Анотація до роботи:

Спиця Н. В. Оптимізація процесів самоорганізації сучасного суспільства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2008.

Дисертація презентує соціально-філософське дослідження процесів самоорганізації сучасного суспільства та детермінант їх оптимізації. В дослідженні розкрито соціально-філософське значення категорій «процеси самоорганізації» та їх «механізми», виявлено можливості оптимізації таких процесів, досліджено специфіку їх механізмів; визначено міру оптимального для гармонійного розвитку суспільства співвідношення порядку і хаосу; конкретизовано соціально-філософське визначення гомеостазу і гомеорезу соціальної системи.

Згідно з проведеним аналізом особливостей процесів самоорганізації, обґрунтовано важливість збереження духовних і культурних цінностей суспільства як такої системної інформації суспільства, що забезпечує стійкий розвиток соціальної системи.

У дисертації здійснено узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у з’ясуванні змістовної спрямованості процесів самоорганізації суспільства та визначенні напрямків оптимізації самоорганізаційних процесів у ньому.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути репрезентовані таким чином:

1. Самоорганізація є окремою філософською категорією, яка є сутнісним продовженням категорії «саморух». Самоорганізація соціальної системи є процес створення, відтворення, удосконалення її організації, головна мета якого полягає в збереженні та підвищенні власної життєздатності. Самоорганізація суспільства є результатом тісної взаємодії самоорганізаційних процесів елементів системи. Процес самоорганізації є також наслідком постійної взаємодії порядку і хаосу соціальної системи. Процеси самоорганізації мають специфіку закономірностей, відображену в особливостях дії його механізмів.

Оптимізація процесів самоорганізації – це вплив людини на їх протікання через виявлення та практичне застосування можливостей спрямування системи в біфуркаційні для неї моменти до необхідного аттрактора, створення необхідних аттрактивних структур, нарощення кількості порядку і хаосу. Оптимізація самоорганізації суспільства – це штучне достворювання самоорганізаційних процесів, синергія людини і соціуму для збереження і підвищення життєздатності обох систем.

2. Методологію дослідження самоорганізації суспільства складають діалектичний, синергетичний, соціокультурний, системний, структурно-функціональний, історико-філософський, субстратно-редуктивний, ментально-трансцендентальний, підходи. Взяті разом, вони дають можливість розглядати суспільство: а) як живу складну нелінійну систему, якій притаманні характеристики біотичного; б) як процес взаємодії двох начал – ентропії та негентропії; в) покласти в основу процесу самоорганізації суспільства певні вищі культурні цінності; г) поєднати детермінанти різного характеру (матеріальні і духовні), що впливають на самоорганізаційні процеси в ньому. Пріоритетними для вивчення дії механізмів самоорганізації та можливостей їх оптимізації визначено сукупність синергетичного, діалектичного і соціокультурного підходів.

3. Механізмами самоорганізації суспільства є сукупність логічно вибудованих процедур і зв’язків, націлених на забезпечення стабільності й динамічного розвитку всіх його підсистем. Адже саме вони забезпечують соціальній системі можливість самозбереження, самовдосконалення та самовідтворення. Загалом вони є результатом взаємозумовленої дії самоорганізаційних механізмів системи в цілому і механізмів самоорганізації елементів системи (підсоціумів, окремих індивідів) зокрема. Взаємодія відбувається шляхом трансформації конкуренції між різними механізмами в кооперацію, що викликано проявом об’єктивної тенденції всіх елементів системи до заощадження своїх ресурсів та енергії. За видами механізми самоорганізації суспільства поділяються відповідно до способів взаємодії елементів, масштабності наслідків процесу самоорганізації, ступеню мінливості та конкретних цілей самоорганізаціного процесу. Ними є також компоненти культури: мистецтво, релігія, філософія, мораль, традиції, норми.

4. Упорядкування та підтримка сталого розвитку соціальної системи здійснюється завдяки та згідно з її гомеостазом і гомеорезом. Гомеостаз соціальної системи визначає сталість рухомого рівноважного стану, а гомеорез – сталість шляхів розвитку системи (тобто шляхів системних змін). Суспільство являє собою «скелетний» тип соціальної системи, де пластична частина відповідає гомеорезу – вона забезпечує можливість змінюватися, коригувати себе відповідно до змін зовнішнього середовища; скелетна –відповідає гомеостазу – має певні сталі параметри, які обмежують дію пластичної частини і не дають їй змоги зруйнувати систему.

