Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми забезпечення ефективного державного регулювання післядипломної освіти та її відповідності потребам ринку праці, а також оптимізації витрат державних коштів на підготовку та перепідготовку кадрів. Виконане дослідження дало змогу дійти до таких висновків. 1. Проблеми державного регулювання післядипломної освіти в методологічному плані недостатньо чітко виражені і вимагають вдосконалення понятійного апарату в сфері освіти, зокрема визначено, що підготовка кадрів включає систему заходів, спрямованих на формування професійних якостей та на підготовку кваліфікованих працівників різного рівня. Професійна освіта – більш комплексне поняття, що охоплює всю систему надання професійних знань. Сучасна організація діяльності кожного суб’єкту господарювання має забезпечувати постійне підвищення кваліфікації свого персоналу на основі принципу професійного випередження та завчасного визначення кваліфікаційних вимог. Післядипломна освіта - це рівень освіти, який здобувається на базі раніше отриманого освітньо-кваліфікаційного рівня та досвіду практичної роботи і функцією якого є поглиблення, розширення та осучаснення професійної підготовки. Значення її та масштаби поширення постійно зростають в умовах швидко змінюваних вимог виробництва, свідченням цього стала поява таких понять як “освіта дорослих”, “освіта протягом життя”, “безперервна освіта” та “самоосвіта”. 2. Аналіз сучасного стану організації післядипломної освіти виявив відсутність належного статистичного її забезпечення. Моніторинг системи післядипломної освіти, здійснений автором, дозволив визначити кількісні показники діяльності цієї ланки освіти та провести систематизацію за формами організації, регіональною ознакою, напрямами підготовки, формами власності. В результаті виявлено нерівномірність розміщення закладів післядипломної освіти по регіонах України (в м. Києві разом з інших п’ятьма областями України: Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Одеській, Харківській, знаходиться 55,3% всіх закладів післядипломної освіти, а в решті - 20 областях і м. Севастополі 44,7%). Визначено, що заклади післядипломної освіти функціонують в регіонах з високим потенціалом закладів освіти I-IV рівнів акредитації. Дані системного аналізу становлять базу для визначення тенденцій розвитку післядипломної освіти та прогнозування перспективних напрямів її діяльності. 3. Ефективність функціонування післядипломної освіти визначається через систему показників соціально-економічної та економічної ефективності, які поряд з цим розкриваються на рівні внутрішньої і зовнішньої ефективності. Встановлено, що внутрішня ефективність - це результат діяльності післядипломної освіти як галузі економіки або закладу післядипломної освіти як суб’єкту господарювання. Вона визначається через показники використання ресурсів: праці, основних та оборотних фондів, а також фінансових ресурсів Оцінка зовнішньої економічної ефективності передбачає встановлення відповідності діяльності закладів післядипломної освіти потребам суспільства, тобто те, наскільки діяльність цього сегменту освіти потрібна і необхідна для економіки (зменшення напруги на ринку праці шляхом перенавчання безробітних, підвищення кваліфікації за спеціальністю для відповідності вимогам виробництва, стажування з метою удосконалення вмінь та навичок). 4. В механізмі державного регулювання післядипломної освіти відсутній виважений підхід до визначення витрат на навчання слухачів закладів післядипломної освіти (зокрема не враховується сумісність планів навчального процесу за попередньою освітою). Автор пропонує методику розрахунку коефіцієнтів відповідності, застосування якої дасть змогу зменшити вартість навчання в закладах післядипломної освіти і економити приблизно 25% державних коштів на перепідготовку. 5. На основі ґрунтовного аналізу функціонування закладів післядипломної освіти доведено, що у 2004 року значно погіршилось її економічне середовище у зв’язку із зміною податкової політики, зокрема необхідністю сплати податку на додану вартість закладам, які займаються перепідготовкою безробітних; призупинено віднесення до валових витрат суб’єктів господарювання добровільних внесків неприбутковим організаціям (бюджетним закладам освіти). 6. Розроблено структуру організаційно-економічного механізму державного регулювання післядипломної освіти, яка включає елементи законодавчо-нормативного, економічного та організаційного забезпечення її функціонування та заходи щодо їх поліпшення шляхом прийняття законодавчих актів стосовно післядипломної освіти, надання пільг закладам освіти, посилення інформаційного забезпечення щодо діяльності галузі, що сприятиме підвищенню ефективності роботи. 7. В роботі розроблено економіко-математичну модель функціонування післядипломної освіти з використанням балансового методу, що в умовах невідповідності попиту і пропозиції кваліфікованих спеціалістів потребам ринку праці, дозволяє організувати гнучку та ефективну підготовку спеціалістів і прогнозувати економічні наслідки державного регулювання післядипломної освіти. 8. На основі аналізу доведено, що через обмеженість ресурсів у фінансовому забезпеченні післядипломної освіти витрати держави не є основними; вони поступається місцем господарським структурам та коштам фізичних осіб. Недосконалою є практика щодо використання коштів спеціального фонду, яка не допускає господарської самостійності при використанні отриманих доходів. Порядок фінансування післядипломної освіти та системи підготовки кадрів повинен враховувати диверсифікацію фінансового механізму, появу недержавних закладів освіти, а також визначення гнучких підходів та посилення відповідальності державних закладів післядипломної освіти за результати своєї діяльності. Такі тенденції характерні для країн з розвиненою ринковою економікою.
9. Проведення протягом 2001-2004 років моніторингу діяльності різних закладів післядипломної освіти (шляхом соціологічних опитувань слухачів та викладачів) дозволив сформулювати рекомендації щодо удосконалення системи стимулювання праці педагогічних працівників (на основі використання моральних і матеріальних стимулів, застосування індивідуального підходу, розвитку творчої атмосфери, тощо), підвищення ефективності роботи закладів в цілому (через оптимізацію структури витрат, розвиток управлінського менеджменту закладів, залучення громадськості). |
