1. В роботі синтезовано поняття туристично-рекреаційної діяльності як сукупності соціально-економічних відносин з приводу здійснення всіх видів відпочинку та оздоровлення та як форми використання вільного часу, засібу міжособових та міждержавних зв’язків у процесі соціально-політичних, економічних, пізнавальних, культурних контактів. 2. Підприємства туристично-рекреаційної діяльності функціонують одночасно у виробництві, пропозиції і реалізації послуг і товарів. В залежності від цього всі підприємства галузі можна розділити на первинні, вторинні, третинні. Економічна діяльність у сфері туризму та рекреації, розглядають з точки зору попиту та пропозиції; споживання товарів і послуг; витрат, які несуть відвідувачі. При такому підході туристично-рекреаційна індустрія, збірна сфери, яка охоплює сектори: розміщення; реалізації послуг; оздоровлення і лікування; харчування; перевезень; організації і управління. 3. Методика дослідження рекреаційних умов і ресурсів характеризується значною складністю в зв'язку з широтою та неоднозначністю об'єкта досліджень. Враховуючи комплексність та компактність ведення туристично-рекреаційної діяльності, важливе місце в ній займає кластерний аналіз; використання методів фінансово-економічного та економічно-статистичного аналізу з врахуванням: особливостей фінансування підприємств (залучені та власні засоби у співвідношенні 2/3 до 1/3); динамічності цін; істотних коливань в рентабельності підприємств, сезонності їх роботи. 4. Здійснене на основі всебічного аналізу специфіки, розміщення, доступності природних рекреаційних ресурсів районування території дозволило виявити: райони із найбільшим природним туристично-рекреаційним потенціалом та спеціалізацією на приморській рекреації (Голопристанський, Скадовський, Генічеський, Каланчацький, (31,3% території та 17,2% населення); райони із значним потенціалом, пов’язаним із придніпровським положенням (Нововоронцовський, Каховський, Білозерський, Цюрупинський, Бериславський, Верхньорогачицький, Горностаївський, Великолепетиський (38,5% території та 30,4% населення) із спеціалізацією на екскурсійній діяльності, сільському, агро - та екотуризмі); райони із найменшим туристично-рекреаційним потенціалом (Високопільський, Великоолександрівський, Іванівський, Нижньосірогозький, Новотроїцький, Чаплинський), де відсутні водні рекреаційні об’єкти та розвивається екскурсійна діяльність, сільський, агро - та екотуризм. (23,6% території та 14,7% населення). При цьому довжина приморської смуги, де можна розвивати приморський відпочинок, досягає 500 км. Велике пізнавальне значення мають історико-археологічні пам’ятки. Проте майже із 4,0 тис. із них тільки 20 збереглися та можуть експлуатуватися як екскурсійнопізнавальні об’єкти. 5. Особливості рекреаційних ресурсів Херсонщини зумовили спеціалізацію туристично-рекреаційної сфери на приморській лікувально-оздоровчій діяльності, особливо дитячій; туризмі та екскурсіях, готельних послугах. У 2004 р. в області функціонувало 189 лікувально-оздоровчих закладів, де відпочило 142,2 тис. чол. (4,5% загальнодержавного обсягу). При цьому на 1 ліжко-місце приходилося 5 відпочивальників проти 7 у Криму; 54 заклади не працювали взагалі. Це свідчить про значні резерви в розвитку галузі. Особливістю регіону є також велика кількість приватних підприємств (68,0% проти 6,0% в Україні). В приватних закладах інтенсивніше використовується робоча сила, вони приймають значну кількість (65,0%) рекреантів. В державній власності залишилися заклади з чітко вираженими лікувальними функціями. При цьому найбільш рівномірно та інтенсивно функціонували санаторії (4,2% кількості закладів та 8,7% оздоровлених), але найбільше людей відпочило на базах відпочинку (50,6%) та в пансіонатах (22,5%). Враховуючи невелику вартість проживання та послуг в них (30-90 грн., на добу) можна стверджувати, що Херсонщина надає туристично-рекреаційні послуги для середнього класу. Сума реалізаційної вартості путівок при цьому склала майже 5,2 млн. грн. 6. Важливими складниками туристично-рекреаційної сфери Херсонщини є туристично-екскурсійна діяльність. Рейтинг області за основними показниками її ефективності відповідає 9-11 місцю серед 25 регіонів країни. На Херсонщину приходиться 1,9% туристичних підприємств України; 3,5% зайнятих; 2,1% платежів до бюджету; 3,0% обслугованих туристів. Значно гірше функціонує готельне господарство, яке налічує лише 37 підприємств із 1093 номерами загальною площею 23,3 тис.