Дослідження даної дисертаційної теми підсумовано такими концептуальними висновками: 1. Розробка загальної концепції вирішення проблеми дисертаційного дослідження та обгрунтування основних напрямів оптимізації функцій органів виконавчої влади істотно залежить від уточнення та визначення ключових понять наукового дослідження. З огляду на це зазначимо, що поняття “виконавча влада” і “державне управління”, їх співвідношення та взаємозв’язок слід тлумачити наступним чином. Державне управління, будучи політичним явищем у процесі реалізації державної влади, є одним із видів державної діяльності, який здійснюється системою органів виконавчої влади, відповідно ці органи, діючи від імені держави з метою реалізації управлінських функцій, здійснюють державне управління. 2. Беручи за основу чинник об’єктивізму, можна стверджувати, що функції управління на практиці “матеріалізуються” через функціональну спрямованість відповідних органів виконавчої влади, які є засобом конкретизації основних функцій держави у відповідних секторах державного управління. Тому під функціями органів виконавчої влади (апарату державного управління) розуміються функції державного управління – особливого виду державної діяльності, а саме управлінської, що здійснюється виконавчою владою. Адже управління, що є головною сутнісною парадигмою державного управління, складає основний зміст діяльності органів виконавчої влади, а характер виконавчої влади, зумовлений її об’єктивним призначенням, підтверджує органічну єдність цієї влади зі змістом управлінської діяльності держави, яка є політичною за своїм характером. При цьому конкретні функції органів виконавчої влади є надзвичайно різноманітними і залежать від специфіки кожного конкретного органу, його місця в управлінській ієрархії, а тому зазначені функції становлять лише їх функціональну основу. 3. Ключовим фактором оптимізації функцій органів виконавчої влади є правильне встановлення конкретних функцій окремим органам, їх структурним підрозділам, державним службовцям. Співвідносність суб’єкта і об’єкта управління управляючій та керованій системам має велике практичне значення для регламентації розподілу функцій в апараті державного управління. При цьому головним критерієм має слугувати зміст і масштаб конкретного керованого об’єкта. Управлінська діяльність завжди нерозривно пов’язана з відповідним об’єктом управління, саме властивості останнього та процесів, що відбуваються в ньому, є головним критерієм встановлення конкретних функцій окремим органам виконавчої влади. 4. Функції управління є основою для формування організаційної структури виконавчої влади. Її вибір залежить від цілей, які виходять з життєвих потреб об’єктів управління. Оскільки вибір мети, тобто призначення організації, завжди потребує перетворення цих намірів на дії, тобто визначення її функцій, то логічна модель розвитку організацій матиме такий вигляд: потреби об’єктів цілі (завдання) головна мета функції структура. Інакше кажучи, слід прагнути до створення такої організаційної структури, яка спроможна оптимально забезпечити виконання визначених для організації функцій. Отже, функціональний підхід є найбільш оптимальним при формуванні організаційних структур виконавчої влади. 5. Організаційно-структурним формам органів виконавчої влади, які впливають на зміст їх діяльності, притаманні свої закономірності. Разом з тим структура кожного органу в значній мірі є індивідуальною, що передбачає різноманітні структурні варіанти при виконанні тієї чи іншої функції. Звідси виникає проблема адекватності структури органу виконавчої влади та встановленого управлінського процесу об’єктивним закономірностям оптимального виконання управлінських функцій. Методологічно правильним підходом до вирішення даної проблеми є класифікація функцій органів виконавчої влади, яка під структурні моделі підводить об’єктивно необхідні види управлінської діяльності. У результаті організаційні структури не підлаштовуються кожен раз під індивідуальні особливості тих чи інших політиків, посадових осіб, а набувають певної стабільності. Класифікація функцій органу виконавчої влади полегшує класифікацію його персоналу, розробку методів і форм здійснення функцій управління. 6. Класифікація функцій управління є основним началом оптимального встановлення компетенції. Визначення оптимальної компетенції органів виконавчої влади, їх структурних підрозділів, посадових осіб, державних службовців є головним фактором забезпечення оптимального виконання функцій, реалізації політико-управлінських рішень та їхньої ефективності. Визначення компетенції, її впливу на здійснення державного управління є важливою науковою і практичною проблемою, яка має перспективу як у науковому, так і в практичному аспектах. 7. Функції органів виконавчої влади та їх розподіл між організаційними структурами виконавчої влади і посадовими особами як по горизонталі, так і по вертикалі, розмежування повноважень кожного органу становлять основу побудови системи сучасної державної служби. Функціональна класифікація системи органів виконавчої влади різних рівнів на основі узагальнення предметно-цільових характеристик, функцій та повноважень дозволяє розмежувати органи за специфікою діяльності, виявити однорідні функції, визначити доцільний функціональний розподіл між структурними підрозділами та працівниками (штатними посадами). Названий методологічний підхід дозволяє провести класифікацію посад державних службовців в органах виконавчої влади за змістом і характером діяльності, способами обіймання посади та надання повноважень. Зокрема, на основі зазначеного підходу в системі державної служби виділяють такі типи державних посад: політичні, адміністративні, патронатні. 8. Багатоаспектність функцій та завдань, що здійснюються органами виконавчої влади у різноманітних секторах державного управління, актуалізують необхідність модернізації державної служби. При реформуванні слід виходити з функцій державного управління, розподілу цих функцій між органами виконавчої влади, визначення повноважень органів у цілому і кожного окремо, а також повноважень державних службовців. Головною метою даної реформи має бути становлення високоефективного інституту державної служби, що грунтується на законодавчому регламентуванні та визначенні прав і обов’язків державних службовців, розмежуванні й збалансуванні політичних та адміністративних функцій. Важливим завданням є визначення такої кількості посад, що дозволить оптимально виконувати функції, покладені на той чи інший структурний підрозділ, орган виконавчої влади. 