Узагальнення результатів теоретичної та дослідно-експериментальної роботи дає підстави для таких висновків: 1. Перехід вищої освіти в Україні на новий якісний етап стимулював наукові пошуки щодо створення соціально-педагогічних систем, спрямованих на вирішення соціальних проблем, з якими стикається молодь у процесі входження в студентське середовище. 2. У ході дослідження виявлено, що у XX ст. у вищих навчальних закладах проводилася певна робота щодо соціалізації і виховання студентства. При цьому простежувався вплив навчальної групи на студента; роль кураторів у вирішенні їхніх проблем тощо. Студентська група виступала як самокерований колектив, органи якого завжди працювали на громадських засадах. Педагогічна допомога студентам щодо адаптації в нових умовах навчання надавалася шляхом адресних консультацій та призначенням соціальної допомоги. Проте цей період характеризується недостатньою вивченістю механізмів формування соціальної активності студентів протягом всього навчання, а практичний рівень розв’язання соціальних проблем студентства не відповідає вимогам сучасного розвитку суспільства. 3. Виявлено особливості діяльності різних форм соціальної підтримки студентської молоді, зокрема: на рівні структурних підрозділів ВНЗ, державних установ, які реалізують молодіжну політику, молодіжних громадських організацій, а також визначено управлінські аспекти їх ефективного забезпечення у роботі зі студентами. Нами доведено і перевірено у практичній діяльності такі аспекти управління: програмно-цільове, адаптивне, менеджмент, самоуправління та самоорганізованість. 4. У вищих навчальних закладах механізми управління навчально-виховним процесом не охоплюють вирішення значної кількості соціальних проблем, з якими стикаються студенти: проблеми соціалізації, адаптації на молодших курсах, вирішення гострих соціальних питань, які пов’язані з проживанням у гуртожитку; профілактика негативних явищ, формування здорового способу життя, набуття професійного досвіду студентів споріднених спеціальностей тощо. 5. Доведено необхідність розробки науково обґрунтованої і організаційно-управлінської моделі СтСС. Ця модель відбиває структурні компоненти відповідного спеціалізованого формування (СтСС) та його субординаційні й координаційні зв’язки, які встановлюються у процесі функціонування у ВНЗ. Організаційний аспект моделі складають структурні компоненти СтСС (відділ профілактики, відділ молодіжних ініціатив, методичний та організаційний відділи) та соціальні програми, що розробляються на основі попиту студентів і зумовлюють зміст та послідовність реалізації соціальної роботи у студентському середовищі. Управлінський аспект представляє порядок взаємодії її вертикальних та горизонтальних зв’язків, що визначають підпорядкованість дій або партнерську взаємодію, а також містить алгоритм розробки структури суспільної системи (СтСС) та структури взаємодії в реалізації соціальних програм. Визначено, що організаційно-управлінська модель СтСС характеризується періодичністю впровадження у ВНЗ (початковий та основний періоди). У залежності від суб’єктів управління організаційно-управлінська модель СтСС може мати різні форми підпорядкування: а) державним органам влади; б) адміністрації ВНЗ; в) змішаного підпорядкування; г) незалежного функціонування. При цьому доведено пріоритетність змішаного підпорядкування. 6. Успішне вирішення проблем соціалізації студентської молоді й ефективний розвиток структури СтСС можливі за умови реалізації спеціально створеної технології, яка включає стратегію, принципи, комплекс засобів із певним порядком застосування методів впливу та критеріями оцінки ефективності цього впливу. 7. Створення СтСС потребувало вирішення проблеми кадрового забезпечення, що обумовило розробку й впровадження науково-методичного комплексу, який забезпечує підвищення професійного рівня спеціалістів, які включаються у соціально-виховну роботу, що адаптована саме до студентського середовища. Функціонування СтСС показало, що підвищення ефективності їх діяльності можна досягати такими шляхами: адаптації типової моделі СтСС до умов певного вищого навчального закладу; прояву готовності ВНЗ до партнерської співпраці зі студентами, опираючись на їх соціальну активність та наявність активної громадянської позиції; введення обов’язкової програми підготовки соціально-педагогічних кадрів, з урахуванням специфіки студентського середовища (для чого запроваджувалася авторська навчальна програма); запровадження методик та форм соціальної роботи згідно з розробленими соціальними програмами, посилення фактору самоорганізації в діяльності СтСС; впровадження моніторингу та поточного коригування її діяльності. 8. Для оцінки ефективності діяльності СтСС розроблена методика оцінювання як складової системи управління соціально-виховним процесом у ВНЗ. Проведене оцінювання показників діяльності СтСС протягом 2003 р. показало, що рівень звернення студентів до цих служб неоднорідний і залежить від періоду навчання: в період сесій кількість бажаючих звернутися до СтСС дещо знижується. Доцільність використання створених служб підтвердилася стійкою тенденцією росту кількості студентів, які виявили бажання співпрацювати з спеціалістами СтСС для вирішення своїх проблем (протягом 2003 р. кількість індивідуальних звернень збільшилася до 866 осіб; кількість проведених групових заходів – до 397 одиниць, а колективних – до 34). Отримані дані свідчать про високий показник індивідуальних звернень, в той час колективна соціальна допомога перебуває поки що на стадії зародження. Результати дисертаційного дослідження дозволяють стверджувати, що запропонована організаційно-управлінська модель СтСС у ВНЗ та визначені організаційно-педагогічні умови її впровадження дозволяють значно підвищити якість надання соціальних послуг студентській молоді. Це підтверджує вихідну гіпотезу та свідчить про повну реалізацію окреслених завдань. Дане дослідження дає можливість виокремити ряд перспективних проблем для подальшого вивчення, а саме: розвиток діяльності мережі СтСС, підготовка нормативно-правової бази її функціонування, розробка механізму управління СтСС, які входять у мережу, виділення та поширення позитивного досвіду їх діяльності у ВНЗ України на основі впровадження моніторингових досліджень. |