У дисертаційній роботі здійснено обґрунтування теоретичних і практичних засад соціально-економічного відродження села на основі комплексного аналізу сучасного стану розвитку сільських територій України та опрацювання пропозицій щодо вирішення соціальних проблем на селі. Впровадження їх у практику дасть змогу суттєво поліпшити соціально-економічне становище сільських територій, сприятиме зростанню ефективності функціонування об'єктів соціальної інфраструктури села і на цій основі створенню умов виходу села із соціально-демографічної кризи. Проведені дослідження дають змогу зробити такі висновки і пропозиції: 1. Складна соціально-економічна ситуація останніх років у аграрному секторі економіки України, незахищений на всіх ієрархічних рівнях паритет села, самоусунення держави від підтримки сільськогосподарського товаровиробника, скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва, перетворення агропромислового комплексу в малоприбутковий сектор економіки створили вкрай несприятливу ситуацію щодо соціальної розбудови сільських територій. Невирішеність виробничих, соціально-культурних і побутових проблем є основною причиною різкого зменшення всіх видів фінансування розбудови об'єктів соціальної інфраструктури, низької престижності праці на селі, посилення негативних явищ в існуючій поселенській мережі взагалі. 2. Економічна криза в Україні посилює демографічну напругу. Як наслідок, село вимирає, зростає бідність сільського населення, значна частина якого сьогодні не може бути активним суб'єктом розбудови ринкової економіки. Дослідження засвідчують, що причини зниження народжуваності на селі криються саме у виробничій сфері. Невиправдане і непомірне скорочення виробництва – одна з основних передумов руйнації основи відтворення життєвого потенціалу. Крім того, внаслідок посилення міграційних процесів українське село втрачає інтелектуальну основу відтворення людського капіталу. 3. Обгрунтовані дисертантом основні стадії прояву і функціонування економічного механізму відтворення населення на селі забезпечать, насамперед, призупинення руйнівних процесів у виробничій сфері, що дасть можливість стабілізувати і поступово збільшити трудовий потенціал, створити належне підгрунтя для впорядкування оплати праці, підвищення грошових і сукупних доходів селян, зростання їх матеріального добробуту і соціальної захищеності. 4. Дослідження матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств виявило низький рівень фондооснащеності та фондоозброєності. Поряд з цим існуюча база характеризується високим рівнем зношеності. Наслідок такої руйнації – різке зменшення валової продукції рослинництва і тваринництва. Для підвищення ефективності виробництва, призупинення скорочення рівня його технічної оснащеності необхідно поступово нарощувати технічні потужності, забезпечити високу зайнятість сільського населення, створити багатогалузеве в кожному сільськогосподарському підприємстві середовище з максимальним використанням природно-ресурсного потенціалу. 5. Результатом аграрної реформи в Україні є глибокі соціальні зміни у селянському середовищі. Одним із таких процесів виступає формування сільської різноукладності, найбільш очевидним вираженням якого є трансформація історично сформованих укладів (державного, приватного) у напрямі появи нових субукладів (приватно-орендного, господарсько-товаристського, фермерського тощо) з їх специфічною сутністю та особливостями виробничих відносин в кожному з них. Становлення в українському селі багатоукладної економіки, ефективний розвиток в ній укладів саме на кооперативних засадах сприятимуть економічній та соціальній самодостатності поселенської мережі як системи життєзабезпечення кожного селянина. 6. Розвиток будь-якої локальної території повинен здійснюватися з урахуванням інтересів прилеглих територій. Таке узгодження забезпечуватиметься програмами різного ієрархічного рівня. Програма відродження кожного села повинна враховувати необхідну самодостатність, включати: цілі та завдання; поліпшення демографічної ситуації; відродження територій і поселень; розвиток продуктивних сил як основи його відродження; реформування економічних відносин і створення засад ринкової економіки; формування повноцінного життєвого середовища; механізм їх реалізації. 7. Соціальні програми адміністративно-територіальних утворень мають бути складовою комплексних програм соціально-економічного розвитку регіону, району, області, які, у свою чергу, повинні бути складовою Національної програми соціальної політики держави і мають забезпечити консолідацію суспільства навколо ідеї створення соціальних цінностей як на окремих територіях, так і в суспільстві загалом. У центрі їх має бути людина як основна продуктивна сила і мета особистого і суспільного збагачення. 8. Основні складові економічного механізму управлінням соціальним відродженням села, запропоновані в дисертаційній роботі, дозволять за рахунок підвищення ефективного сільськогосподарського виробництва та раціонального використання прибутків підприємств на території кожного поселення концентрувати кошти на пріоритетних напрямах соціальної розбудови поселенської мережі з подальшим переходом від локальних до територіально-цільових принципів регулювання її розвитку. Це сприятиме задоволенню зростаючих потреб селян, підвищенню рівня їх матеріального добробуту й поліпшенню демографічної ситуації. | 