Автор узагальнює основні результати дослідження та наголошує, що діалектичний метод допоміг виконати всебічний аналіз організаційної свідомості та створити модель її функціонування. У ході дослідження проблеми формування організаційної свідомості автор дійшов висновку, що організаційна свідомість – це одна з проблем філософської антропології, яка сьогодні поєднує в собі як теоретичні спроби пошуку сутності людини, так і практичні способи пристосування до нових умов життєдіяльності, а саме формування та функціонування інформаційного суспільства. У ході методологічного аналізу в роботі було здійснено теоретичне узагальнення поняття “організаційна свідомість” на основі поєднання широкого і вузького його розуміння, а саме - це осмислення та переживання людиною впливу організаційних ідей, знань, поглядів, цінностей, норм поведінки, почуттів тощо на процеси утворення, упорядкування та вдосконалення структур повсякденного власного буття. На основі виділених наукових підходів до розуміння організаційної свідомості – тектологічного, управлінського, психологічного, поведінкового, педагогічного, культурологічного та аксіологічного – у роботі простежено напрями дослідження організаційної свідомості, що характеризують основні тенденції її аналізу, але не вичерпують усіх можливих її досліджень. Між представниками різних напрямків ведеться полеміка, яка обумовлена складністю досліджуваного феномена та вихідними позиціями авторів. Розкриваючи природу та сутність організаційної свідомості, були виділені її основні характерні властивості: рефлексивність, тобто здатність людини до самоосмислення своїх вчинків та поведінки в цілому; активність або активне творче відношення до дійсності, тобто таке діяльнісне відношення, в якому суб’єкт виступає як активний носій та провідник організаційних норм, принципів, ідеалів; спрямованість як певна вибірковість форм поведінки, діяльності та відносин індивіда з іншими людьми; нормативність – система норм і вимог, установлених для регулювання організаційних процесів та відносин; знаковість – система вербальних та невербальних символів, через які здійснюється комунікація людей, виражається відношення людини до дій та вчинків оточуючих, відбувається передача організаційного досвіду. На основі морфологічного аналізу обґрунтовано структуру суспільної та індивідуальної організаційної свідомості. Структура суспільної організаційної свідомості представлена у вигляді двох взаємопов’язаних рівнів: повсякденного та теоретичного, відмінність між якими полягає у глибині відображення організаційних явищ. Повсякденна організаційна свідомість представлена такими структурними елементами, як організаційні норми, оцінки, звичаї, традиції, відображає повсякденні відносини між людьми. Теоретична організаційна свідомість представлена організаційними поняттями, концепціями, відображає глобальні організаційні проблеми. Інтегральним елементом суспільної організаційної свідомості виступають організаційні цінності та ціннісні орієнтації, які виконують важливу роль в організації цього складного системного утворення. Структура індивідуальної організаційної свідомості представлена трьома взаємопов’язаними сферами: раціональною, вольовою та емоційно-чуттєвою. Елементи всіх трьох сфер акумулюються в організаційних переконаннях, що складають ядро індивідуальної організаційної свідомості та виконують важливу функцію перетворення організаційних цінностей в надбання особистості, які спонукають її діяти згідно зі своїми ціннісними орієнтаціями. На основі функціонального аналізу створена концептуальна модель функціонування організаційної свідомості, яка розкриває механізм її самовідтворення на індивідуальному та колективному рівнях. Таким чином, організаційна свідомість людини самовідтворюється в процесах самоорганізації, реалізується через цілеутворення та технології самоменеджменту. Відповідно на колективному рівні сукупний інтелект виявляється в процесах соціальної самоорганізації, реалізується через механізм цілепокладання та технології управління. На основі діалектичного аналізу індивідуальної і суспільної організаційної свідомості встановлено, що вони тісно взаємопов’язані і їх єдність полягає: 1) в тому, що обидва явища володіють здатністю відображати відносини, які складаються між людьми, крізь призму упорядкованості; 2) вони формуються та розвиваються в процесі діяльності і впливають на цю діяльність, визначають та регулюють її; 3) суспільна та індивідуальна свідомість пов’язані з мовою, за допомогою якої від покоління до покоління передається організаційний досвід людей; 4) їх об’єднують належні їм функції (самоорганізації, управління); 5) суспільна та індивідуальна організаційна свідомість містять у собі раціональну (знання, поняття, судження) та емоційну (почуття, схильності, мотиви) сфери. Відрізняються суспільна та індивідуальна організаційна свідомість за об’ємом, формами, засобами і часом існування, закономірностями формування та за іншими важливими характеристиками. У роботі визначено критерій зрілості організаційної свідомості, яким виступає організаційна культура, що розуміється як зумовлений попереднім організаційним досвідом певний рівень гармонійного розвитку людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті організаційні знання в практичній діяльності, а також способи упорядковуючих дій та організаційної поведінки індивідів або соціальних груп. Показники зрілості організаційної культури залежать від її рівня і носія, а саме: на індивідуальному рівні носієм організаційної культури виступає особистість, яка у повсякденній і професійній діяльності керується як нормами спільного життя з іншими людьми, так і виробляє особисту культуру керівника і культуру управління; на колективному рівні носієм виступають об’єднання людей, які в національній і корпоративній культурі формують внутрішню діяльність та зовнішню стратегію. Критерій та показники зрілості організаційної свідомості були апробовані у ході порівняльного аналізу розвитку організаційної свідомості німців, французів та українців. |