Системною інформацією суспільства, або його негентропією (порядком), є певні родові властивості системи, у випадку руйнування яких система буде зруйнована (або поглинена іншою). Такими родовими властивостями виступає морально-регулятивний комплекс суспільства, його духовні цінності. Напроти, ентропія (хаос) суспільства – це нова, не властива системі інформація, що виникає під дією різноманітних факторів. Такими факторами можуть стати науково-технічні відкриття, які призводять до змін в економічній, культурній чи соціальній сферах; це також вплив ентропійних процесів зовнішнього середовища (інших державних утворень або природи).

5. Необхідною мірою порядку й хаосу в суспільстві можна вважати їх приблизне співвідношення, виражене математичною пропорцією , де 1 – кількість хаосу, а 4 – порядку. Порушення пропорції призводить до деградації (при збільшенні хаосу), або виродження (за умови збільшення порядку), оскільки дезоптимізує протікання самоорганізаційних процесів у ньому.

6. Результатом дії негативних зворотних зв’язків механізмів самоорганізації, коли суспільство набуває нових якостей, є «мутації». Вони є результатом дії самоорганізаційних механізмів, на відміну від інновацій, спричинених дією людини, тобто процесами організації. Мутації, на відміну від впорядкованого гомеостазисом, їх відбору системою, є непередбачуваними. Покликані удосконалити систему, вони є обов'язковим атрибутом динамічної системи, що розвивається.

7. Духовна культура є механізмом утворення і збереження системної інформації, гомеостазу системи. Саме цей механізм відповідає за формування аттрактора суспільства: закладаючи сенс буття суспільства як системи, створеної людиною для людини, він формує його мету. Аттрактивні структури самоорганізації людиновимірних механізмів визначають напрямок процесів самоорганізації суспільства. Для їх гармонізації та оптимізації в сучасній Україні визначено основні напрямки збереження системної інформації. Серед них пріоритетними є впровадження державної програми, спрямованої на духовне відродження країни, відмова від шляху розвитку «суспільства споживання».

Публікації автора:

Статті у фахових виданнях

1. Спиця Н. В. Методологія дослідження системної самоорганізації суспільства / Н. В. Спиця // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова. – Запоріжжя: ЗДІА. - Випуск 24. – 2006. – С.91-100.

2. Спиця Н. В. Історична ретроспектива самоорганізаційної теорії / Н. В. Спиця // Практична філософія. - №4 (№22). – К.: Видавець ПАРАПАН. – 2006. – С.45-52.

3. Спиця Н. В. Проблема біфуркації як об'єкт соціально-філософської рефлексії / Н. В. Спиця // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В. П. Бех. - Вип. 58. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова. – 2006. – С. 34-44.

4. Спиця Н. В. Суспільство як самоорганізуюча система / Н. В. Спиця // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова. – Запоріжжя: ЗДІА. - Випуск 30. – 2007. – С.82-92.

5. Спиця Н. В. Стійкість соціальної системи в контексті самоорганізаційних процесів суспільства / Н. В. Спиця // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини / Гол. ред. В. І. Воловик – Випуск 20. – Запоріжжя: «Просвіта». – 2008. – С. 222-228.

Публікації в інших виданнях

6. Спиця Н. В. Синергетика як основа загальної інтеграції / Н. В. Спиця // Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 23-24 березня 2006р. – Запоріжжя: ЗДІА. – 2006. –С.55-58.

7. Спиця Н. В. Проблеми біфуркації в сучасному світі / Н. В. Спиця // XI науково-технічна конференція студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА. Тези доповідей. - Запоріжжя: Видавництво ЗДІА. – 2006. – С.173-174.

8. Спиця Н. В. Україна в Болонському процесі: самоорганізація освіти / Н. В. Спиця // Збірник доповідей учасників VI Всеукраїнської науково-методичної конференції. Реалізація принципів і завдань Болонського процесу в Україні. - Запоріжжя: Видавництво ЗДІА. – 2006. – С.201-204.

9. Спиця Н. В. Детермінанти самоорганізації сучасного суспільства / Н. В. Спиця // Матеріали IX Міжнародної науково-практичної конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті». - 22-23 квітня 2008. - Харків. Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «ХАІ». – 2008. – С. 88-89.

10. Спиця Н. В. Синергетичний образ культури в контексті нелінійної науки / Н. В. Спиця // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (ХНПУ ім. Г. Сковороди,). – Ч. II. - 20-21 травня 2008. – Харків. ХНПУ.– 2008. – С. 108-109.

11. Спиця Н. В. Співвідношення порядку і хаосу в соціальних системах: синергетичний підхід / Н. В. Спиця // XIII Науково-технічна конференція студентів магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА. Тези доповідей. – Частина IV. Теорія і тактика ефективного управління. – Запоріжжя: Видавництво ЗДІА. – 2008. – С.22-23.