією метою запропоновано модель інформаційного забезпечення управління функціональними невиробничими витратами та методику обгрунтування облікової політики підприємства в частині функціональних невиробничих витрат. 9. Характерною рисою економіки перехідного періоду України є висока питома вага та низька ефективність витрат на соціальні потреби. Відмова від фондового принципу побудови Плану рахунків привела до нівелювання контрольної функції обліку цих витрат. Тому виникла ситуація, коли вищезазначені витрати не дозволяють реалізувати інтереси власників, тобто одержувати дивіденди, що поряд з іншими чинниками приводить до дестимулювання інвестиційної діяльності та занепаду соціальної сфери. Проте, соціальні виплати та послуги можуть бути важливим елементом стимулювання праці в сучасних умовах. 10. У зв'язку з цим цільовою функцією обліку нефункціональних витрат визначено контроль витрат для забезпечення інтересів власників підприємства. Для її реалізації запропоновано наступні елементи побудови обліку нефункціональних витрат: формування облікових номенклатур для аналітичної деталізації рахунків; побудова обліку за суб’єктами та об’єктами господарського процесу; використання елементів нормативного методу обліку витрат. 11. Основними завданнями контролю нефункціональних витрат визначено: забезпечення інтересів власників при прийнятті рішень про доцільність та розміри фінансування нефункціональних витрат; оперативний контроль дотримання затверджених лімітів та кошторисів; контроль цільового характеру використання коштів та виявлення зловживань посадовими особами. Для реалізації цих завдань запропоновано елементи та модель інформаційно-методичного забезпечення системи контролю нефункціональних витрат, яка включає три інформаційні блоки: інформація, що забезпечує прийняття рішень про доцільність та розміри фінансування, планово-кошторисна та облікова інформація. 12. В сучасних умовах особливого значення набуває перший інформаційний блок. Дослідження практики обліку та контролю нефункціональних витрат свідчить про невідпрацьованість механізму фінансового планування в частині витрат на соціальні потреби, який здебільшого носить застарілий характер і не відповідає вимогам ринку. В зв'язку з цим запропоновано: методику визначення загального розміру фінансування нефункціональних витрат та його розподілу за напрямками соціальної політики й об’єктами соціальної інфраструктури, яка базується на запропонованій класифікації нефункціональних витрат за їх пріоритетністю; рекомендації щодо розподілу загального ліміту фінансування в умовах дефіциту коштів і розробки внутрішніх нормативних документів для планування та контролю нефункціональних витрат. | 