Анотація до роботи:

Зубрєва Н.В. Організаційна культура як соціальне явище – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні і галузеві соціології. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003.

Дисертаційну роботу присвячено вивченню організаційної культури як соціального явища. Застосовано фундаментальні соціологічні теорії, які розширили уявлення про елементний склад, функції, а також механізми формування й розвитку організаційної культури. У роботі уточнено поняття організаційної культури, з’ясовано механізми сполучення в ній універсальних і локальних пластів культурної реальності. Розроблено параметри вивчення організаційної культури соціальних служб на основі з’єднання системи стандартів, які визначають діяльність організацій соціальної сфери, та ціннісно-нормативних комплексів, притаманних для організаційної культури як соціального явища. Доведено, що формування організаційної культури в умовах віртуалізації соціально-економічної сфери відбувається в межах нових організаційних форм – віртуальних корпорацій, мережних організацій, що зумовлює нове змістове наповнення її елементів. Обґрунтовано висновок про те, що до організаційної культури доцільно застосовувати “м'яке” регулювання, яке припускає створення матеріальних, організаційних, соціально-психологічних, технологічних умов у межах організації, а також потребує її соціологічної діагностики.

У дисертаційному дослідженні автором систематизовано основні підходи до вивчення організаційної культури на основі декілька критеріїв. Аналіз теоретико-методологічних підходів підтвердило тезу про багатогранність і соціальний характер цього організаційного феномена. Виділено сутнісні риси організаційної культури, її елементи, її функціональне призначення. Виявлено специфіку відбиття локальних і універсальних чинників в організаційній культурі.

Виокремлено детермінанти формування організаційної культури соціальних служб, а саме: ціннісно-нормативні орієнтири внутрішньоорганізаційного життя радянського періоду та сучасні моделі соціальної роботи, які впроваджуються у вітчизняних організаціях. У роботі запропоновані параметри вивчення організаційної культури соціальних служб, який складають два блоки. Перший блок – це загальні культурні передумови діяльності системи соціальної роботи. Другий блок параметрів містить нормативний аспект, який стосується взаємин соціального працівника з державними і недержавними організаціями, ставлення соціального працівника до клієнтів і зміст якого значною мірою зумовлює параметри культурного комплексу взаємин із зовнішнім середовищем; діяльнісно-рольовий комплекс організаційної культури соціальної служби, який ґрунтується на стандартах поведінки соціального працівника щодо колег і на стандартах професії соціального працівника. Стандарти ставлення до професії виступають критеріями оцінки і управлінського культурного комплексу організаційної культури, вірніше, його однієї зі складових частин.

Також підкреслюється, що в сучасній управлінській теорії і практиці організаційна культура виступає елементом нової парадигми управління та ціннісно-нормативною основою реалізації всього комплексу новітніх управлінських технологій. Це зумовлює інтерес до проблеми припустимих меж стосовно зміни й управління організаційною культурою. До організаційної культури може бути застосоване регулювання, що, на відміну від управління, припускає створення відповідних умов для виробництва, збереження, розподілу культурних цінностей. Процес зміни організаційної культури, який відповідає вимогам нової управлінської парадигми, повинен відбуватися в руслі згоди і толерантності, не беззастережного заперечення вже існуючих культурних зразків, а вкорінення нових культурних традицій у старі.

Вивчення організаційної культури як у теоретичному, так і в прикладному плані – досить широка галузь науки, яка охоплює у собі надзвичайно велику кількість напрямків цієї проблематики. Необхідність культурної трансформації – це реальність не тільки для українських, але й для західних організацій, які функціонують у просторі, зміни у якому поширюються дуже швидко. Тому життєво необхідними стають дослідження інструментів діагностики організаційної культури, формування систематизованої стратегії розвитку організаційної культури, що відповідає як специфіці діяльності організації, так і “викликам” зовнішнього оточення. Це, у свою чергу, складає окремі блоки наукових пошуків у царині соціокультурних особливостей організацій сучасного світу. Практичне значення матимуть подальші дослідження культурного складника організацій соціальної сфери.