1. Держава може і повинна здійснювати підтримку діяльності кооперативних організацій. Для цього у своєму розпорядження вона має цілий арсенал вивірених світовою і вітчизняною практикою економічних, правових, адміністративних та інших засобів державного регулювання. Проте, як свідчить вітчизняний досвід, адміністративні засоби управління належного розвитку кооперації, як правило, не забезпечували, а, навпаки, пригнічували його. Водночас, економічні та правові засоби державного регулювання в поєднанні з дією ринкових механізмів відкривають широкі можливості для розвитку кооперативного руху селі. Наразі держава має гарантувати, з одного боку, недопущення процесу одержавлення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та нав’язування державою виконання невластивих їм функцій, а з іншого – створити сприятливі умови діяльності кооперативних організацій в аграрному секторі економіки країни. 2. Стратегія державної підтримки розвитку сільськогосподарської кооперації повинна базуватися на формуванні організаційно-економічного механізму, під яким слід розуміти сукупність організаційних та економічних важелів і стимулів цілеспрямованого впливу держави на задоволення правових, економічних та соціальних потреб сільськогосподарських товаровиробників, об’єднаних в кооперативні організації. Зміст і форми поставлених перед організаційно-економічним механізмом державної підтримки розвитку кооперації завдань знаходять відображення у сукупності важелів та стимулів, за допомогою яких держава коригуватиме недоліки ринкового механізму і, опосередковано, через кооперативи виконуватиме функції захисту соціально-економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників. 3. Впродовж останніх років спостерігається активізація розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які будують свою діяльність на міжнародних принципах кооперації і відповідають концепції кооперативного підприємства в ринковій економічній системі. На початок 2005 р. в Україні налічувалося 1127 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, серед яких найбільшого поширення набули спеціалізовані, багатофункціональні та обслуговуючі кооперативи, що створюються при сільських громадах власниками селянських і дрібних фермерських господарств. Незважаючи на збільшення за останні роки кооперативного сегменту аграрного ринку та усвідомлення сільськогосподарськими товаровиробниками об’єктивної необхідності його формування, розвиватися цьому процесу заважає недостатня державна підтримка кооперативних відносин на селі, відсутність стартового капіталу у сільськогосподарських товаровиробників, незадовільний стан їх матеріально-технічного забезпечення тощо. 4. Наразі державна підтримка діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів здійснюється за допомогою комплексу урядових програм та заходів, спрямованих на зростання ефективності та доходності сільськогосподарського виробництва. Проте невирішеними залишаються ще ряд питань, пов’язаних з формуванням інституційно-правої бази діяльності кооперативних організацій, їх фінансовою та науковою підтримкою, кадровим та інформаційно-консультаційним забезпеченням. Зазначені недоліки державного регулювання значно уповільнюють темпи розвитку кооперативного руху в аграрному секторі економіки країни та вказують на необхідність пошуку нових, більш ефективних напрямів державної підтримки кооперативних організацій. 5. Важливою умовою розвитку кооперативного сектора економіки країни є його фінансово-кредитне забезпечення. Враховуючи обмеженість фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників, поєднання державної фінансової підтримки та кооперативного фінансового забезпечення вбачається найбільш доцільним. Особливо перспективним у цьому процесі є формування мережі кредитних спілок, а з часом створення на їх основі кооперативних банків. Становлення кредитної системи кооперативного спрямування гарантуватиме порівняно дешеві та пільгові кредити сільськогосподарським товаровиробникам, а також відповідатиме особливостям кооперативної форми господарювання. 6. Ефективний розвиток обслуговуючої кооперації в країні стримується відсутністю належної системи інформаційно-консультаційного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Доцільним вбачається формування нової, ефективно діючої в ринкових умовах, системи розповсюдження знань та інформації. В цій системі взаємодія та розподіл функцій по інформаційно-консультаційному обслуговуванню сільськогосподарських товаровиробників та сільського населення повинні базуватися на кооперації зусиль у цьому напрямі закладів аграрної науки і освіти, підприємницьких агросервісних та консалтингових формувань, органів державного управління сільським господарством, громадських та представницьких організацій кооператорів. При цьому інформаційно-сервісні структури недержавних формувань мають бути поставлені в умови співпраці з державними структурами і тим самим розвивати та доповнювати інформаційну систему агропромислового виробництва в цілому і кооперативного зокрема. 7. Широкомасштабний розвиток кооперативного руху в Україні неможливий без ґрунтовного наукового та кадрового забезпечення. Однак фундаментальні дослідження у сфері кооперації проводяться обмежено, а прикладні розробки носять фрагментний характер. Нагромадилося чимало проблем науково-технічного, технологічного і практичного змісту. Їх вирішення вимагає втручання з боку держави в напрямах формування перспективної тематики науково-дослідних робіт, створення оптимальної мережі навчальних закладів професійної підготовки кооперативних кадрів, організації доступних для кооператорів і сільської молоді форм та умов навчання, організації і впровадження навчальних програм, в тому числі спільно з міжнародними кооперативними організаціями. 8. Важливим інструментом державної підтримки є її моніторинг, під яким слід розуміти цілісну систему збору та обробки інформації про діяльність як сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, так і органів державної влади, відповідальних за їх розвиток. Моніторинг забезпечує можливість своєчасно реагувати на можливі зміни і відхилення в процесі розвитку сільськогосподарської кооперації, що визначає пріоритетні напрями одержання допомоги з боку держави. Моніторинг є основою для прогнозування кооперативних процесів, яке передбачає наукове обґрунтування можливого стану розвитку кооперативних організацій, альтернативних шляхів та строків досягнення цього стану, аналіз впливу державної підтримки на діяльність кооперативів та необхідності зміни умов для досягнення бажаного стану розвитку сільськогосподарських кооперативів в майбутньому. |
