У дисертаційній роботі розроблені наукові положення та отримані результати, які у сукупності дають змогу вирішити важливу проблему організації влади у містах зі спеціальним статусом та визначення шляхів удосконалення організації влади в місті зі спеціальним статусом Севастополь. Проведене дослідження свідчить, що поставлені завдання реалізовані, покладена в основу дослідження наукова позиція автора в основному себе виправдала. За результатами здійсненого комплексного та порівняльного аналізу: 1. Досліджено розвиток та зміну наукових уявлень щодо організації влади на місцях, нормативно-правове забезпечення територій зі спеціальним статусом у реґіональній структурі України та законодавчі протиріччя в системі управління містом зі спеціальним статусом Київ. На основі аналізу сучасних теорій та підходів до місцевого самоврядування встановлено, що за сучасних умов місцеве самоврядування є однією з форм децентралізації державної влади. Доведено, що в цьому випадку державні та місцеві інтереси поєднані і саме в цьому зберігається баланс інтересів, який надає стабільності в управлінні та динаміку у соціально-економічному розвитку суспільства. Проте ґрунтовних, комплексних наукових розробок щодо організації влади на територіях зі спеціальним статусом ще недостатньо. У результаті системного аналізу наукових праць, законодавчої та нормативно-правової бази з’ясовано, що на сьогодні відсутній єдиний теоретичний підхід до визначення моделі управління великими містами та містами зі спеціальним статусом, виявлено особливості здійснення місцевого самоврядування та виконавчої влади в них. Досліджено, що в законодавстві України не передбачено різновидів моделей організації управління містами, відмінних за адміністративно-політичним статусом, зокрема містами зі спеціальним статусом. Законодавство України також не визначає моделі управління великими містами, тобто міськими агломераціями. З’ясовано, що понятійно-термінологічний апарат, який використовується у сфері територіальної організації влади, характеризується неузгодженістю і суперечливістю, іноді невизначеністю. Сформульовано нове визначення понять “спеціальний статус міста”, “асоціація органів місцевого самоврядування” та обґрунтовано правомірність вживання кожного з них у державному управлінні, а також необхідність їх нормативного закріплення у національних стандартах, законодавстві України та підзаконних актах з метою введення їх у науковий обіг та практичного використання. Досліджено нормативно-правові аспекти визначення змісту “території зі спеціальним статусом” у реґіональній структурі України. З’ясовано, що територіальний розвиток України характеризується наявністю територій зі спеціальним статусом різного призначення і що крім адміністративно-територіальних одиниць загального призначення: Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, селищ, сіл, у територіальній структурі України виділяються території, які мають спеціальний статус і утворюються для виконання специфічних або тимчасових функцій та завдань і можуть не укладатися в існуючий адміністративно-територіальний устрій, володіють особливим правовим статусом, відносно яких існує спеціальний порядок утворення та механізм управління тощо. Їх умовно поділено на декілька категорій: – території та міста, спеціальний статус яких закріплено у Конституції; – території, спеціальний статус яких обумовлено особливим природним середовищем та історичною спадщиною; – тимчасові створені спеціальні територіальні одиниці в Україні, на яких склалася особлива ситуація, а саме: зони надзвичайної екологічної ситуації, території воєнного та надзвичайного стану, для поліпшення вирішення питань соціально-культурного та економічного розвитку. Зазначено, що взаємовідносини між посадовими особами територіальних одиниць різного функціонального призначення на відповідній території законодавчо не врегульовані. Виявлено переваги та недоліки системи управління у місті зі спеціальним статусом Київ та вказано на неузгодженість та суперечливість чинних законодавчих актів. 2. Проаналізовано наявні у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі моделі територіальної організації влади на реґіональному рівні та в містах, зокрема у містах зі спеціальним статусом, закритими адміністративно-територіальними утвореннями та територіями, на яких розташовані військові формування. З’ясовано, що у різних державах на місцях застосовуються різні системи організації влади, а також, що практично в кожному з них представлені території, які володіють специфічним правовим статусом і механізмом управління, що має певні відмінності від звичайних міст. Встановлено, що за різноманітністю взаємовідносин з розташованими на території військовими формуваннями, загальним для них є те, що правила взаємовідносин з місцевими органами влади, фінансова участь у розвитку територій визначається вищим виконавчим органом країни, виходячи з інтересів як держави, так і місцевого населення. Акцентовано увагу на тому, що існують системи управління територіями, у яких поєднані державні інтереси і інтереси місцевих жителів шляхом вирішення проблем управління не тільки розмежуванням повноважень, а й визначенням територій, на яких діють ці суб’єкти управління, окреслюючи взаємовідносини між владними інституціями. 3. Прослідковано еволюцію організації влади у м. Севастополь. Зауважено, що спеціальний статус місто мало з часів його заснування, а його сучасний статус залишився в спадщину від радянських часів. За допомогою архівних документів досліджено, що межі міста неодноразово змінювалися, внаслідок включення в його межі інших населених пунктів, здебільшого без збереження самоврядних рис. З’ясовано, що на сьогодні адміністративно-територіальний устрій та муніципальне управління в м. Севастополь досить складне і багаторівневе. На сьогодні до складу м. Севастополь входить: 31 населений пункт, що мають статус та 15, які не мають його. Органи місцевого самоврядування представлені Севастопольською міською, 4 районними у місті, 4 сільськими, 1 селищною та Інкерманською міською радами. Севастопольська міська та районні в м. Севастополь ради не мають виконкомів. Севастопольський міський голова не обирається. Рада з числа депутатів обирає голову Севастопольської міської ради. Вказано на те, що за такої процедури обрання ця посадова особа безпосередньо залежить від депутатського корпусу, а не від територіальної громади. На рівні міста та районів в місті існують державні адміністрації, які виконують крім повноважень, визначених Законом України “Про місцеві державні адміністрації”, повноваження виконавчих органів місцевих рад, визначені Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”. 