У дисертаційному дослідженні на теоретичному і практичному рівнях вирішено актуальне наукове завдання щодо обґрунтування необхідності застосування удосконалених організаційно-економічних механізмів державного регулювання національного туризму. Отримані в процесі дослідження наукові результати в сукупності дали можливість зробити відповідні висновки й внести певні пропозиції. 1. Усебічний аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, присвячених проблемам державного регулювання туристичної сфери, свідчить, що вони належать до найважливіших управлінських та організаційних проблем, які на сьогодні характеризуються недостатнім рівнем вивчення і розв’язання яких зумовлює необхідність ґрунтовних та комплексних досліджень. 2. На основі докладного вивчення існуючих положень теорії державного управління в роботі здійснено аналіз понять “державне управління сферою туризму”, і “державне регулювання туристичної сфери”. Наведено визначення цих понять. Під першим з них розуміється процес здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, суттю другого є застосування системи методів державного управління, що здійснюються державними органами влади з метою стабілізації та пристосування вітчизняного туризму до постійних суспільних змін. Запропоновано метод узгодження вживання дефініцій “туристичний” та “туристський” шляхом затвердження на законодавчому рівні єдиного терміна – “туристичний”. Розроблено авторську класифікацію туризму за певними критеріями, яка враховує специфіку туристичної діяльності сучасності. 3. Вивчення нормативно-правової бази туристичної сфери дає підстави зробити висновок, що основою правового регулювання туристичної сфери України є Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм”, який визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України у сфері туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров’я, на безпечне для життя довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Проте виявлені певні неузгодженості у нормативно-правових актах щодо регулювання вітчизняного туризму, визначення ключових понять та термінів, процесу організації туристичної діяльності, формування ефективного ринку туристичних послуг тощо. Розв’язання існуючих суперечностей стосовно регулювання туристичної сфери має здійснюватися шляхом перегляду норм чинного законодавства, внесення змін до нього та прийняття нових редакцій законів України “Про туризм”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування в Україні” тощо. 4. Доведено, що сучасна трансформація, яка відбувається у державі, вимагає нових наукових підходів до такого багатогранного явища, яким є туризм. Існуюча теоретична і методологічна база туризму подекуди не здатна вирішити проблеми, які постали в умовах масштабних змін у суспільстві. Встановлено, що розробка нових підходів до розвитку туризму України неможлива без участі держави, оскільки він включає в себе більшість видів діяльності людини. З’ясовано, що держава, маючи великі можливості впливу на туризм, може заохочувати або стримувати розвиток тих чи інших відносин у туристичній сфері, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль. На сьогодні великого прикладного значення набуває проблематика, пов’язана з підвищенням ефективності організації та діяльності системи державного управління туризмом. З наукових позицій пояснення природи та сутності державного управління туристичною сферою передбачає його дослідження як системи та процесу у взаємодії з навколишнім соціально-економічним та політичним середовищем. 5. Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку туристичної сфери досить складно визначити організаційно-економічні засади побудови раціональної системи державного управління туризмом, оскільки необхідно більш чітко розмежувати компетенції та відповідальності органів державного управління сферою туризму, оптимізувати існуючі механізми державного регулювання, а також визначити межі впливу держави на розвиток вітчизняного туризму, адже сучасні умови характеризуються поєднанням ринкових механізмів регулювання з державними. За результатами вивчення структурних елементів системи державного управління туризмом встановлено, що основними вимогами до неї є забезпечення взаємодії всіх елементів управлінської структури та прозорості прийняття управлінських рішень; здійснення функцій прогнозування і стратегічного планування як однієї з основних вимог ефективної туристичної політики; покращання якості управління на всіх стадіях розвитку туризму. 