1. Особисті підсобні господарства наполегливо підвищують товарність свого виробництва - в багатьох випадках до 70-80%, внаслідок чого на сьогодні вже до 20% всіх особистих підсобних господарств на Дніпропетровщині набули потенціалу селянських (фермерських) господарств. 2. У 1992-1999 рр. дельта чисельного приросту селянських (фермерських) господарств на Дніпропетровщині, як і в цілому по Україні, була незначною – в середньому 2,5 відсотка щорічно, а підсумки їх господарсько-економічного господарювання виявилися набагато нижчими не лише від особистих підсобних господарств, а навіть і колективних сільськогосподарських підприємств. У землекористуванні селянських (фермерських) господарств знаходилося лише 4,4% земельних угідь, які використовувалися з гранично низькою ефективністю. Зокрема, за урожайністю всіх сільськогосподарських культур селянські (фермерські) господарства поступалися всім іншим агроформуванням загалом в 1,5–2 рази, а їх частка у виробництві валової продукції становила не більше 3–4%. 3. Особливою негативною рисою сформованих на Дніпропетровщині селянських (фермерських) господарств є суто одногаяузева спеціалізація їхньої виробничої діяльності. Вдавшись до вирощування лише високоприбуткових культур, переважно соняшнику, вони ігнорували всі агротехнічні вимоги, не налагодили науково обгрунтованих сівозмін, занедбали кормові культури і майже повністю позбулися тваринницької галузі. На сьогодні понад 65% всіх селянських (фермерських) господарств області взагалі не ведуть товарного тваринництва. Основний тягар забезпечення населення м'ясо-молочними продуктами припав на особисті підсобні господарства та на імпорт зарубіжної продукції. 4. Чинники низької ефективності господарювання селянських (фермерських) господарств надто численні і носять переважно об'єктивний характер. Ми згрупували їх у три самостійні категорії, а саме: важка доступність для фермерів стартового капіталу, внаслідок чого вони не в змозі створити достатню матеріально-технічну базу для свого виробництва; домікуючі ножиці в цінах на сільськогосподарську і промислову продукцію; економічно необгрунтований податковий прес, який позбавляє селянські (фермерські) господарства можливості нагромаджувати достатні обігові кошти для розширення та удосконалення виробництва. 5. Прийняття Верховною Радою України нового Земельного кодексу в жовтні минулого року на становищі приватного сектора ще ніяк не встигло позначитися, але прийняття урядом Національної програми розвитку агропромшслового виробництва і соціального відродження села та Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (1999 р.) вже приносять свої перші позитивні результати. Протягом 2000-2001 рр. частка приватного сектора у загальнонаціональному виробництві валової сільськогосподарської продукції зросла до 65%. 6. Хоч масове розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств мало багато негативних наслідків, але воно певною мірою зміцнило фермерський рух як кількісно (приріст селянських (фермерських) господарств в області – 7,2%), так і якісно – розширило їх землеволодіння і землекористування (до 97 га на одне селянське (фермерське) господарство), покращило мсатеріаль-но-технічний стан і призвело до збільшення валової продукції до 6%. Позитивним слід вважати появу перших ознак відродження у фермерському русі тваринницької галузі. 7. Для підвищення виробничої дієвості і соціально-економічної значущості приватного сектора необхідно надати особистим підсобним господарствам офіційного статусу селянських присадибних господарств з відповідною державною підтримкою їх матеріально-технічного забезпечення та агрономічного, зоотехнічного і ветеринарного обслуговування, що логічно сприятиме становшенню та зміцненню фермерського руху. 8. Запропоновано упорядкувати податкові навантаження на приватний сектор до раціональних меж, що автоматично ліквідує безліч негативних наслідків у фермерському господарюванні, в тому числі звільнить фермерський рух від масової протиправної і принизливої «подвійної бухгалтерії». 9. У сфері виробництва потрібно заохочувати розвиток приватних господарств з багатогалузевою діяльністю, яка об'єднувала б основні і допоміжні вапюбництва в єдиний замкнутий безвідходний цикл з посиленням експортного потенціалу фермерського виробництва, зменшенням сезонності праці, а відтак і підвищенням зайнятості сільського населення. 10. На всіх ступенях державної владної вертикалі, а особливо на її низовому і середньому рівнях, потрібно сприяти відродженню і удосконаленню порушеної на селі інфраструктури і домагатися зацікавленості і підвищення привабливості та престижності праці на землі для нових, молодих поколінь сільських жителів. |