Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Економічна теорія


Броницький Олександр Миколайович. Організаційна культура як інструмент підвищення ефективності функціонування ринкової системи: дисертація канд. екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2003.



Анотація до роботи:

Броницький О.М. Організаційна культура як інструмент підвищення ефективності функціонування ринкової системи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003.

У роботі розкрито економічну суть організаційної культури як базового механізму зняття невизначеності соціальних контактів між суб’єктами економічної системи, котрий має своєю метою первісне взаємне обмеження конфліктів та узгодження принципів співпраці з приводу ресурсів та результатів господарської діяльності, що є фактором досягнення ефективності за Парето.

Розроблено теоретичну модель впливу організаційної культури на функціонування економічної системи. Доведено, що організаційна культура сприяє зменшенню інформаційної асиметрії у конкурентних та неконкурентних обмінах, що наближає систему до Парето-оптимуму навіть за наявності неспроможностей ринку.

Надано розгорнуту характеристику неспроможностей влади щодо максимізації функції суспільної корисності та розкрито особливу роль організаційної культури в оптимізації суспільного вибору у системі механізмів державного регулювання господарчої системи.

Виявлено головні наслідки низької організаційної культури у трансформаційній економіці. Систематизовано та розкрито основні механізми реалізації організаційної культури.

Організаційна культура – це комплекс базових цінностей, які домінують у суспільній системі та мають своєю метою вирішення певних проблем або досягнення певних цілей. Однією з найважливіших суспільних цінностей стосовно економічної системи суспільства є ефективність, зокрема ефективність за Парето. Однак загальносистемний принцип неповноти інформації у реальному житті ускладнює як сам зміст цього критерію ефективності, так і його механізми. Якщо припустити, що іноді не існують узгоджені критерії щодо досягнення корисності та використання інструментів її максимізації, то доводиться визнати досить абстрактний характер самого Парето-ефективного розподілу благ. У цьому випадку господарча діяльність буде більш стохастичною і менш детермінованою, що позбавляє сенсу більшість форм спеціалізації та кооперації економічних агентів. Тому саме існування системи суспільного господарювання та її розвиток можливі лише за умови, що в ній діють комплементарні та субституційні механізми неринкового характеру.

Парето-ефективний розподіл благ виникає внаслідок добровільних дій осіб та фірм, без будь-якого втручання з боку держави. Передумовою його виникнення є самомотивована поведінка – тобто така, в основі якої лежить бажання максимізувати віддачу від активів, якими володіють фірми або окремі індивіди. Проте за деяких обставин, а саме, у ситуаціях, які ми кваліфікуємо як неспроможності ринку, економічна діяльність не призводить до встановлення ефективності за Парето. Негативні наслідки таких ситуацій можуть бути певною мірою послаблені або й цілком усунуті за допомогою державного втручання.

Хоча чотири неспроможності ринку (суспільні блага, зовнішні ефекти, природні монополії та інформаційна асиметрія) й є порушеннями ідеальної конкурентної моделі, ми змогли з’ясувати їхній вплив на економічну ефективність за допомогою таких основних понять, як надлишок виробника та надлишок споживача. Наслідки відмови від інших припущень конкурентної моделі не можна так легко проаналізувати за допомогою стандартних засобів мікроекономіки. Проте це аж ніяк не зменшує важливості їх розгляду, оскільки саме вони часто є підставами для державного втручання.

На початку аналізу ми виходили з двох припущень основної конкурентної моделі, а саме: учасники ринку поводяться конкурентно (перше припущення) та можна вважати, що індивідуальні вподобання сталі й екзогенні (друге припущення). Потім було досліджено, які слід зробити припущення, щоб цю модель можна було поширити на невизначені й багатоперіодні світи. І, нарешті, після введення додаткових припущень був здійснений перехід до моделі, у якій економіка може безвитратно перейти з одного стану рівноваги до іншого.

Проте ефективність – це хоча й важлива суспільна цінність, але не єдина. Людська гідність, економічна свобода, участь в ухваленні політичних рішень – цінності, які заслуговують такої ж уваги, як і ефективність. Дуже часто особи, які ухвалюють рішення (зокрема, й ми самі як члени суспільства) готові відмовитися від певної складової економічної ефективності заради захисту людського життя, встановлення більш рівномірного кінцевого розподілу благ або більшої справедливості в процесі цього розподілу. Тож у роботі, окрім ефективності за Парето, ми дослідили й розподільчі та інші цінності, які також є дороговказами у визначенні напрямків державного втручання в економіку.