4. Висвітлено особливості взаємовідносин органів влади в м. Севастополь, серед яких те, що Севастопольська міська рада фактично не може повною мірою керуватися ані статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ані статтями, відображаючими діяльність обласної ради, хоча сформована за їх структурою і має взаємовідносини з такою ж як і в області державною адміністрацією. Крім проблеми взаємовідносин між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, існують проблеми у взаємовідносинах між органами місцевого самоврядування різних рівнів, що діють на одній території, володіють однаковим обсягом повноважень та не мають вертикальної підпорядкованості. Досліджено конституційні основи та законодавче забезпечення органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади в аспекті їх взаємодії та доведено, що на сьогодні м. Севастополь залишилось єдиною в Україні адміністративно-територіальною одиницею, де взаємовідношення двох гілок місцевої влади чітко не сформульовані, законодавчо не затверджені. 5. Встановлено характерні ознаки міста як агломераційного центру та визначено що сучасних умовах цивілізації місто – багатофункціональний населений пункт та що кількість функцій, які виконує місто, зростає залежно від величини соціально-економічного, геополітичного потенціалу міста. Досліджено, що фактично об’єднані в єдине ціле інтенсивними господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв’язками агломеровані зони на сьогодні слабо керовані, що поглиблює існуючі економічні, соціальні, екологічні проблеми поселень, які входять до агломерації, а іноді призводить і до політичних конфліктів, пов’язаних із поділом влади в агломерації. Вказано на те, що крім функцій, які виконує місто – агломераційний центр, міста зі спеціальним статусом виконують ще й специфічні функції, покладені на них державою та якими обумовлений їх статус. 6. З’ясовано вплив ЧФ РФ на суспільно-політичний стан у м. Севастополь. Встановлено, що більшість мешканців як споживачі послуг, зацікавлені в збережені російськомовного просторового середовища. Зауважено, що впродовж останніх років з’явилася стійка тенденція до сприйняття та ідентифікації Севастополя як суто українського міста, яке займає гідне місце в адміністративно-територіальному устрої України. 7. Визначено шляхи трансформації територіальних громад та адміністративно-територіального устрою м. Севастополь. Обґрунтовано, що при змінах в організації управління та проведенні трансформації територіальних громад передусім необхідно проаналізувати фінансово-матеріальну базу на її достатність для забезпечення існування кожної з громад, виконання органами місцевого самоврядування функцій і повноважень та здатності створення умов для надання населенню якісних управлінських послуг. Запропоновано за відсутності можливостей до самостійного розвитку після роз’яснювальної роботи та проведення референдуму здійснити входження такої територіальної громади до міської без збереження самоврядних рис. Доведено, що вирішення цих питань у м. Севастополь дало б змогу визначити організацію управління територіями, які входять до складу міста, є сільською зоною, що знаходиться на відстані, та впровадити модель, яка забезпечить надання всім членам об’єднаної територіальної громади однаковий рівень якісних та своєчасних послуг. 8. З аналізу існуючих законопроектів “Про місто-герой Севастополь” зроблено висновок, що наявні законопроекти умовно можна об’єднати у такі групи: з концепцією посилення ролі місцевого самоврядування; з концепцією посилення ролі органів виконавчої влади; з положеннями, що пропонують компроміс у частині можливого делегування повноважень. Зазначено, що внаслідок того, що чинне законодавство України не передбачає відмінних моделей організації влади на місцях, розробити такий законопроект “Про місто-герой Севастополь”, який би відповідав нормам чинного законодавства України, неможливо. Оскільки вирішення питання лежить у політично-правові площині, стан якої не дозволяє вирішити його у законодавчому полі. Обґрунтовано необхідність його вдосконалення. 9. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення організації влади у м. Севастополь та її правового забезпечення. Запропоновано організацію влади у м. Севастополь розглядати як управління містом зі спеціальним статусом, що має стратегічне та геополітичне значення для України, багатофункціональна система якого обумовлена: - виконанням містом додаткових повноважень, які зумовлені його статусом; - співіснуванням на одному територіальному рівні різних за адміністративним статусом органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади та територіальних одиниць різного функціонального призначення; - фактичним посіданням міста в адміністративно-територіальному устрої країни як реґіону; - розвитком міста як агломерації, з співіснуванням у межах однієї територіальної громади інших територіальних громад. Сформульовано та обґрунтовано нову концепцію щодо організації влади в місті зі спеціальним статусом Севастополь за одночасного посилення, з одного боку, організаційно-правового механізму державного управління територіями, на яких розташовані військові формування, які знаходяться в межах міста, та з іншого – у здійсненні місцевого самоврядування без обмежень на решті території міста. Практична реалізація запропонованої внаслідок системного аналізу організації управління територіями зі спеціальним статусом, модель організації влади в м. Севастополь дозволить інтегрувати різнорідні часткові проблеми і, отже, складну групу різноманітних проблем уявити як єдину, в процесі вирішення якої буде здійснений перехід від конфронтації до співробітництва, від протиборства до консолідації зусиль у реалізації владних повноважень всіма суб’єктами. |
