В дисертації розв’язано наукове завдання обґрунтування методичних засад організації та ефективності виробництва і збуту зерна в регіоні, що має істотне значення для розвитку економічної науки та вдосконалення практичних заходів державної політики на зернових ринках. Отримані результати свідчать про досягнення поставленої мети і вирішення завдань та дають змогу зробити наступні висновки. 1. Функціонування галузі зерновиробництва (яка є традиційно більш прибутковою в порівнянні з іншими галузями АПК) в сучасних умовах характеризується несталістю розвитку, що призводить до зниження ефективності виробництва, зокрема, внаслідок диспаритету цін між галузями народного господарства, обмеженості матеріально-технічних ресурсів і кредитних засобів, непослідовної державної політики в агропромисловому комплексі. 2. Основними умовами становлення і розвитку ринку зерна та продукції його переробки, визначено: первинні (надання і забезпечення економічної свободи, автономність економічних дій на засадах соціального партнерства, сприяння розвитку конкуренції, прозорість ринку), обов’язкові (державна підтримка і регулювання ринкового середовища, розвиток інфраструктури ринку зерна, становлення різних форм власності і створення рівних умов їх функціонування), цивілізаційні (підтримка соціальної сфери, етична коректність дій на ринку, послідовна інтеграція національних ринків в систему світових господарських зв’язків) умов. 3. Існуючі методики оцінки інтенсифікації виробництва або не враховують всіх аспектів виробничої діяльності підприємства, або непристосовані до нових умов господарювання на селі; в зв’язку з цим запропоновано вдосконалену методику оцінки, яка включає визначення рівня інтенсивності і економічної ефективності інтенсифікації, виду процесу розвитку, класифікацію економічної ефективності інтенсифікації за пропонованими ознаками. 4. Виробництво зернових в регіоні прибуткове і рентабельне, але сумарна ефективність виробництва та збуту зерна має несталу динаміку (за період 1999 – 2004 рр. рівень рентабельності коливався від 0,7 до 41,2%, питомого прибутку на одиницю реалізації від 0,76 грн./т до 112,74 грн./т) під впливом зміни обсягів, середньої ціни збуту й собівартості виробництва. Зростання собівартості, насамперед, зумовлено збільшенням питомих затрат в результаті подорожчання вартості основних витратних елементів та їх нераціонального використання. 5. Внаслідок відсутності належного економічного обґрунтування здійснюваних заходів з інтенсифікації виробництва, їх безсистемності та неузгодженості розвиток зерновиробництва в Дніпропетровській області відбувається на затратній основі і має деінтенсифікаційний характер - розмір витрат в одиницю площі з 2000 по 2004 рр. зріс на 196 грн./га, а питомий прибуток скоротився на 9 грн/га. 6. Підвищення ефективності виробництва зернових культур забезпечується подоланням затратної природи інтенсифікації шляхом впровадження запропонованого механізму, в якому поєднуються результативні низьковитратні та високоокупні методи – внесення науково-обґрунтованих доз мінеральних добрів, використання засобів захисту і регуляторів росту рослин, посіву сортів і гібридів інтенсивного типу по кращих попередниках, здійснення технологічних заходів в оптимальні строки. Комплексне використання цих методів при вирощуванні озимої пшениці в підзоні північного Степу дає можливість додатково одержати біля 504 грн прибутку з 1 га та підвищити рентабельність на 15,5 %. 7. Оптимізація регіональної структури посівів зернових культур за запропонованою методикою на основі споживчого підходу розподілу посівних площ і реалізованої на ПЕОМ економіко-математичною моделлю дозволяє, виходячи з обраного критерію оптимальності, визначити співвідношення посівів, яке забезпечує вироблення продукції в межах дійсного споживчого попиту за сегментами ринку та досягнення самозабезпеченості регіону за всіма культурами зернової групи, при дотриманні раціональної структури розміщення культур. 8. В результаті дослідження регіонального ринку зерна встановлено, що його особливостями є спеціалізація на виробництві озимої пшениці, ярого ячменю і кукурудзи, спрямованість виробництва на внутрішній ринок і його поступове зміщення в приватний сектор; негативними чинниками функціонування ринку зернових є нераціональне землекористування, погіршення умов перезимівлі рослин, застарілість техніки, обмеженість матеріально-технічних ресурсів та можливостей їх поповнення, підсилення диспаритету цін, слабкий розвиток інфраструктури ринку, реалізація виробниками більшої частки своєї продукції через два-три місяці після збирання, високі маркетингові витрати. 9. Вплив психологічного чинника на кон’юнктуру ринку в формі негативних очікувань відбувається у вигляді порушення ринкової рівноваги в бік зростання попиту та стрибків значень цінового чинника; наявність сезонного чинника зумовлює падіння цін в серпні-вересні, незначне зростання (фіксування невисокого рівня) до грудня-січня, зростання з грудня-січня по березень з подальшою фіксацією (іноді – незначними коливаннями в більшу сторону). 10. Ефективними елементами вдосконалення функціонування ланцюгових відносин в системі “виробництво-збут” зерна є: скорочення довжини каналу розподілу у випадку переваги прямого маркетингу над альтернативними каналами збуту, маневреність в виборі каналів маркетингу, створення вертикальних і горизонтальних інтеграційних об’єднань між виробничими, збутовими і обслуговуючими структурами на умовах об'єктивного підходу до розподілу прибутку, отримуваного від реалізації зернової продукції, підсилення участі держави в зерновому ринку, в т. ч. шляхом створення адміністративних інтеграційних об’єднань для виконання цільових державних програм підтримки та протекціонізму вітчизняного зернового ринку. 11. Оцінка доцільності переходу на прямий маркетинг передбачає поетапне визначення переваги маркетингового каналу, розрахунок ефектів та обґрунтування економічної ефективності зміни маркетингових каналів, прогнозування ефективності вкладень. |