9. Виходячи з того, що система органів виконавчої влади України повинна відповідати стандартам демократичної правової держави з соціально ринковою економікою, аналіз функцій та повноважень апарату державного управління стає неодмінним фактором їх оптимізації. Тому функціональне обстеження системи органів виконавчої влади є важливим чинником чіткішого та обгрунтованішого закріплення функцій та повноважень за органами виконавчої влади і на цій основі визначення пріоритетів їх законодавчої регламентації, спрощення системи державного управління, ліквідації її неефективних ланок, запровадження уніфікованих структур апаратів органів виконавчої влади, впорядкування заробітної плати державних службовців. Постійний перегляд структури і функцій органів виконавчої влади, виходячи з актуальних потреб об’єктів управління, є необхідною умовою їх оптимізації, підвищення ефективності праці. 10. Керуючись методом аналізу функціонування систем управління та науково-системної ідеології, що передбачають оптимальне функціонування ієрархічно організованої системи за умови її моноцентричної структурної побудови, коли всі структурні ланки управлінської системи підпорядковані впливу єдиного, а не кількох найвищих владно-організуючих суб’єктів (центрів), підпорядкування Кабінетові Міністрів України всіх без винятку органів виконавчої влади та усунення позасистемних втручань з боку інших зовнішніх елементів чи систем, не передбачених Конституцією України, є необхідними умовами ефективності системи виконавчої влади та оптимізації функцій її органів. 11. Виходячи з принципу розмежування політичних та адміністративних функцій, слід передбачити закріплення за міністерствами – головними (провідними) органами у системі центральних органів виконавчої влади – функцій стратегічного планування, розроблення та впровадження державної політики у визначених сферах діяльності. Необхідно посилити роль міністрів як політичних діячів, на яких покладена функція політичного керівництва певним сектором державного управління. Міністри як члени Кабінету Міністрів у межах наданих повноважень мають визначати політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерств та шляхи досягнення поставлених цілей. 12. Важливим фактором оптимізації функцій є обов’язкове визначення на всіх рівнях виконавчої влади посадових осіб, наділених правом приймати політичні, управлінські рішення та нести персональну відповідальність за них, з відповідним розподілом повноважень і відповідальності. Політичні діячі повинні взяти на себе відповідальність за виконання політичних функцій, головні з яких полягають у визначенні політичних пріоритетів і стратегічних напрямів роботи, розробці та впровадженні урядових програм, реалізації державної політики у визначених секторах державного управління. Інші посадові особи, які законом віднесені до державних службовців, повинні нести відповідальність за здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій, якісне та своєчасне надання державних (управлінських) послуг населенню. 13. Новим елементом взаємовідносин держави з людиною є надання громадянам різноманітних державних, у тому числі управлінських послуг. Сьогодні проблематика управлінських послуг є однією з найменш досліджених сфер політико-управлінської діяльності. Оптимізація даної функції має грунтуватися на таких засадах: а) надання послуг органами виконавчої влади повинно бути спрямоване на задоволення потреб особи і суспільства, що вимагає їх ідентифікації, стандартизації, визначення критеріїв оцінки якості та ефективності їх надання; б) переорієнтації діяльності цих органів із суто адміністративно-розпорядчих функцій на надання державних (управлінських) послуг громадянам та юридичним особам на основі принципів верховенства права і субсидіарності. Отже, управлінські послуги – це функція органів виконавчої влади, спрямована на забезпечення передбачених законом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. 14. Функціональна роздвоєність місцевих державних адміністрацій, коли при прийнятті політико-управлінських рішень необхідно враховувати як загальнодержавні інтереси, так і інтереси відповідних регіонів, значно ускладнює оптимальне виконання їхніх функціональних повноважень. Тому питання розмежування функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади та між органами місцевого самоврядування становить актуальну теоретичну та практичну проблему, яка потребує серйозних наукових досліджень на основі застосування політико-правових факторів її вирішення. Основними напрямами та підходами розв’язання даної проблематики повинні стати наступні: а) децентралізація і деконцентрація повноважень центральних органів виконавчої влади, які мають зосередитися на формуванні державної політики та стратегії розвитку у відповідних сферах і галузях державного управління, правовому та нормативно-методичному її забезпеченні; поетапна передача частини функцій центральних органів виконавчої влади їх територіальним підрозділам, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування; б) удосконалення розподілу та збалансування повноважень та функцій між територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування з метою уникнення дублювання, спрощення системи управління, її фінансового забезпечення та економії бюджетних коштів. Окреслені підходи можуть суттєво оптимізувати територіальну організацію публічної влади України, сприяти підвищенню ефективності місцевого управління, оптимізації функцій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. 15. Виходячи з того, що між адміністративною територією і функціями, які здійснюються в її межах, існує тісний взаємозв’язок, що визначається обсягом і характером виконуваних функцій, проблема адміністративно-територіального устрою України потребує невідкладного вирішення та фундаментальних наукових досліджень. Грунтуючись на світовому досвіді, який свідчить, що адміністративні одиниці можуть виступати гальмом або позитивним чинником політико-управлінської діяльності на своєму ієрархічному рівні, коригування адміністративно-територіального устрою України на найближчу перспективу має бути спрямоване на формування адміністративних одиниць у таких кордонах, які б сприяли перетворенню їх у потужний фактор соціально-економічного та культурного розвитку територій. Результатом такого реформування має стати оптимальна відповідність правової регламентації функцій можливостям відповідних регіональних утворень, виходячи з потреб останніх, а також збалансованість закріплення функцій на відповідних ієрархічних рівнях виконавчої влади та адміністративно-територіальних одиниць. |