Кожне суспільство виробляє й розподіляє товари завдяки певному поєднанню індивідуального й колективного вибору. Більшість індивідуальних виборів, які знаходять своє вираження у ринковому та інших добровільних обмінах, сприяють утвердженню таких суспільних цінностей, як економічна ефективність і свобода. Однак у деяких ситуаціях, що їх було кваліфіковано як неспроможності ринку, індивідуальні вибори відступають від вказаних цінностей у певний передбачуваний спосіб. Колективний вибір, який здійснюють владні структури, створює щонайменше можливість для коригування усвідомлених вад індивідуального вибору. Проте, так само як індивідуальний вибір не завжди сприяє утвердженню суспільних цінностей, іноді не спроможний на таке й колективний вибір. Тому, вивчаючи організаційну культуру та впливаючи на неї, необхідно враховувати існування не лише неспроможностей ринку, а й неспроможностей влади.

Розглядаючи доцільність певного державного втручання в приватні справи, завжди необхідно виявляти обережність. Потрібно пам’ятати, що коригування деяких неспроможностей ринку або досягнення певних розподільчих цілей може коштувати суспільству надто дорого. Теорія неспроможностей влади хоча й висуває важливі попередження про загальні проблеми, які можуть виникнути під час обстоювання суспільних цінностей за допомогою державного управління, проте поки що не дозволяє передбачити конкретні наслідки певних державних втручань. Тому, прагнучи вдосконалити суспільство за допомогою такого втручання, завжди необхідно зважати на те, що це може спричинити й безліч негативних наслідків.

Дослідження причин, внаслідок яких приватні та колективні дії призводять до негативних для суспільства наслідків, створює концептуальну основу для визначення проблем державного управління. Запропоновані в роботі механізми реалізації організаційної культури являють собою певні кроки, що їх може здійснити уряд з метою розв’язання проблем, пов’язаних із неспроможностями ринку та влади, які існують в Україні сьогодні або можуть виникнути в майбутньому, а також для встановлення справедливості в процесі розподілу благ. Оскільки ці проблеми звичайно досить складні і завжди обумовлені певним контекстом, механізми реалізації культури здебільшого повинні бути прилаштовані до конкретних обставин. Результати проведеного дослідження механізмів реалізації організаційної культури можуть бути широко використані в Україні, оскільки вони здатні допомогти уряду визначити найдоречніший варіант дій у кожній конкретній ситуації.

Дослідження організаційної культури як важливої складової соціально-економічної системи показало, що найбільш загальними її цільовими цінностями є ефективність за Парето, справедливість як рівність можливостей, розподільчі цінності, рівномірність розподілу доходів, соціальний добробут. Їх реалізація повинна забезпечувати організаційну ефективність суспільства, яка визначається рівнем і якістю життя його членів, їх соціальною безпекою, а також створенням умов для коеволюції людини, суспільства і природи. Більшість із вказаних проблем вивчається економічною теорією. Разом з тим слід вказати, що, по-перше, вони в економічній теорії ще не визначені як проблеми організаційної культури, що значно знижує цінність її практичної функції; по-друге, дослідження цих явищ з точки зору організаційної культури економічної системи певною мірою розширює поле економіко-теоретичних досліджень за рахунок введення в нього соціокультурних факторів, без яких зараз неможливо забезпечити коеволюцію людини (суспільства) і природи, що є імперативом виживання людства у новому столітті. Тому в економіко-теоретичних дослідженнях проблеми аналізу й використання організаційної культури повинні зайняти відповідне місце і сприяти вирішенню завдань соціально-економічного розвитку в транзитивних суспільствах.

Публікації автора:

1. Александров В.В., Броницький О.М. Історія розвитку уявлень про корпоративну культуру в науці управління // Вісник Харківського державного університету – № 415: Економічні проблеми регіональної економіки в умовах ринку. – Х.: Різо ХДУ, 1999. – С. 218-227.

2. Броницький О.М. Вдосконалення організаційної культури в установах комерційних банків України // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Економічна серія. – № 482. – Х.: Різо ХНУ, 2000. – С. 245-246.

3. Броницький О.М. Поважне ставлення до працівника як одна з найважливіших складових ефективної організаційної культури // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Економічна серія. – № 508. – Х.: Різо ХНУ, 2001. – С. 349-351.

4. Броницький О.М. Функції організаційної культури // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Економічна серія. – № 530: Проблеми прискорення розвитку економіки. – Х.: Різо ХНУ, 2001. – С. 97-100.

5. Броницький О.М. Організаційна культура як інструмент підвищення ефективності функціонування ринкової системи // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Економічна серія. – № 575. – Х.: Різо ХНУ, 2002. – С. 217-221.