У дисертації наведено теоретичне узагальнення й новий підхід до вирішення наукового завдання, що полягає у розробці методичних і практичних підходів до забезпечення екологічної безпеки підприємств харчової промисловості. Результати дисертаційного дослідження дозволили сформулювати наступні висновки теоретико-методологічного, методичного та практичного характеру. 1. Екологічна безпека є невід’ємною характеристикою промислового підприємства, стан якої зумовлює рівень конкурентоспроможності підприємства та його економічну ефективність. Ми визначаємо екологічну безпеку як стан, за якого функціонування підприємства прямо або опосередковано не призводить до погіршення якості навколишнього природного середовища, нанесення прямих або опосередкованих збитків населенню та/або державі, підприємницьким структурам. Забезпечення екологічної безпеки передбачає управління екологічним ризиком протягом усього циклу існування підприємства відповідно до обраного сукупного ризику екологічних небезпек, що створюються промисловим підприємством. Головною умовою безпечної експлуатації промислового підприємства є дотримання встановлених проектом мінімальних умов щодо кількості, характеристик, стану, працездатності та умов технічного обслуговування систем, важливих для безпеки, за яких забезпечується дотримання меж безпечної експлуатації. 2. Удосконалення організаційно-економічного механізму екополітики має на меті поєднання ефективного державного регулювання, яке базується, з одного боку, на дотриманні внутрішнього екологічного законодавства, нормативно-правової бази й посиленні екологічних вимог на всіх рівнях державного управління та організації виробництва, а з іншого – на зростанні ролі підприємств шляхом запровадження сучасних систем екоменеджементу, зокрема в галузі стандартизації (ISO 14000 та ін.). 3. Оцінюючи вплив екологічних ризиків на витрати для забезпечення безпеки й ліквідацію наслідків реалізованих небезпек, можна виявити деяку величину прийнятного суспільством екологічного ризику на даному етапі соціального й економічного розвитку як плата за володіння об'єктом підвищеної небезпеки. 4. Доведено, що оцінку еколого-економічної ситуації та з'ясування основних причин забруднення навколишнього природного середовища доцільно здійснювати шляхом використання запропонованого в дисертаційному дослідженні індексу екологічної ефективності промислового виробництва. 5. Екологічна небезпека підприємств харчової промисловості насамперед пов’язана насамперед із функціонуванням великих м'ясокомбінатів, боєнь, консервних заводів, молокозаводів, які використовують в холодильних установках аміак як холодоагент. Ці підприємства розміщені поблизу або в межах густозаселених територій. 6. Рівень небезпеки підприємств харчової промисловості Черкаської області обумовлений особливостями історичного розвитку українського суспільства. Найвищий рівень небезпеки серед підприємств харчової промисловості Черкаської області виявлено 16 підприємств: Іркліївський, Городищенський, Звенигородський, Шполянський, Канівський, Монастирищенський молокопереробні заводи, Ватутінський, Уманський м’ясокомбінати, Іванівський, Смілянський цукрові заводи та інші. У процесі виробничої діяльності вони використовують велику кількість хімічно-, вибухо-, пожежонебезпечних речовин в умовах застосування застарілих технологій та устаткування. 7. Фінансування природоохоронної діяльності на промислових підприємствах має здійснюватися відповідно до принципів платності, наукової обґрунтованості, економічної відповідальності, трансформування зовнішніх економічних ефектів у внутрішні екологічні витрати. Зростання обсягів фінансування за рахунок власних коштів підприємств повинно також передбачати використання позичених коштів на безвідсотковій та безповоротній основі, в тому числі з держфондів охорони природи, інвестиційних фондів. 8. Запровадження страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища потребує розробки методики розрахунку страхового тарифу; визначення форми страхування, страхового поля потенційно небезпечних об’єктів та встановлення джерела уплати страхових внесків. Запропонований методичний підхід дає змогу проводити групування підприємств за рівнем екологічної безпеки, що покладено в основу розрахунку ризикової надбавки при обчисленні страхового тарифу. Стимулююча роль страхування полягає в застосуванні тарифної ставки, розмір якої залежить від рівня екологічної безпеки промислового підприємства. 9. Показник еколого-економічної ефективності промислового виробництва, розрахований на основі статистичної інформації про динаміку викидів у атмосферне повітря, накопичення твердих відходів на підприємствах та обсяги виробленої продукції, дозволяє виявити ефективність обраної стратегії забезпечення екологічної безпеки промислового підприємства. На основі показника запропоновано встановлення додаткового коригуючого коефіцієнта сплати підприємством збору у разі значного переважання приросту забруднення підприємством навколишнього природного середовища над приростом виробництва. 10. Розбудова ефективного організаційно-економічного механізму розвитку харчової промисловості в Україні пов’язана, насамперед, з освоєнням прогресивних технологій виробництва; оптимізацією цінової, податкової, кредитно-фінансової політики у сфері виробництва продуктів харчування; формуванням економічного механізму становлення й розвитку внутрішніх і міжгосподарських зв'язків; стимулюванням підприємницької діяльності в харчовій промисловості; забезпечення її висококваліфікованими кадрами. 11. Стратегічною метою розвитку харчової промисловості країни та її регіонів є перехід галузі до інноваційно-інвестиційної моделі, більш повне використання та диференціація її експортного потенціалу, підвищення ефективності менеджменту на підприємствах з державною формою власності, пріоритетний розвиток традиційних галузей спеціалізації виробництва продовольчих товарів, зниження тиску з боку промислових підприємств харчової промисловості на навколишнє природне середовище. | 