У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється: в подальшому розвитку методології аналізу оплати праці в трансформаційній економіці; в концептуальному поширенні уявлень про заробітну плату на суттєвому (ендотеричному) та зовнішньому (екзотеричному) рівнях завдяки впливу на неї багатьох різноманітних факторів; обґрунтуванні необхідності та сутності мотиваційної моделі її реформування. Основні наукові і практичні результати роботи зводяться до такого. 1. Оплата праці, як складне соціально-економічне явище, відображає взаємодію багатьох економічних та соціальних процесів і активно впливає на стан суспільства і потребує подальшого розвитку методології її аналізу на базі поєднання підходів класичного, неокласичного, марксистського і інституціонального напрямків економічної теорії. 2. Сучасний стан оплати праці у трансформаційній економіці є перехідним, неринковим за змістом, неефективним та суперечливим, що не дозволяє їй виконувати роль стимулюючого чинника розвитку виробництва і науково-технічного прогресу, не забезпечує нормального відтворення робочої сили і суспільного відтворення у цілому. 3. Економічне зростання в Україні у останні роки та становлення його інноваційно-інвестиційної моделі актуалізує необхідність подальшого радикального реформування оплати праці, бо як демонструє світовий досвід, економічна модернізація неможлива без підвищення трудової активності населення. В дисертації доведено, що радикально реформувати оплату праці можливо тільки на мотиваційній основі, як заходу подолання накопичених протиріч, байдужості робітників до результатів і якості праці, корисності своєї праці для суспільства. 4. Впровадження мотиваційної моделі оплати праці пов’язано, насамперед, з необхідністю суттєвого підвищення її розміру на базі підключення внутрішніх і зовнішніх джерел: підвищення її частки у собівартості продукції і ВВП, детінізації економіки і скорочення тіньових виплат, оптимізації податкового навантаження на заробітну плату, спирання на чинники зростання продуктивності і ефективності праці. 5. Державно-нормативному регулюванню оплати праці в умовах перехідної економіки України притаманна функціонально-секторна структура, яка відображає головні цілі і завдання держави з забезпечення ефективної реалізації функцій заробітної плати, особливості і межі державного впливу на оплату праці робітників різних секторів економіки: державного, включаючи бюджетний, і приватного. 6. Подолання суперечностей у змісті та цілях здійснення функцій державно-нормативного регулювання оплати праці на національному і секторному рівнях, забезпечення їхньої загальної спрямованості на реалізацію соціальної складової економічної функції держави і її соціальної функції є важливішим завданням реформи організації оплати праці в Україні. 7. Невід’ємною частиною державно-нормативного регулювання оплати праці повинно стати управління нормуванням праці, що диктує необхідність прийняття законодавчих актів, які встановлюють права і обов’язки роботодавців, найманих робітників, їхніх представників, державних органів у сфері нормування праці на підприємствах, незалежно від форми власності і організаційної форми; розширення складу суб’єктів нормування праці шляхом створення і регулювання ринку професійних послуг з нормування праці, що буде сприяти переорієнтації діяльності державних органів з розробки норм праці та здійснення нормативного регулювання, інформаційно-методичного забезпечення, координації і контролю нормування праці на підприємствах, концентрації їхніх зусиль на здійснення функцій управління нормуванням праці на національному рівні. 8. Удосконалення фіскального регулювання оплати праці, яке у даний час суперечить завданням підвищення ефективності економічної і соціальної функцій держави в умовах становлення економіки інноваційно-інвестиційного типу, не можна обмежувати зниженням ставки податку з доходів фізичних осіб, введенням соціальної податкової пільги для окремих груп платників податку. Його метою повинно бути суттєве зниження податкового навантаження на доходи робітників, фонд заробітної плати для забезпечення єдиної соціальної спрямованості усіх складових державно-нормативного регулювання оплати праці. 9. Діюча у сучасний час в Україні багатошабельна система мінімальних гарантій доходів робітників, у основі якої, у якості порога мінімального гарантування, орієнтованого на рівень бідності нижче прожиткового мінімуму, знаходиться мінімальна заробітна плата (МЗП), яка виконує роль національної мінімальної гарантії заробітної плати, являє собою непродуктивну спробу поєднати принципово різні функціональні підходи до мінімальної заробітної плати, яка визначається як інструмент державного регулювання оплати праці на усіх рівнях, від національного до локального; мінімальний базовий рівень доходів; еталон соціальних виплат. Радикальна реформа мінімального гарантування оплати праці, спрямована на створення якісно нової системи мінімальних гарантій соціально прийнятного рівня відтворення робочої сили, диктує необхідність не тільки суттєвого підвищення МЗП, інших мінімальних гарантій, але й зміни порядку їх визначення, встановлення, перегляду. 10. Реформа організації оплати праці на мікроекономічному рівні повинна спиратися на значне підвищення ролі трудової угоди в регулюванні заробітної плати, всебічну реалізацію підходу до оплати праці, як до її індивідуалізації, яка передбачає, на відміну від традиційного підходу, комплексну оцінку робітника, робочого місця, ринку праці, індивідуалізацію не тільки рівня (ставки) основної та додаткової заробітної плати, але і їхньої структури і порядку здійснення виплат. Необхідність індивідуалізації оплати праці, як важливішого напрямку формування якісно нової внутрішньофірмової системи управління оплатою праці, продиктовано технологічним ускладненням трудової діяльності, інтелектуалізацією праці і її продукту, потребами управління людським капіталом фірми, залежністю ефективності внутрішньофірмової мотивації праці від адекватності заробітної плати індивідуальному внеску, потребам та цінностям робітника. |