6. Базою розвитку туризму є туристично-рекреаційні ресурси, які представляють комплекс природних, соціально-економічних, культурно-історичних та інших елементів певних територій, які мають певні властивості щодо задоволення туристичних потреб. Проте доведено неефективність їх використання, а подекуди і повне знищення невідновлюваних природних об’єктів, що зумовлює необхідність державного регулювання цих процесів. Зважаючи на викладене вище постала потреба встановити на державному рівні нові гранично допустимі норми використання туристично-рекреаційних ресурсів. 7. На сьогоднішній день темпи зростання якісних та кількісних показників туризму свідчать про підвищення добробуту населення країни, адже туристичний ринок відображає більшість процесів, які відбуваються в державі. Установлено, що для подальшого розвитку вітчизняного туризму потрібно: створити розгалужену інфраструктуру туризму, яка б задовольняла всі потреби осіб, що подорожують; провести диверсифікацію асортименту туристичних послуг та підвищити якість обслуговування туристів; визначити пріоритетні види вітчизняного туризму з урахуванням існуючих ресурсів та традицій народу і спрямувати фінансові потоки на їх розвиток; забезпечити сприятливий інвестиційний клімат і розробити оптимальні форми залучення вітчизняних та іноземних інвесторів у туристичну сферу; активно залучати приватний сектор до туристичного бізнесу; сформувати висококваліфікований кадровий корпус туристичної сфери; розробити дієву державну туристичну політику та механізми її реалізації. 8. Становлення національного туризму паралельно з існуючими суспільними змінами зумовлює складність та неоднозначність формування туристичної політики держави. Суперечливість цього процесу пояснюється недосконалістю законодавчої та нормативно-правової бази, відсутністю ефективних механізмів державного управління цією сферою, протистоянням державному регулюванню окремих суб’єктів туристичної діяльності. Автором визначено, що туристична політика має базуватися на застосуванні вдосконалених механізмів державного регулювання, які вимагає сьогодення. Тільки в умовах ефективного державного регулювання можливе забезпечення ринку високоякісними послугами туризму. Важливою умовою розвитку туризму як визначального фактора модернізації економіки й стабілізації соціальної обстановки є участь держави у формуванні сприятливої атмосфери для розвитку туризму, патронуванні розвитку базових галузей, участі в інвестиційній діяльності і розвитку матеріально-технічної бази. 9. Доведено, що існуючі організаційно-економічні механізми державного регулювання туристичної сфери, які покликані забезпечувати реалізацію цілей та завдань туристичної політики, потребують удосконалення. Пропонується переглянути їх суть з погляду економічної доцільності та об’єктивних можливостей щодо подальшого розвитку вітчизняного туризму. Установлено, що механізми державного регулювання виступають як єдина система забезпечення взаємопов’язаної діяльності складових туристичної сфери в межах певної організаційної структури управління, яка включає в себе розробку комплексних програм розвитку туризму і оптимальне використання туристичних та рекреаційних ресурсів відповідно до обраних пріоритетів розвитку національного туризму. Удосконалені організаційно-економічні механізми державного регулювання туристичної сфери є складовою механізмів регулювання і включають запропоновані в роботі інструменти стратегічного планування, урахування факторів ринкового середовища, формування принципів, функцій управління й методів їх реалізації, організаційну структуру управління вітчизняним туризмом. Всі перераховані елементи розглядаються в роботі у системному взаємозв’язку. Таким чином, запропоновані організаційно-економічні механізми державного регулювання мають такі характеристики: відповідність системі і організації структури управління, забезпечення стійких і оптимальних зв’язків між складовими сфери туризму, узгоджене прийняття управлінських рішень на всіх рівнях управління, динамічне і гнучке управління туристичною сферою та її координація, швидке реагування на зміни, що відбуваються у туристичній сфері та в суспільстві в цілому. 10. Виявлено, що деякі аспекти досліджуваної проблеми потребують подальшого теоретичного вивчення і практичної реалізації, зокрема: - полегшення доступу туристичних підприємств до кредитних ресурсів; - посилення взаємодії органів державної влади з громадськими організаціями в сфері туризму; - підвищення рівня зайнятості місцевих жителів шляхом створення нових робочих місць на підприємствах туристичного бізнесу; - зменшення бар’єрів входу суб’єктів туристичної діяльності до туристичної сфери; - посилення системи примусу дотримання державних екологічних стандартів тощо. Подальші дослідження в предметній сфері мають здійснюватися за напрямами розвитку й застосування одержаних результатів і висновків до вдосконалення існуючих механізмів державного регулювання туризму України та формування конкурентоздтного національного туристичного продукту. | 