В дисертації приведено теоретичне узагальнення і нове рішення наукового завдання по підвищенню ефективності комплексного лікування жінок, хворих на гестаційний пієлонефрит, і зниженню частоти віддалених ускладнень захворювання шляхом науково обґрунтованого вибору способу відновлення уродинаміки на основі оцінки його клінічної ефективності та впливу на регуляцію гомеостазу. 1. У вагітних під час маніфестації гестаційного пієлонефриту розвиваються порушення коагуляційного, мінерального і імунного гомеостазу: активація згортальної системи крові зі збільшенням вмісту фібриногену до 6,48±0,03 г/л; гіпокальціємія (1,87±0,02 ммоль/л); зниження на 15% абсолютного числа CD3+ лімфоцитів за рахунок зменшення популяції Т-хелперів (CD4+), збільшення концентрації прозапальних цитокінів інтерлейкіну-1 до 15,52±2,12 пг/мл, фактора некрозу пухлин- до 19,56±2,12 пг/мл при зниженні концентрації протизапального інтерлейкіну-10 до 3,99±1,09 пг/мл. 2. Запропоновано методику комплексної оцінки субєктивних і обєктивних ознак ГП у вагітних та методику оцінки ефективності лікування, що дозволяє по динаміці інтегральних показників здійснювати моніторинг за станом здоровя пацієнток. 3. Застосування позиційного дренування у хворих на гестаційний пієлонефрит супроводжується мінімальною позитивною динамікою суб'єктивного і об'єктивного статусу, відсутністю вірогідних змін в розмірах чашечково-мискової системи нирок і показниках мінерального, коагуляційного і імунного гомеостазу. В подальшому – високим ризиком повторних атак пієлонефриту під час вагітності і у післяпологовому періоді (39,3%), формуванням резистентності мікрофлори сечі до антибактеріальних препаратів, а на протязі 3-х років після пологів – розвитком у 40,4% жінок хронічного пієлонефриту, у 15,4% – нефрогенної артеріальної гіпертензії, у 5,8% – хронічної ниркової недостатності. 4. Застосування сечовивідного катетера для відновлення уродинаміки у хворих на гестаційний пієлонефрит дозволяє знизити частоту і інтенсивність основних клініко-лабораторних симптомів захворювання порівняно з позиційним дренуванням: зменшення розмірів миски до 15 мм і менше, зниження рівня фібриногену до 5,09±0,02 г/л, концентрації інтерлейкіну-1 до 7,51±1,01 пг/мл, збільшення концентрації інтерлейкіну-10 до 6,82±0,53 пг/мл. Використання сечовивідного катетера супроводжується контамінацією сечовивідних шляхів високорезистентними шпитальними штамами мікроорганізмів. Після вилучення сечовивідного катетера у 45,6% вагітних спостерігаються рецидиви пієлонефриту на протязі вагітності і післяпологового періоду, а протягом 3-х років після пологів – розвитком у 58,1% жінок хронічного пієлонефриту, у 27,9% - нефрогенної артеріальної гіпертензії, у 9,3% - хронічної ниркової недостатності. 5. Застосування катетера-стента має максимальну клініко-лабораторну ефективність і дозволяє досягти нормалізації розмірів миски менше за 15 мм, зниження рівня фібриногену до 3,04±0,02 г/л, а також позитивно впливає на стан клітинного імунітету у вигляді збільшення величини імунорегуляторного індексу (CD4+/CD8+ до 1,57±0,07), концентрації CD3+ лімфоцитів (до 0,97±0,05109/л), CD4+ лімфоцитів (до 0,56±0,02109/л), CD8+ лімфоцитів (до 0,36±0,03109/л) і нормалізації балансу про- та протизапальних цитокінів (концентрації інтерлейкіну-1 до 6,20±0,61пг/мл, інтерлейкіну-10 до 7,33±0,72 пг/мл). Зазначені зміни зберігаються до закінчення післяпологового періоду. Знаходження катетера-стента в верхніх сечовивідних шляхах не супроводжується контамінацією сечової системи вагітних шпитальною мікрофлорою. 6. Використання катетера-стента в складі комплексної терапії гестаційного пієлонефриту має найбільшу ефективність (89,7%), що сприяє мінімальній частоті розвитку хронічного пієлонефриту (14,8%) і відсутності випадків нефрогенної артеріальної гіпертензії та хронічної ниркової недостатності. |