м2. При цьому у 14 з 18 адміністративних районів готелі фактично не функціонували. Збільшення ж доходів з 6,1 до 8,1 млн. грн. за останній рік відбулося за рахунок підвищення на 15,7% цін і тарифів на послуги. При цьому операційні витрати (9,6 млн. грн.) перевищили дохід на 18,5%, а збитки досягли 1,2 млн. грн. 7. Основними соціально-економічними та екологічними проблемами функціонування туристично-рекреаційної сфери Херсонщини є: постійна значна конкуренція за ресурсокористування з боку агропромислових підприємств (під ріллю зайнято понад 90,2% сільськогосподарських угідь); недостатнє озеленення місцевості та припинення відновлення лісів; заростання та забруднення водойм, абразія їх берегів; недостатнє вико-ристання археологічних та культурно-історичних ресурсів; недоліки в архітектурно-ландшафтному плануванні курортних місцевостей; слабкий розвиток індустрії розваг. Нагальною проблемою є транспортне забезпе-чення Арабатської стрілки (Азовське море), відновлення функціонування Херсонського аеропорту. Пріоритетними напрямами екологізації туристично-рекреаційної діяльності є: вдосконалення технології виробництва рису (закриті ЗРС) у Садовському та Каланчацькому районах з метою попередження забруднення акваторії моря скидними водами з рисових чеків; припинення будь яких видів господарської діяльності безпосередньо у визначених рекреаційних територіях; розширення площ зелених насаджень; створення оазисів відпочинку поблизу магістральних і розподільних каналів у степовій частині Херсонщини; регламентування порядку і квоти рекреаційного використання заповідних територій. 8. Вагомим джерелом надходження коштів на розробку та реалізацію туристично-рекреаційних програм вважаємо впровадження платежів за використання природних рекреаційних ресурсів. Розміри ставок плати встановлюються на основі врахування затрат на збереження і відтворення туристично-рекреаційного ресурсного потенціалу; компенсаційних витрат, пов’язаних з туристично-рекреаційним використанням території; факторів рентоутворення; нормативної граничної туристично-рекреаційної місткості території. Плату між місцевими бюджетами доцільно розподілити наступним чином: місцеві ради-50%, районні-25%, обласна 25%. Для підтримки підприємництва в цій галузі доцільно створити обласний Фонд розвитку туризму та рекреації. 9. З метою розвитку в’їздного іноземного туризму доцільно залучати агрооселі. Нами розраховано інвестиційний проект таких заходів, початкові інвестиції в який складають 55,3 тис.грн., а прибуток 12 тис.грн. в рік. Розвиток такої діяльності в масштабах області може забезпечити значний економічний ефект. Особливе місце у забезпеченні конкурентноздатності туристично-рекреаційної сфери регіону займає зростання якості туристично-рекреаційних послуг (продуктів). Модель управління якістю послуг включає: розробку політики підприємства в галузі якості; програми реалізації політики якості; зворотні зв’язки у разі відхилення якості від заданих параметрів; сертифікацію професійних вимог до персоналу туристично-рекреаційних підприємств; застосування економічних показників, які характеризують ступінь впливу окремих факторів на якість послуг з метою їх контролю. 9. Застосування кластерного аналізу дозволило нам виділити 7 туристично–рекреаційних кластерів, які відрізняються між собою по основних економічних показниках спеціалізації та концентрації діяльності, за функціями та потенціалом розвитку. Серед них Центрально-Західний, Південно-Східний, Південно-Західний, Центрально-північний, Централь-ний, Центрально-Південний, Північно-Східний. Кластеризація дозволила обґрунтувати поглиблення спеціалізації туристично-рекреаційної діяльності, а також обґрунтувати пріоритетні напрями функціонування кластерів: надання інформаційно-аналітичних послуг; консалтинг; маркетингові дослідження ринку; забезпечення надходження інвестицій та впровадження інновацій; поглиблення інтеграційних зв’язків між учасниками кластеру; вдосконалення механізмів регулювання, організації та управління туристично-рекреаційної діяльності. Організація кластерів дозволить реалізувати нові напрями співпраці малих і великих, приватних, комунальних і державних підприємств, що сприятиме створенню економічно ефективної регіональної економіки. При цьому об’єднання в кластери повинно здійснюватися в рамках існуючих законодавстві організаційно-правових форм. Відокремлення деякої частини управлінських функцій та делегування їх кластерному формуванню дозволить підприємствам максимально ефективно здійснювати підприємницьку діяльність в туристично-рекреаційній сфері. |